Діагностика.

ЕКГ. Використання ЕКГ для діагностики ХСН малоінформативне.

При недостатністі ЛШ можуть бути ознаки гіпертрофії і перевантаження ЛШ і лівого передсердя (ЛП); при недостатністі ПШ - ознаки гіпертрофії і перевантаження ПШ і правого передсердя (ПП).

Рентгенологічне дослідження. Головними рентгенологічними ознаками ХСН є збільшення розмірів серця (лівих, правих відділів) і венозний застій у легенях. Венозний застій у легенях, інтерстиціальний і альвеолярний набряк легень найчастіше свідчать про високий тиск ”заклинювання” легеневої артерії і можуть відмічатися як при систолічній , так і при діастолічній дисфункції ЛШ.

Ехокардіографія, доплер-ехокардіографія дозволяє виявити збільшення розмірів і об’ємів ЛШ і ЛП, гіпертрофію ЛШ, ознаки сегментарного або дифузного порушення його скоротливості, систолічну і діастолічну дисфункцію, ↓ФВ ЛШ і зменшення серцевого індексу.

Вентрикулографія і сцинтіграфія міокарда виявляють ↓ФВ ЛШ і реґіонарні порушення рухів його стінок.

Катетеризація ЛШ і легеневої артерії характеризують зміни величини хвилинного об’єму серця, кінцевого діастолічного тиску, скорочувальної здатності міокарда.

Лікування

Профілактика і/або лікування захворювань, які можуть призвести до дисфункції ЛШ і ХСН.

Мета – збільшити тривалість та поліпшити якість життя.

1.Лікування основного захворювання і корекція чинників ризику:

- вторинна профілактика ІХС і вирішення питання про реваскуляризацію міокарда;

- нормалізація і контроль підвищеного АТ;

- дієтична та медикаментозна корекція гіпердисліпопротеїдемій;

- корекція гіперглікемії при цукровому діабеті;

- фармакологічна або хірургічна корекція тахіаритмій (брадиаритмій);

- хірургічна корекція вад серця;

- відмова від тютюну та алкоголю;

- зниження маси тіла при ожирінні.

2. Сон не менше 8-9 год. на добу.

3. Регулярна фізична активність: ”комфортний”, але регулярний руховий режим.

4. Обмеження кількості вживання рідини при симптомах її затримки

до 1-1,5 л.

5. Обмеження вживання кухонної солі: менше 3 г для І-ІІ ФК, і менше 1,5 г для ІІІ-ІV ФК.

Медикаментозне лікування.

Медикаментозне лікування ХСН має проводитися все життя і передбачає використання препаратів з доведеною ефективністю щодо зменшення симптомів і/або підвищення виживання й безпеки. До цих препаратів належать:

1. Інгібітори АПФ (ІАПФ) призначають усім хворим, незалежно від етіології, стадії СН, наявності або відсутності декомпенсації серцевої діяльності. ІАПФ блокують ангіотензинперетворюючий фермент, в результаті чого зменшується ангіотензин ІІ (вазодилятуюча, натрій-уретична, антипроліферативна дія), збільшується брадикінін, який блокує процеси ремоделювання.

У Європейських рекомендаціях (2005) для лікування хворих з ХСН рекомендовано застосовувати тільки 5 препаратів:

Препарат	Початкова доза, мг	Максимальна доза, мг
Каптоприл	6,25 × 2 - 3	50 × 3
Еналаприл	2,5×2	20×2
Лізиноприл	2,5×1	32,5 - 35×1
Раміприл	1,25 - 2,5×1	5×2
Трандолаприл	1×1	4×1

↓ Терапію інгібіторами АПФ треба починати з малих доз 1/4 -1/8 терапевтичної дози, поступово збільшуючи дозу кожні 1-2 тижні.

Протипоказані препарати при двобічному стенозі ниркових артерій.

2. β-адреноблокатори призначають усім хворим з ХСН за відсутності протипоказань (впливають на виживаність хворих).

β-адреноблокатори зменшують ЧСС, ішемію міокарда, мають

антиаритмічну і антифібріляторну дію, блокують процеси ремоделювання серця, запобігають загибелі кардіоміоцитів внаслідок некрозу і апоптозу.

В багатоцентрових клінічних дослідженнях доведена здатність чотирьох препаратів продовжувати життя хворих із СН: карведілолу, бісопрололу, метапрололу, небівололу. Лікування починають із стартової дози (зазвичай 1/8 терапевтичної), дозу збільшують через 2-3 тижні до досягнення цільової терапевтичної.

Препарат	Стартова доза мг	Максимальна доза мг
Бісопролол	1,25×1	10×1
Метопролол	1,25×1	200×1
Карведілол	3,125×2	25×2
Небіволол	1,25×1	10×1

3. Діуретики показані всім хворим із СН, в яких є ознаки затримання рідини в організмі (набряки, задишка із застійними хрипами в легенях, збільшення маси тіла). Препарати активізують ренін- ангіотензинову і симпато-адреналову системи у відповідь на ↓ ОЦК. Тому їх рекомендують призначати тільки разом із препаратами, що знижують нейрогуморальну активізацію, - інгібіторами АПФ і/або β-адреноблокаторами.

Перевагу слід надавати петльовим діуретикам:

фуросемід 20-40 мг (максимально до 500мг);

торасемід 10-20 мг(максимально до 100мг);

етакринова кислота 25-50 мг (максимально до 400мг).

Більш слабкі тіазидні діуретики:

гідрохлортіазид 25 мг (максимально до 100мг);

хлорталідон 25-50 мг (максимально до 100мг);

індапамід 2,5-5мг.

Калійзберігальні діуретики використовують тільки при наявності гіпокаліємії:

тріамтерен 50 мг (максимально до 200мг);

амілорид 2,5-5 мг (максимально до 40мг);

спіронолактон 25-50мг(максимально до 300мг).

Хворим із рефрактерними набряками рекомендовано застосовувати петльові діуретики у поєднанні з тіазидними та калійзберігальними (краще спіронолактон) для послідовної блокади реабсорбції натрію у нефроні.

4. Серцеві глікозиди. Єдиним серцевим глікозидом, ефективність і безпека якого доведена, є дигоксин, який призначається у малих дозах 0,125-0,25 мг. Дигоксин показаний усім хворим з ХСН (І-ІV ФК) та постійною формою фібриляції передсердь (сповільнює атріовентрикулярну провідність і ↓ЧСС). Не впливає на показники виживання хворих з ХСН (ІІІ-ІV ФК), однак знижує частоту декомпенсації і випадків госпіталізації.

5. Антагоністи альдостерону (АА) – спіронолактон, еплеренон в малих дозах – 25-50 мг призначають хворим з ХСН (ІІІ-ІV ФК). Установлена діуретична, антипроліферативна і антиапоптична дія АА. Повна тривала (так звана тверда) блокада ренін- ангіотензин-альдостеронової системи можлива лише в разі поєднання ІАПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з антагоністами альдостерону. Побічна дія – гіперкаліємія.