29. Психологічні теорії особистості. Теорії особистості

В історії досліджень особистості виділяють такі періоди.

V ст. до н. е. - поч. XIX ст. - філософсько-літературний період (Сократ, Аристотель, Спиноза, Локк, Юм), протягом якого основними проблемами психології особистості були питання моральної і соціальної природи людини, її вчинків і поведінки.

Поч. XIX ст. - XX ст. - клінічний період (Фрейд, Адлер, Юнг). У цей період в центрі уваги психіатрів опинилися психічні чинники виникнення й перебігу хвороб, впливу хвороб на особистість, психологічні аспекти цілющих дій.

Поч. XX ст. - теперішній час - експериментальний період (Лазурський, Айзенк, Кеттел, Олпорт), який характеризується активним впровадженням в психологію експериментальних методик досліджень психічних явищ з метою позбавитися умоглядності й суб'єктивізму в їх поясненні.

В процесі диференціації напрямів дослідження особистості, що відбувався в першій половині XX ст., склався цілий ряд теорій особистості: гештальтпсихологічна, психоаналітична, гуманістична, біхевіористична, когнітивна (табл. 11).

Теорії особистості

Таблиця 11
Психологіч-на школа	Період популярності	Осново-положники			Основні підходи		Техніки, які застосовують
Гештальт-психологія	Початок XX ст.	Т. Вертгеймер В. Келер К. Левин				Ціле являє собою щось більше від суми його складових	Вивчення через сприймання
Психоаналіз	Кінець XIX ст. – теп. час	3. Фрейд			Поведінка контролюється несвідомими потягами		Клінічне спостереження
Біхевіорізм	Початок XX ст. - теперішній час	Д. Уотсон	Психологія має зосереджуватись лише на тому, що можна спостерігати, тобто на поведінці				Науковий експеримент, випробування
Гуманістична психологія	Середина XX ст. - теперішній час	Г. Олпорт К. Роджерс А. Маслоу		Психологія має зосередитись на унікальності життєвого досвіду людини, на її самоактуалізації					Обговорення почуттів
Когнітивна психологія	Теперішній час	У. Нейссер А. Пейвио Г. Сімон		Мета психології - дослідження процесів отримання, збереження та переробки інформації мозком				Дослідження особливостей пам'яті, мислення та ф-ння інформац. процесів

Серед означених теорій можна виділити три напрями, які майже не пересікаються: біогенетичний, соціогенетичний, персонологічний.

Біогенетичний напрям базується на тому, що природним є спадкове, яке первісно обумовлює всі особливості розвитку особистості. Соціокультурні й ситуативні чинники лише накладають свій відбиток на своєрідність його протікання.

Найбільш відомою серед концепцій цього напряму є теорія, розроблена 3. Фрейдом. Самосвідомість людини 3. Фрейд порівнював з вершиною айсбергу. Він вважав, що людиною актуально усвідомлюється лише незначна частина того, що відбувається в її душі й характеризує її особистість. Основна ж частина її досвіду і особистості знаходиться поза сферою свідомості, і дослідити її можна лише за допомогою спеціальних процедур, які розроблені у психоаналізі.

За 3. Фрейдом, структура особистості складається із трьох компонентів, або рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я».

«Воно» - несвідома частина психіки людини, скупчення інстинктивних потягів, або сексуальних, або агресивних, які спонукають до негайного задоволення незалежно від ставлень суб'єкта до зовнішньої реальності.

«Я» відповідає свідомості. Це, як правило, самосвідомість людини, сприймання і оцінювання нею самою власної особистості і поведінки. «Я» орієнтується на реальність.

«Над-Я» являє собою систему моральних почуттів і вимог до поведінки, вчинків і рішень «Я» суб'єкта. «Над -Я» керується ідеальними уявленнями - прийнятими у суспільстві нормами моралі і цінностями.

Несвідомі потяги дуже часто призводять до конфлікту між «Воно» і «Над-Я», який розв'язується за допомогою «Я», тобто свідомості, яка, діючи відповідно до принципів реальності і раціональності, прагне максимально задовольнити потяги «Воно» і водночас не відступитися від моральних норм.

Соціогенетичний напрямок знайшов своє втілення в теорії соціалізації, теорії навчання, теорії ролей.

Згідно з теорією соціалізації, людина, яка народжується біологічною істотою, стає особистістю завдяки впливу соціальних умов життя.

Відповідно до теорії научіння, розвиток особистості відбувається в процесі научіння, засвоєння суми знань.

Теорія ролей виходить з того, що характер поведінки особистості та її відносини з іншими людьми залежать від системи соціальних ролей, які вона виконує.

Як бачимо, в теоріях соціогенетичного напряму недооцінюється значення індивідуальних природжених особливостей, а також внутрішня активність особистості як свідомого суб'єкта діяльності.

Персонологічний (особистісно-центрований) напрям вважає, що розвиток особистості відбувається за рахунок первісно притаманного їй прагнення до самоактуалізації і внутрішнього самовдосконалення. Цей напрям визначають як гуманістичний. Його суть полягає у відмові від маніпулятивного підходу і погляді на особистість як на найвищу соціальну цінність. Згідно з гуманістичним підходом, людина може виявити своєрідність і неповторність власного «Я» лише за умови відповідної організації міжособистісних стосунків.

