4) 4)Види культур та субкультур

Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальненої і універсальної. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури:

• культура суспільства,

• культура колективу (організації),

• культура особистості.

Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані по окремості.

І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов'язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.

1. Так, культура суспільства - це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до

2. Культура колективу - Складається як результат накопичення досвіду, традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаної однією метою.

3. Культура особистості - Визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але і суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я»

Субкультурні групи бувають двох типів:

Всеохопна інституція — це соціальний простір, у якому члени субкультури живуть і працюють із однодумцями — відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відокремлено. Це — втеча від суспільства.

Діяльність у суспільстві — тип, протилежний до першого. Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це — навернення суспільства. Протистояння.

Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи: естетична субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняється від культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним суспільним інститутам або звичаям.

5)Онтологія особи юриста

Відомо, що онтологія — це наука про буття, яке не пов’язано із людською діяльністю чи свідомістю. Все, що існує у світі, появилося без участі людини. Людина ніби “прийшла” на готове. Але щоб людина не була відірваною від “готової” природи у ній відображені всі компоненти світу, тобто вона є мікроскопією Всесвіту. Але наявність свобідної волі у людини “штовхає” її на невідповідність мікрокопії оригіналу. Тобто часто появляються випадки фальшивої, неякісної копії, що негативно відображається на природно-правові структури Всесвіту — порушується цілісність. Виявлення причин неякісного копіювання покладено на саму людину, яка повинна також і усувати ці причини з метою підтримання гармонії Всесвіту. Але не кожна людина здатна самостійно справитись з цим завданням, тому допускається зосередження координаторських зусиль у підтриманні правильної копіювальної діяльності окремим, спеціально підготовленим особам — юристам.

Юрист здійснює природно-правову діяльність по утриманню цілісності Всесвіту. Він допомагає окремим людям – правопорушникам зрозуміти причини неправомірної поведінки і визначає відповідне покарання, яке є компенсацією, балансуванням поведінки (подібно до того, як автомеханік балансує колесо автомобіля). Однак до юриста ставляться відповідальні онтологічні завдання: виявити онтологічну причину, її повноту і видати адекватний тягарець з тим, щоб утворився баланс, гармонія. Порушення цих складних завдань призводять до природно-правового покарання самого юриста.