4. Доведіть що трипільська культура стала основою для розвитку наступних культур на теренах України

• Трипільська культура проіснувала на наших землях від 4 тис. до н.е. до середини 3 тис. до н.е.

• Утвердження на праукраїнських територіях відтворювального господарства

• Землеробство: перелогове рільництво – використання ділянок землі доки не вичерпається їхня родючість => залишали виснажені площі =>обробка всіх земель від Карпат до Дніпра

• Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд.

• За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

• Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

8. Визначте час появи слов’янства як самостійної етнічної спільноти, його походження, розселення, соціально-економічний розвиток.

• Слов’яни – предки 15 сучасних європейських народів, у тому числі й українського формувалися протягом 2-1 тис. до н.е. на лісистих просторах від Вісли до Дніпра

• Формування слов‘янського етносу відбувалось на основі зарубенської, пшеворської та черняхівської культур

• Не маючи власної писемності, слов‘яни не залишили по собі ранніх писемних пам‘яток власного походження.

• Перші згадки – Пліній Старший, Тацит, Птолемей => венеди

• Йордан «Про походження на діяння гетів» - «Ці венеди походять від одного корення і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів (біля Вісли), антів (Подніпров‘я), склавинів (між Дніпром і Дунаєм)…»

Суспільне життя. Слов'яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені більші чи менші групи — об'єднання родів — племена, союзи племен. Отож, їм були властиві складні й різноманітні суспільні відносини. Слов'яни жили племенами, що їх очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей. Саме за вождями закріплювалась верховна влада, до повноважень якої належали перерозподіл додаткової продукції, що вироблялася, організація оборони під час воєнних подій, спорядження військових дружин тощо. Згодом влада вождів стала спадковою.

Участь у бурхливих подіях спонукала слов'ян до згуртування. Отож, коли з'являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов'янські племена об'єднувалися у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об'єднання.

Утворення великих союзів племен учені вважають таким рівнем суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов'яни в V—VII ст. упритул наблизилися до створення держави. Про переддержавний рівень суспільних відносин у давніх слов'ян свідчить влаштування ними своїх поселень. Менші з поселень скупчувалися навколо більших — своєрідних племінних центрів. Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювались на укріплені городища. Залишки великого слов'янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині — це так зване Зимненське городище.

Про досить складні суспільні відносини у слов'ян, формування в них племінної верхівки — еліти — свідчать джерела VI ст. Так, в одному з них підкреслюється, що у слов'ян багато вождів. Інший автор, згадуваний уже готський історик Йордан, розповів про розправу готського короля над слов'янським князем Божем, його синами та 70 прибічниками-старійшинами.

Багато свідчень вказує на особливу роль у житті слов'ян спільних рад, на яких приймалися найважливіші рішення. «Ці племена, склавіни й анти, не підлягають одній людині, — писав у VI ст. Прокопій Кесарійський, — а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно».