7.4. Застосування теорії аргументації в дискусії і полеміці.

Теорія аргументації є важливою складовою еристики (грец. eristikos - той, хто сперечається), тобто мистецтва дискутувати, користуючись при цьому всіма прийомами, розрахованими на те, щоб перемогти опонента. Еристика виникла в Стародавній Греції, її застосовували в діалогах і публічних диспутах. В цій галузі використовуються способи доведення і спростування в широкому розумінні слова. Спільними в еристиці і доведенні є складові елементи міркувань: теза (антитеза), аргументи, демонстрація. Проте аргументи в суперечці щодо однієї і тієї ж тези можуть бути дуже різні. Ці аргументи бувають слабкими, з порушенням правил, однак, як зазначає А.Уйомов, у полеміці „аргументацію з помилками все ж таки можна вважати аргументацією, хоч і поганою”, а „доведення з помилками – зовсім не доведення”. Демонстрація в суперечці може містити (і зазвичай містить) некоректні, а також вірогідні умовиводи.

Застосування теорії аргументації в ситуації полеміки дозволяє встановити певний порядок обговорення важливих проблем, запобігати вибухам пристрастей і в такий спосіб спрямовувати спілкування у конструктивне русло.

...На початку диспуту звичайно панує безладдя, бо наперед висуваються хибні аргументи й відповіді та не у належному порядку, але водночас численні і різноманітні, або не по’язані між собою, або навіть такі, що не мають відношення до справи і перериваються відступами...

Феофан Прокопович

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------

У дискусії розрізняють *стратегію і *тактику. Під стратегією дискусії розуміють загальні принципи аргументації, а під тактикою – пошук і відбір найбільш переконливих аргументів, а також контраргументів для відповідей на закиди протилежної сторони.

В дискусії слід дотримуватися вимог закону тотожності, тобто тема повинна бути виразно сформульованою, зрозумілою для учасників.

Не слід підходити до дискусії з упередженістю. Наприклад, говорити із самого початку диспуту про хибність положень супротивника некоректно. Ні в якому разі не можна починати з негативних оцінок, адже дуже часто це приводить до зворотного ефекту.

Аргументатор не повинен звинувачувати іншого у неправильності, перш ніж з наведених переконливих доказів не випливе, що це є неправильність.

Феофан Прокопович

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Метою диспуту, яку ставить кожна сторона, є перемога. Проте цієї мети не слід досягати будь-якими засобами. Тому прийоми, що допомагають перемогти у суперечці, повинні бути коректними. До коректних прийомів належать такі:

• надати супротивнику першість у доведенні, зазначивши, що наша теза випливає із загальновідомого аргументу; якщо його теза із цього положення не випливає, нехай доводить, чому це так;

• із аргументів супротивника виводити положення, які є обґрунтуванням нашої тези;

• найбільш важливі і переконливі аргументи подати у кінці диспуту;

• взяти слово у кінці дискусії, знаючи всі аргументи супротивника і позбавляючи його можливості дати докладну відповідь та ін.

В практиці дискусій спостерігаються порушення правил, застосування некоректних прийомів. Найбільш грубими прийомами в полеміці є *аргумент до сили, *аргумент до людини, *коло у доведенні, *підміна тези. Більш м’якими, хоч і заснованими на допущенні логічних помилок, є *аргумент до публіки”, *аргумент до жалості, *аргумент до авторитету та інші, про які йшлося вище.

Некоректним прийомом у дискусії є також використання софізмів, які вносять в обговорення елемент підступності. Треба бути готовим до того, щоб провести логічний аналіз застосованого софізму і в такий спосіб надати дискусії більш прозорого характеру.

Багато прийомів в своїй основі мають відхід від тези. В таких ситуаціях полеміка відхиляється від основного завдання і втрачає визначеність. Не є виключенням навмисне використання хибних, недоведених, неперевірених аргументів. При цьому говорять: „загальновідомо”, „всім ясно”, „ніхто не сумнівається”. В даному випадку не слід вірити таким запевненням і протиставити подібним загальним судженням часткові, які заперечують проголошене або стверджують протилежне тотальному запереченню.

В еристиці з давніх часів застосовуються так звані витівки, частина яких заснована на навмисному порушенні правил і законів логіки. Логічні виверти (хитрощі) – певний прийом, що полегшує власну перемогу у полеміці або утруднює шлях до перемоги опонентові. Можна назвати кілька таких витівок.

1. Відбір для диспуту найбільш виграшних для себе аргументів і доведення протилежної точки зору (тези опонента) до абсурду (лат. reduction ad absurdum).

2. Якщо неможливо одразу спростувати тезу, робиться узагальнення чи індуктивний висновок через використання суперечних один одному прикладів (лат.еxemplum in contrarium).

3. Замість логічного доведення застосовують наочне доведення (лат. demonstratio ad oculos).

4. Не дають опонентові оговтатися, говорять складно, застосовують багато термінів, дуже швидко робилять висновки.

5. Вказування на недостатню виразність тези опонента, сумнів у її обґрунтованості.

6. Концентрація уваги на невдалому формулюванні чи слабкому аргументі опонента.

7.Серйозні твердження опонента зустрічаються жартом, а жартівливі – підкреслено серйозно.

8. Підміна предмету дискусії або окремих термінів на нетотожні синоніми або віддалені аналогії, щоб заплутати обговорення в своїх інтересах. Це виверт античного мислителя Антісфена, який запропонував афінянам вважати віслюків кіньми. Коли вони вказали на абсурдність цього, він відповів: „Але ж ви простим голосуванням робите із невігласів полководців”.

