1.3. Історичні типи держави

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства.

За критерії історичної типізації держав у юридичній науці найчастіше береться поняття суспільно-економічної формації, яке і включає сукупність усіх суспільних відносин у їх взаємозв'язку з домінуючим способом суспільного виробництва. Згідно з класифікацією суспільно-економічних формацій усе розмаїття держав в історичному контексті поділяється таким чином (рис. 1.1):

Рабовласницький тип держави — це перший в історії людства тип держави, який не мав загального поширення і був перехідним. Це обумовлює наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу становила приватна власність і такий засіб виробництва, як рабська праця. Членами держави визнавалась меншість населення — передусім рабовласники та деякі представники інших прошарків (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

Феодальний тип держави характеризується тим, що селянин визнавався членом держави, він володів деякими засобами виробництва (будинками, інвентарем), не маючи права власності на землю. Феодальна держава об'єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом і поділяються на різні стани. Головною закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації — монархія.

Буржуазне суспільство характеризується поділом на державу як форму політичної організації і громадянське суспільство, в якому загальний суспільний інтерес забезпечувався іншими механізмами, безпосередньо товарним способом виробництва. Товар поєднував на певній території виробників як його власників, а у вигляді капіталу створив інші недержавні форми централізації і концентрації суспільної влади.

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою державної діяльності. Сучасні держави в найбільш розвинених суспільствах забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних прав людини. їхньою економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправність різних форм власності — приватної, муніципальної та державної. Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державною формою організації суспільства і її соціальним змістом. На відміну від держави буржуазного типу, сучасна "постбуржуазна" держава є всеохоплюючою організацією суспільства, в якому вона виступає формою виявлення і забезпечення інтересу більшості його членів і протистоїть особливим інтересам монополістичного капіталу [11, с.27—28].

1.4. Поняття держави, її ознаки та функції

Держава — досить складне суспільне явище. У широкому розумінні держава — це форма організації суспільств яка вини-і :к на певному етапі його розвитку. У вужчому розумінні держава — це механізм здійснення публічної влади У суспільстві, механізм управління суспільством. У найбільш загальному вигляді в юридичній науці існує наступне визначення держави.

Держава — це особлива організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї домінуючої частини.

До основних ознак держави належать:

• відокремлення публічної влади від суспільства, наявність професіоналів-управлінців;

• суверенітет, тобто верховенство державної влади на певній території;

• територія, в межах якої діють закони і повноваження держави;

• виключне право на видання законів і норм, обов'язкових для всього населення;

• право на податки і збори з населення (податки необхідні для матеріального забезпечення державної політики та утримання державного апарату);

• монополія на легальне (відкрите) використання сили примусу. З цією метою держава має армію, поліцію, службу безпеки та ін.

• здатність держави представляти і захищати інтереси домінуючої частини населення.

Суть і призначення держави виражаються в її функціях та завданнях, які вона покликана виконувати.

Функції держави — основні напрями її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, відображаються її сутність, зміст і соціальне призначення у соціально неоднорідному суспільстві.

Залежно від територіальної спрямованості розрізняють внутрішні та зовнішні функції.

У силу того, як сучасна держава все більше перетворюється у "державу для людей", її головною функцією стає охорона інтересів людини, захист її прав і свобод, забезпечення кожного члена суспільства належними умовами життя. Усі інші функції підпорядковуються головній.

Внутрішні функції — такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства:

• політична: створення демократичних умов, інститутів для виявлення і координації інтересів різних груп суспільства;

• економічна: створення умов для розвитку виробництва на основі визнання захисту всіх форм власності;

• соціально-культурна: сприяння розвитку науки, культури, турбота про людину;

• екологічна: охорона навколишнього середовища;

• охоронна: захист державно-конституційного ладу;

• правова: забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, охорона прав і свобод громадян.

Зовнішні функції — основні напрями діяльності держави за її межами, взаємовідносини з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому:

• політична: розвиток міжнародних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;

• економічна: участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного поділу праці та інтеграції виробництва і праці;

• культурна: міжнародна культурна співпраця;

• захисна: оборона країни зовні;

• правова: участь у міжнародному правовому співробітництві;

• гуманістична: надання допомоги країнам, які постраждали від катастроф, стихійного лиха;

• екологічна: створення екологічно безпечного навколишнього середовища у світовому масштабі.