3.2 Особливості проведення вербальних та змішаних слідчих дій

Допит є однією з важливих і розповсюджених слідчих дій, що являє собою регламентований кримінально-процесуальни­ми нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі¹.

Зазвичай допит проводиться з використанням тактичних прийомів, розроблених криміналістикою. Однак у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років проведення допиту має свої специфічні особливості, насамперед, викликані нега­тивним впливом фактора часу. Чим більше часу минуло з моменту сприйняття певного факту події злочину, тим важче відтворити його в пам’яті людини, яка допитується. Інтенсив­ність забуття сприйнятого залежить від цілої низки об’єктивних і суб’єктивних факторів, і час, що сплив із моменту події, усього лише один із них. Без урахування всіх цих чинників неможливо правильно вирішити питання про обсяг та достовірність інфор­мації, отриманої з показань допитуваної особи¹.

Для справ про нерозкриті грабежі та розбої минулих років характерно проводити допити як вперше, так і повторно. Первинний допит проводиться щодо нововиявлених свідків, потерпілих, підозрюваних. До його тактичних особливостей відноситься, перш за все, використання прийомів і засобів, що дозволяють подолати вплив фактора часу².

У свою чергу повторні допити у справах про нерозкриті грабежі та розбої проводяться стосовно тих осіб, які вже допиту­валися за обставинами вчиненого злочину, але через ті чи інші причини їх вину довести не вдалося.

Натомість, повторний допит потерпілих, свідків, підозрюваних найчастіше проводиться у таких випадках: а) при встановленні факту, що перший допит було проведено неякісно; б) якщо до­питана раніше особа після зупинення справи або при її відновленні сама заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої показання; в) у разі встановлення оперативно-роз­шуковим або іншим шляхом фактів помилкових або неповних свідчень; г) якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотні суперечності щодо інших доказів у справі; ґ) коли в про­цесі роботи у зупиненій або відновленій провадженням справі одержана нова чи додаткова інформація, за якою необхідно отримати показання раніше допитаних осіб; д) у разі повернен­ня справи судом на додаткове розслідування після встановлення невинуватості підсудного в інкримінованому йому діянні¹.

Допит потерпілого або свідка у справах про нерозкриті гра­бежі та розбої проводиться з метою встановлення усіх обставин, що відносяться до предмета доказування, а саме: а) що переду­вало грабежу або розбою та чому якраз у цей час і в цьому місці опинився потерпілий; б) звідки з’явився нападник і в якому на­прямку він зник; в) які погрози або насильницькі дії мали місце під час нападу та в чому вони полягали; г) які знаряддя застосо­вувалися; ґ) якщо було насильство, то які пошкодження були заподіяні потерпілому; д) хто був очевидцем нападу². Якщо можливо, перш за все необхідно деталізувати конкретні обста­вини злочину (наприклад, чи мала місце протидія з боку потер­пілого, якщо так, то в чому вона полягала; якщо нападників було декілька, в яких місцях вони перебували та які конкретно дії вчиняли щодо потерпілого).

На наш погляд, у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років результати проведення допиту потерпілого або свідків можуть бути використані для: а) створення загального уявлення про картину злочину; б) перевірки слідчих версій та формування нових; в) встановлення суперечностей у показаннях між учасниками кримінального процесу, отриманих протягом тривалого часу; г) звуження кола осіб, які підозрюються у вчи­ненні злочину; ґ) виокремлення вихідних даних, для подальшо­го їх використання в інформаційно-пошукових системах.

Допит підозрюваного (обвинуваченого), щодо якого вже є окремі докази причетності до вчинення злочину у справах з від­новленим провадженням, є досить складним процесом. Це викликано тим, що минулий час заспокоює особу злочинця та робить його психологічно стійким. У результаті у нього виникає відчуття, що відсутні докази його вини, та отримати від нього правдиві свідчення стає значно складніше¹.