Описані напрями відбивають різні реальні іпостасі розвитку особистості, і тому надати пріоритет будь-якому з них дуже важко. Інтегрувати вищеназвані підходи до розуміння особистості дозволяє історико-еволюційний підхід, в якому антропологічні якості людини і соціально-історичний спосіб життя виступають як передумови і як результат розвитку особистості. В контексті цього підходу рушійною силою розвитку особистості виступає сумісна діяльність, завдяки якій відбувається індивідуалізація особистості. У вітчизняній психології ця теорія отримала назву теорії діяльності (Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв).

30. Психоаналіз (поняття свідомого, несвідомого, передсвідомого; структурна модель психіки за З. Фрейдом (несвідоме, що там міститься); динамічна модель психіки за З. Фрейдом ( ід та принцип задоволення; его та совість людини); метод вільних асоціацій, тлумачень сновидінь,оптсок, обмовок, нелогічної поведінки; мета психоаналітичної психотерапії; вплив ранніх взаємин з батьками на подальший розвиток дитини).

З. Фрейд структурна модель психіки.

Свідоме – та частина психіки, яка включає те, що ми усвідомлюємо.

Несвідоме – та частина психіки, про яку ми нічого не знаємо, наявність котрої ми припускаємо, виходячи з її впливу на наші вчинки, слова та дії.

У внутрішніх межах позасвідомого знаходяться: 2 базових інстинкти (самозбереження; руйнування); витіснені переживання людини та пов’язані з ними події та знання.

Передсвідоме – та частина позасвідомого, яку можна згадати.

Методи психоаналізу:

• вільне асоціювання;

• звернення на обмовки, обписки, нелогічні висловлювання.

Головне завдання психоаналізу: виявлення несвідомого у підсвідоме для того, щоб згадати, пережити заново допомогти людині внутрішній конфлікт, усвідомивши його причини, що були у підсвідомому.

Головний результат: навчити людину повноцінно любити і творчо працювати.

Факти, що досліджено:

• наш вибір значимих людей є похідним від ранніх взаємин з баньками;

• ті проблеми, які не були вирішені в дитинстві будуть повторюватися у дорослому житті.

Одна з найвидатніших теорій особистості була створена 3. Фрейдом (1856—1939). Відомий австрійський психоаналітик виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини, — лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг) та агресивну (потяг до руйнування, смерті, війни). Задоволення цих потреб стикається з перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства, тому вони витискуються і створюють сферу «несвідомого». Однак інстинктивні потреби все ж прориваються, обходячи «цензуру» свідомого, і виявляються у вигляді символів. Все, що виробляє людина — твори мистецтва, літератури, — це, за 3.Фрейдом, символізація витиснених у «підпілля» несвідомих потреб. Вони можуть проявлятись і в різних формах повсякденного життя людини — обмовках, снобаченнях тощо. 3.Фрейд вважав міфи, народні звичаї також наслідком символізації витіснених біологічних потреб.

Відповідно до цих поглядів структуру особистості, за 3. Фрейдом, утворюють три основних компоненти: «Воно», «Я» і «Над-Я». У сфері «Воно» домінують витиснені несвідомі інстинкти, вона підкоряється принципу задоволення. «Я» підпорядковується, з одного боку, несвідомим інстинктам, а з іншого — нормам і вимогам дійсності. «Над-Я» — це сукупність моральних норм суспільства, які виконують роль «цензора».

Отже, «Я», за 3. Фрейдом, звичайно перебуває у конфлікті, поскільки вимоги «Воно» і «Над-Я» несумісні. Тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують сублімація, проекція, заміщення, витиснення. Це відбувається несвідомо, однак мотиви, переживання, почуття, що перемішуються у сферу несвідомого, виявляють себе у вигляді символів, у формі діяльності, найчастіше творчої, яка прийнятна для «цензора».

Психодинамічний напрямок у теорії особистості: З. Фрейд

Жодний з напрямків не набув такої гучної популярності як психоаналіз 3. Фрейда (1856–1939). Його ідеї зробили революційний вплив не тільки на розвиток самої психології, породивши безліч теорій і гіпотез, наукових відкриттів і методів, але й на літературу, мистецтво, медицину та інші науки, пов’язані з людиною. Для розуміння психоаналізу і фрейдистської теорії особистості необхідно вказати основні положення навчання Фрейда.

Психічний детермінізм. Фрейд вважав, що душевне життя – це послідовний безупинний процес. Закон збереження енергії застосовується до нього так само, як і до всіх інших процесів. Кожна думка, почуття і дія мають свою причину, викликаються свідомим або несвідомим наміром і визначаються попередньою подією. У випадку коли деякі прояви душевного життя «здаються» виниклими безпричинно, спонтанно, Фрейд шукає і знаходить приховані зв’язки, що поєднують один напрямок душевного життя з іншим.

Свідоме, передсвідоме, несвідоме.