9. Неточні, вигадані посилання на авторитет, наведення хибного аргументу у якості істинного, спростування хибної тези заздалегідь помилковим аргументом.

10. Посилання на приклади, стародавні тексти, вислови мудреців, ними заміняють аргументи.

11. Наводяться аргументи із зовсім іншої ділянки знань, тобто застосування аргументу, що не має прямого стосунку до предмету дискусії (лат.argumentum ad externum).

12. Виведення різних, недостатньо обґрунтованих чи хибних висновків, які начебто випливають з міркувань опонента, перебільшення його тверджень.

13. Тлумачення індукції чи аналогії як загальновідомої істини; представлення тези опонента в більш загальному смислі, а потім виявлення суперечності і в такий спосіб спростування тези (наприклад: „цей чоловік чесний, але члени його сім’ї помічені в корупції, отже його не можна вважати чесним”).

13. Приховування своєї думки, намір начебто відстоювати тезу, що суперечить власному твердженню, щоб опонент його спростовував – спрямування його на хибний слід.

14. Вказівка на небезпечність думки свого опонента для суспільства, громадського порядку („аргумент до городового”) та ін.

Отже, знання правил коректного мислення, дотримання вимог логічних законів, володіння навичками логічного аналізу і обізнаність щодо найбільш типових помилок і вивертів у полеміці є надійними засобами для інтелектуальних змагань, з’ясування важливих проблем в процесі дискусії. Ці вміння в умовах демократичного суспільства набувають неабиякої ваги, стають прагматичними в позитивному розумінні цього слова.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт.

1. Логічні основи доведення.

2. Логічні основи спростування.

3. Правила коректного доведення і спростування.

4. Логічні помилки у доведенні і спростуванні.

5. Роль знання основ теорії аргументації у проведенні дискусій.

6. Еристика і логічна теорія аргументації.

7. Правила ведення дискусії.

8. Типові виверти у диспутах, дискусіях, полемічних зібраннях загалом.

Запитання для самоперевірки та повторення

1. Якими є основні складові теорії аргументації?

2. Що таке доведення?

3. Якою є різниця між доведенням і обґрунтуванням?

4. Як будується доведення?

5. Вкажіть головні способи доведення.

6. Назвіть основні правила доведення тези.

7. Які помилки допускають, доводячи тезу?

8. Вкажіть основні правила аргументів.

9. Основні помилки аргументів.

10. Що таке правила демонстрації і які порушення в них є типовими?

11. Що таке спростування?

12. Назвіть способи спростувань.

13. Що таке спростування тези?

14. Як відбувається спростування аргументів?

15. В який спосіб спростовується демонстрація?

16. Назвіть типові помилки у спростуванні.

17. Що таке еристика?

18. Які аспекти теорії доведення застосовуються в еристиці?

19. В чому різниця між теорією доведення і еристикою?

20. Які складові частини дискусії Ви можете вказати?

21. Які прийоми є дозволеними у дискусії?

22. Назвіть прийоми, що вважаються грубим порушенням правил ведення дискусії.

23. Назвіть основні виверти, що на практиці застосовуються у диспутах, дискусіях, полемічних зустрічах?

24. В чому Ви вбачаєте корисність знань з теорії аргументації?

ПІСЛЯМОВА

Викладаючи курс логіки в вузах протягом більше двох десятиліть, маючи лінгвістичну і філософську освіту, водночас працюючи як редактор над текстами з гуманітарних дисциплін, автор не могла не помітити, що багато гуманітаріїв не мають елементарних навичок правильного мислення і тому допускають чимало логічних помилок. Такий стан логічної культури і необізнаність багатьох спеціалістів з основами логіки пояснюються тим, що логіка не викладалася в школах і дуже обмежено включалася у вузівські програми.

На відміну від іншої літератури з гуманітарних дисциплін спеціалісти з філософії, соціології, релігієзнавства, етики, естетики, політології, психології тощо зрідка звертаються до підручників і посібників з логіки і тим більше наукових логічних праць. Таке ставлення до логіки пояснюється двома факторами. По-перше, сучасна логіка є значною мірою формалізованою і математизованою, по суті вузькоспеціальною дисципліною. В цьому сенсі вона далеко відійшла від своїх гуманітарних витоків і майже не виконує завдання бути керівництвом у формуванні правильного мислення. По-друге, намагаючись врахувати досягнення сучасної логіки, автори підручників і посібників без міри насичують свій виклад спеціальною термінологією і формулами. Разом з тим прагненню до все більшої формалізації логіки як науки було покладено межу теоремами Геделя, який переконливо довів, що будь-яка аксіоматична система є неповною, і суцільна формалізація аксіоматичної системи неможлива засобами цієї ж системи. Цей факт вплинув і на розвиток логіки в системі освіти. Відбувається певне розмежування логіки як спеціальної науки і як освітньої дисципліни. Деякі напрями логіки, зокрема логіка предикатів, занадто громіздкі доведення реляційної логіки, як зауважив відомий український логік А.І.Уйомов, дають „для аналізу повсякденного мислення досить мало” і є в більшості непридатними для не математика, що прагне вдосконалювати своє мислення.

У дусі солідарності з цією думкою автор даного посібника намагалася зробити основні положення логіки зрозумілими не тільки для представників точних наук, але й більш широкого кола майбутніх фахівців, сподіваючись, що ця праця допоможе їм у розвитку інтелектуальних здібностей і набутті навичок коректного мислення.