Допит підозрюваного − це слідча дія підвищеного тактичного ризику, оскільки неможливо передбачити наслідки її проведен­ня. Тому слідчому необхідно враховувати конкретну ситуацію, в результаті якої виникла необхідність проведення вказаної слідчої дії. Так, наприклад, стосовно особи, яка з’явилась з повинною, необхідно не лише детально з’ясувати обставини цього злочину, але й встановити справжні мотиви такого зізнання, оскільки за цими намірами можуть приховуватися бажання уникнути від­повідальності за більш тяжкий злочин або ж самообмови з метою уникнення викриття іншої особи².

Успішне проведення допиту насамперед залежить від його підготовчого етапу, що включає в себе процес збирання та ана­лізу матеріалів, які характеризують особу допитуваного. Якщо цей суб’єкт раніше вже притягувався до кримінальної відповіда­льності, то необхідно вивчити відповідні архівні кримінальні справи з метою встановлення його поведінки на допиті та реакції на пред’явлені докази. Все це, безперечно, допоможе налагодити психологічний контакт з допитуваною особою та в подальшому визначити необхідну тактику. Варто звернути увагу на технічне забезпечення допиту: по-перше, на підготовку належного примі­щення; по-друге, на приготування спеціальних технічних засобів, призначених для фіксації показань, отриманих в ході проведен­ня зазначеної слідчої дії.

Найкращих результатів можна досягти, застосовуючи в ході допиту відеозапис. Відеофонограми можуть стати об’єктами комплексної фонетико-психологічної експертизи, що в подаль­шому дозволить ефективніше вирішувати питання про емоцій­ний стан допитуваного, використовуючи як мовні, так і зовнішні прояви психічного стану¹.

Крім того, слід звернути увагу на можливість використання психологічного аналізу. Так, А. Р. Лонщакова зазначила, що під­готовка до проведення допиту є складним і багатокомпонентним завданням, тому доцільно використовувати спеціальні методи виявлення, нейтралізації та подолання протидії з урахуванням психології підозрюваного (обвинуваченого). Більше того, ця авторка пропонує використовувати дані, отримані в ході прове­дення психофізіологічних експертиз із застосуванням поліграфа при підготовці до допиту обвинуваченого як способу отримання й перевірки доказової інформації, а також як одного із методів психофізіологічної діагностики. Це ж дозволить не лише значно скоротити часові та фізичні витрати на розкриття злочинів, але й значною мірою захистити громадян від необґрунтованих пі­дозр¹. Така позиція, на наш погляд, підлягає уточненню в частині досить складної й неоднозначної проблеми використан­ня поліграфа у кримінальному судочинстві. Вважаємо, що в Україні це стане можливим лише тоді, коли як мінімум на відомчому рівні буде прийнято наказ чи інструкцію, що дозво­лять використовувати поліграф у розслідуванні злочинів. Поки такої інструкції немає, вести мову про його використання в Україні саме у кримінальному судочинстві передчасно².

У ході планування допиту підозрюваного (обвинуваченого), як специфічного різновиду цієї слідчої дії, визначаються такі його елементи: а) завдання допиту; б) час і місце його проведення; в) особливості застосування науково-технічних засобів фіксації результатів слідчої дії; г) перелік типових питань, на які потріб­но отримати відповідь.

Однак у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років особливо складним, з огляду на організацію проведення, є допит підозрюваних (обвинувачених), які діяли у складі злочин­ної групи. Зважаючи на це, доцільно визначити питання, які в першу чергу підлягають з’ясуванню: а) коли і де був здійснений грабіж або розбій; б) за яких обставин та у кого виникла ідея здійснити грабіж або розбій; в) який склад злочинної групи та які відносини між її членами; г) коли формувалася група та який у неї розподіл ролей; ґ) хто є постійним членом цієї групи; д) ким і яким чином була визначена особа, яка в подальшому зазнала нападу; е) хто і як організував злочинну групу, яким чином про­водилася підготовка до злочинів та як розподілялися доходи, отримані злочинним шляхом; є) яке озброєння має у своєму розпорядженні угруповання; ж) чи використовувались у ході вчинення злочинів технічні засоби (транспорт, відеотехні­ка, апаратура для спостереження або прослуховування потерпі­лого); з) де знаходилися місця постійних зустрічей, збору перед вчиненням конкретних злочинів та яким чином обиралися об’єкти посягання; и) за якими каналами збувалося викрадене майно та де воно зберігається; і) які наміри членів угруповання, що залишаються на волі, та чи існує між ними домовленість про поведінку на випадок затримання; ї) чи були й інші епізоди зло­чинної діяльності¹. Звісна річ, наведений перелік питань не є вичерпним, їх комплекс будується залежно від встановлених обставин злочину та конкретної слідчої ситуації, що склалася на момент прийняття рішення про проведення допиту.