У душевному житті Фрейд виділяє три рівні: свідомість, передсвідомість і підсвідомість (несвідоме), пов’язуючи усі психічні процеси між собою по горизонталі і по вертикалі. До несвідомого належать багато інстинктів, узагалі недоступні свідомості, а також думки і почуття, піддані «цензурі», яка розділяє свідомість і несвідоме та виконує дві функції:

1) витісняє в царину несвідомого неприйнятні та засуджувані особистістю власні почуття, думки і поняття;

2) чинить опір активному несвідомому, що прагне проявитися у свідомості.

Думки і почуття, піддані «цензурі», не втрачені, але не допускаються до спогадів, і тому виявляються у свідомості не прямо, а опосередковано: в обмовках, описках, сновидіннях, помилках пам’яті, неврозах, нещасливих випадках, захворюваннях і т. ін. Відбувається також сублімація несвідомого – заміщення заборонених потягів соціально прийнятними діями.

Те, що ми звикли називати свідомістю, являє собою, образно кажучи, айсберг, велику частину якого займає несвідоме. У цій нижній частині айсберга і знаходяться основні запаси психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Передсвідомість – частина несвідомого, розташованого між свідомістю і власне несвідомим, що може стати свідомістю, будучи «складом» пам’яті, у якому свідомість має потребу при виконанні своєї повсякденної роботи.

Спонукання, інстинкти і принцип рівноваги. Інстинкти – це сили, що спонукають людину до дії. Фізичні аспекти, інстинкти, Фрейд називав потребами, психічні – бажаннями. Інстинкт містить компоненти: джерело (потреби, бажання), мету, імпульс та об’єкт. Мета інстинкту полягає в зменшенні потреби і бажання, тобто їх задоволенні. Імпульс інстинкту – це ті енергія, сили або напруження, що використовуються для задоволення інстинкту. Об’єкт інстинкту – це предмети або дії, що задовольняють початкову мету. Людина, яка відчуває потребу, буде продовжувати пошукову діяльність доти, поки не задовольнить цю потребу і пов’язане з нею напруження. Напруження змінюється релаксацією, релаксація – напруженням… І так до безкраю. При цьому мова йде не тільки про безпосередньо фізіологічні потреби, але й про потреби, наприклад, опікувати когось, домінувати, панувати, залежати, страждати, спілкуватися і т.д.

Рис. 5. Взаємозв'язок між особистісними структурами і рівнями свідомості (3. Фрейд)

ІД. Слово «ід» походить від латинської «воно» і, за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов’язане з інстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповнюють нашу поведінку енергією. Згідно з Фрейдом, ід – щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпорядковується правилам, вільне від обмежень. Як найстаріша вихідна структура психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологічно обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють напруження в особистому функціонуванні, підпорядковується принципу задоволення, виражаючи себе в імпульсивній, ірраціональній і нарциській манері, незважаючи на наслідки для інших або всупереч самозбереженню.

ЕГО (від лат. «ego» – Я) – це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне висловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Таким чином, его допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму. На відміну від ід, природа якого виражається в пошуку задоволення, его підпорядковується принципу реальності, мета якого – збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення інстинктів до того моменту, коли буде знайдено можливість досягти розрядки у належний спосіб. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихід грубої енергії ід у рамках соціальних обмежень совісті індивідуума. Спираючись на силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Его виступає в ролі нібито, «виконавчого органу» особистості і є цариною протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем.

Суперего (Над-Я) – формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою інтерналізовану версію суспільних норм, стандартів поведінки, системи цінностей. Спочатку суперего відбиває тільки батьківські очікування відносно того, що являє собою гарна і погана поведінка. Кожний вчинок дитина вчиться приводити у відповідність із цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Проте в міру того, як соціальний світ дитини починає розширюватися (завдяки групам, ровесникам, школі, мистецтву, літературі тощо) сфера суперего збільшується до меж тієї поведінки, яку вважають прийнятною ці нові групи. Можна розглядати суперего як індивідуалізований відбиток «колективної совісті» соціуму, хоча сприйняття дитиною реальних цінностей суспільства може бути перекрученим.

Фрейд розділив суперего на дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань за вчинки, які батьки називають «поганою поведінкою». Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за «погану поведінку». Заохочувальний аспект суперего – це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

Рис. 6. Схематичне зображення структури особистості за З. Фрейдом

Система життєво важливих потреб, що складає зміст “ВОНО”, постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несвідомі потяги, що йдуть від “ВОНО”, частіше усього знаходяться в стані конфлікту з тим, які містяться в “Над-Я”, тобто із соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між “ВОНО” і “Над-Я” існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуються за допомогою “Я” - свідомості, що, діючи відповідно до принципу реальності, намагається розумно примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щоб потяги “ВОНО” були максимальною мірою задоволені і при цьому не було порушено норм моралі.

Стани невдоволення собою, тривожності і занепокоєння, які часто виникають у людини, є, за Фрейдом і концепціями неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим відбитком боротьби “ВОНО” і “Над-Я”у свідомості людини.