- •Тема 1. Ресурси і легітимність політичної влади.
- •1. Ресурси політичної влади
- •2. Поняття легітимності влади.
- •3. Ознаки легітимності політичної влади.
- •4. Типи легітимності політичної влади.
- •Тема 2. Вибори і виборчі системи.
- •1. Мажоритарна виборча система.
- •2.Пропорційна виборча система.
- •3.Змішана виборча система.
- •4.Взаємозв’язок форм правління, партійних і виборчих систем.
- •Тема 3. Громадянське суспільство та встановлення інститутів громадського суспільства в Україні. 1.Становлення та структура громадського суспільства та його інститутів в Україні.
- •2.Взаємозв’язок держави і громадянського суспільства.
- •Тема 4. Історична еволюція уявлень про демократію.
- •1.Епохи розвитку демократії та ґенеза уявлень про демократію.
- •Тема 5. Особливості трансформації тоталітарного режиму в Україні.
- •1.Передумови трансформації політичного режиму в Україні.
- •2. Політичний режим України сьогодні: відголоски минулого і перспектива розвитку.
- •Тема 6. Українська незалежна держава як результат політичного самовизначення українського народу.
- •1. Україна на шляху до здобуття незалежності.
- •2. Конституційний процес в Україні.
- •Тема 7. Міжнародні політичні відносини. 1.Сутність та особливості міжнародних відносин.
- •2.Структура міжнародних політичних відносин.
- •Тема 8. Місце міжнародних конфліктів в структурі міжнародних відносин.
- •1.Поняття, причини, засоби та методи вирішення міжнародних конфліктів.
2.Пропорційна виборча система.
Пропорційна система передбачає вибори за партійними списками і розподіл мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, набраних кожною із них у межах виборчого округу. Головна перевага цієї системи — представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої реальної популярності серед виборців.
Усі пропорційні системи вимагають проведення виборів у багатомандатних округах. Процес розподілу мандатів починається з вирахування квоти, тобто мінімального числа голосів, одержання яких гарантує партії одне депутатське місце. Кількість депутатських місць дорівнює числу отриманих партією квот:
Депутатами стає визначена для кожної партії кількість кандидатів, найближчих до першого місця в списку за результатами проведеного голосування. Майже кожна пропорційна виборча система встановлює певний бар'єр представництва, тобто мінімальне число голосів з концентрацією їх по округах, яке партія мусить набрати для одержання представництва у виборних органах. Бар'єр у 4-—5 % змушує невеликі партії шукати об'єднання з вагомішими організаціями, сприяючи тим самим зменшенню числа потенційних фракцій у парламенті чи створенню працездатнішого уряду.
Існують три основні види списків для голосування: тверді списки, коли голосують за партію в цілому і кандидати одержують мандати в тій послідовності, в якій вони представлені в партійних списках (Іспанія, Португалія, Ізраїль); напівтверді — у цьому випадку обов'язково мандат одержує кандидат, який очолює партійний список, а розподіл інших мандатів, які партія одержала, здійснюється залежно від кількості голосів, які одержав кандидат, — преференція (Італія, Австрія, Швейцарія); вільні — розподіл усіх депутатських місць відбувається відповідно до преференцій виборців, уподобань (ставлень) до кожного кандидата, незалежно від його порядкового номера в партійному списку (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Тому при голосуванні відбувається добір насамперед персоналій, а не тільки вибір партійної програми.
Таким чином, пропорційна виборча система, на відміну від мажоритарної:
краще враховує відповідність між кількістю голосів і мандатів;
виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а не за позицію окремих людей.
Однак пропорційна система має й вади. Найважливіші з них:
відносно менша стабільність уряду. Відсутність домінуючої політичної партії робить неминучим появу коаліцій партій, політичні програми яких страждають еклектичністю і невизначеністю, тому що створюються на основі компромісів партій з різними цільовими настановами. Оскільки такі компроміси неміцні, то й дії урядів відзначаються непослідовністю і суперечливістю;
безпосередня залежність висування депутатів від позицій партійного апарату, бюрократії, яка може, керуючись своїми вузькогруповими інтересами, включати в партійні списки і непопулярних людей. Для того щоб перебороти надмірне партійне дроблення складу парламенту, обмежити можливість проникнення в нього представників украй радикальних малочисельних позасистемних партій, багато країн використовують загороджувальні бар'єри, чи застереження, що встановлюють необхідний для одержання депутатських мандатів мінімум голосів. У випадку, якщо партія не подолає цей бар'єр, вона не одержує ні одного мандата. Так, в Ізраїлі виборчий бар'єр становить 1 %, у Данії — 2 %, в Україні — 3 % , у Швеції — 4 %, у Німеччині, Росії — 5 %, у Туреччині — 10 % дійсних голосів.