Не менш важливим з тактичного погляду є правильний вибір прийомів, що мають бути використані при допиті. Від них пере­дусім залежить організаційна й методична сторона цієї слідчої дії.

Система тактичних прийомів допиту диференціюється за­лежно від того, кого саме слід допитувати: потерпілого, свідка чи підозрюваного (обвинуваченого). Так, стосовно перших двох категорій осіб доцільно використовувати методи, спрямовані на нейтралізацію сумлінних помилок та на актуалізацію у пам’яті людини забутої інформації, серед яких є зіставлення показань з даними, одержаними при огляді місця події; постановка уточнюю­чих запитань; допит на місці події; блок тактичних прийомів, спрямованих на усунення „фантастичних нашарувань” та уник­нення логічних і лінгвістичних помилок допитуваного¹.

Одним із загальних прийомів, допустимих для всіх форм допиту, зокрема у справах про нерозкриті грабежі та розбої ми­нулих років, є подолання бар’єрів спілкування (естетичних, інтелектуальних, мотиваційних, моральних, емоційних). Такі дії перш за все пов’язані із застосуванням різноманітних тактико-психологічних прийомів, серед яких виділяють такі: 1) обрання найбільш дієвих форм спілкування; врахування швидкості інтелектуальних процесів допитуваного при обранні темпу допиту; використання у більшості випадків рівномірного серед­нього темпу розмови, а також прискорення чи уповільнення темпу розмови з метою психологічного впливу на допитуваного; 2) вивчення демографічних, соматичних, психологічних, соціа­льних та інших даних про особистість допитуваного; врахування особливостей його психічного стану в передкримінальній, кри­мінальній та післякримінальній ситуаціях; контролювання рівня мотивації допитуваного; 3) допущення повного викладення до­питуваним своєї версії з подальшим її спростуванням шляхом пред’явлення доказів; 4) критичний аналіз показань допитува­ного, наданих під дією негативних емоцій; 5) ретельний контроль слідчого за виразом очей та обличчя, статурою².

Крім того, допускається використання інших прийомів. До них, зокрема, відносяться: застосування фактора раптовості; ство­рення враження у допитуваного про повну поінформованість слідчого про всі обставини злочину; відвернення уваги або не­прямий допит, у ході якого встановлюються важливі обставини злочину; використання особистих конфліктів між різними спів­учасниками; поступове пред’явлення доказів про причетність до злочину. Якщо ж допитуваний підозрюється у вчиненні декіль­кох нерозкритих злочинів, відразу пред’являти докази за всіма епізодами недоречно. Тактично обумовленим є послідовне пред’явлення матеріалів, що підтверджують вину підозрювано­го, починаючи зі злочину, який найбільшою мірою підтверджу­ється зібраними доказами, а вже потім переходити до інших епізодів¹.

На нашу думку, слід наголосити й на тих прийомах, які не слід використовувати. Так, зокрема, спонукання до „щиросерде­чного каяття” призводить до того, що у допитуваного створюється враження про неспроможність слідчого довести його вину в ін­ший спосіб. У результаті одержується протилежний ефект, коли позиція підозрюваного спрямовується на ухилення від надання правдивих показань.

Крім допиту, у справах про нерозкриті грабежі та розбої ми­нулих років однією з найбільш розповсюджених слідчих дій є очна ставка. Як вважають В. М. Биков та В. Д. Ломовський, поширеність випадків проведення цієї слідчої дії у відновлених провадженням справах не випадкова. Саме на цьому етапі, коли основні докази у справі вже зібрані до зупинення провадження, на думку цих авторів, виникає необхідність проводити всебічну перевірку та оцінку зібраних даних, усуваючи суперечності у показаннях допитуваних осіб².

