2. Загальна характеристика Кодексу Законів про працю України

Кодекс Законів про працю України (КЗпП) — це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці. КЗпП України прийнято 10 грудня 1971 р. (з наступними змінами і доповненнями). Він складається з 18 глав: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; гарантії та компенсації, гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охорона праці; праця жінок; праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами; трудовий колектив, державне соціальне страхування; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

КЗпП — це лише основа трудового законодавства України. Верховна Рада України прийняла низку законів, які відіграють значну роль у вдосконаленні регулювання трудових відносин. Це Закони України: "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (зі змінами і доповненнями), "Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р., "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р.(із змінами), "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. та ін.

3. Трудовий договір: поняття, види та порядок укладення

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору.

Трудовий договір — це угода між працівником (робітником чи службовцем) і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання цієї роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Види трудових договорів. Трудовий договір може бути: індивідуальний, колективний, контрактний. Залежно від строку укладення, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організація праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Колективний договір — це угода, яку укладають власник або уповноважений ним орган (особа) і один або кілька профспілкових чи інших уповноважених на представництво трудовим колективом органів, а у разі відсутності таких органів — представники трудящих, обрані та уповноважені трудовим колективом. Колективний договір укладається відповідно до чинного законодавства {статті 10—20 КЗпП України, Закон України "Про колективні договори і угоди" та ін.) та взятих сторонами зобов'язань і має на меті регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при організованому наборі працівників; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітніми та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Зміст трудового договору становлять його умови (права та обов'язки сторін).

Умови поділяються на два види: умови, що визначаються угодою сторін, і умови, що встановлюються законодавством про працю. Умови трудового договору, які визначаються угодою сторін, поділяються на обов'язкові (необхідні) та факультативні (додаткові). Обов'язкові умови: про місце і рід роботи; про трудову функцію (діяльність); про строки дії трудового договору; про оплату праці тощо. Факультативні (додаткові) умови трудового договору — це всі інші умови, які визначаються угодою сторін і не суперечать законові. Наприклад, про поліпшення житлових умов працівника та його сім'ї, про надання місця дитині працівника в дитячому садку підприємства тощо.

Порядок укладення трудового договору. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством – документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), військовий білет (якщо є), довідку платника податків та інших обов’язкових платежів. При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їхню партійну та національну приналежність, походження, прописку та документи, надання яких не передбачено законодавством.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування має бути передбачена у наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не осягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих закладів освіти; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Протягом випробування на працівника поширюється законодавство про працю. Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування. Якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, то керівник підприємства, установи, організації протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.