У статті 172 КПК передбачено, що слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показан­нях яких є суперечності. У свою чергу згідно з частиною 9 статті 224 КПК 2012 року ця слідча дія визначена як одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування при­чин розбіжностей у їхніх показаннях. Як відомо, ця слідча дія полягає в одночасному допиті двох раніше допитаних осіб у при­сутності їх обох про обставини, відносно яких вони дали суперечливі показання¹. Проте до сьогодні погляди науковців щодо мети цієї слідчої дії залишаються дискусійними. Так, В. С. Максимов та Є. Г. Мартинчик відзначають, що основним завданням очної ставки є перш за все з’ясування причин супе­речностей, що виникли, і можливості їх усунення для встанов­лення істини шляхом перевірки наявної інформації та отримання нових доказів². Однак, на наш погляд, більш виваженою є позиція В. Г. Гончаренка, В Т. Маляренка та В. М. Тертишника, які схиляються до того, що головною метою такої слідчої дії, насамперед, є перевірка правдивості раніше даних показань і отримання достовірних даних у справі³.

Окрім цього, важливими є завдання, які повинні ставитися слідчим перед проведенням очної ставки у справах про нерозкри­ті грабежі та розбої минулих років. На наш погляд, досить вдало їх визначили В. О. Коновалова та В. Ю. Шепітько: 1) перевірка зібраних у справі доказів; 2) виявлення неправдивої інформації у показаннях допитуваних осіб; 3) викриття самообмови; 4) вста­новлення факту свідомого наклепу з боку потерпілого або свідків; 5) усунення сумлінних помилок у показаннях свідків та потерпі­лих; 6) з’ясування причин походження суттєвих суперечностей⁴.

Здебільшого очна ставка у справах наведеної категорії про­водиться між підозрюваним (обвинуваченим), з одного боку, і потерпілими і свідками − з іншого. Однак, якщо грабіж або роз­бій був вчинений групою осіб та між ними виникли суттєві розбіжності, проведення очної ставки є найефективнішим засо­бом їх усунення. Доцільно також використовувати вплив однієї особи на іншу, зокрема на ту, яка постійно змінює показання¹. Крім того, при активному впливі на несумлінного учасника йому завжди протистоїть група у складі слідчого та особи, яка його викриває. За таких умов ця особа піддається груповому впливу, може поступитися та змінити свою позицію як особа, яка постійно змінює показання². При цьому слід пам’ятати про межі психологічного впливу на осіб, які дають показання³.

У будь-якому разі прийняття рішення про проведення очної ставки та визначення її тактичних прийомів у справах про не­розкриті грабежі та розбої минулих років повинні мати тільки ситуаційний підхід. Як зазначила Л. П. Ковтуненко, ситуації очної ставки є доволі динамічними, оскільки вони зумовлені її вербальним характером, кількісним складом, позицією, поведін­кою, процесуальним положенням і віком її учасників, ступенем впливу одним допитуваним на іншого, наявністю між ними взаємовідносин, активністю самого слідчого під час проведення цієї слідчої дії¹.

При проведенні очної ставки у справах про нерозкриті грабе­жі та розбої особливе значення має її підготовка, яка передбачає вирішення таких питань: між якими особами вона буде прове­дена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитува­ними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати². У справах наведеної категорії необхідно спочатку з’ясувати вза­ємовідносини між учасниками очної ставки; встановити, чи змінювались вони протягом тривалого часу, а якщо так, то які причини цьому передували. Залежно від відповіді можна про­гнозувати подальший хід слідчої дії.

У справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років не менш важливого значення набувають заходи безпеки на очній ставці. Як справедливо наголошує В. М. Тертишник, слід­чий має бути максимально мобілізованим, вжити всіх необхідних заходів для гарантування як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб перебіг очної ставки не вийшов з-під контролю. Якщо це трапилось, очна ставка може завадити встановленню істини у справі або її учасни­кам, тому слід негайно припинити або перервати її.

Крім того, цим автором була висловлена цікава думка щодо передбачення в законі можливості проведення очної ставки за участю свідка чи потерпілого поза візуальним спостереженням або ж із застосуванням технічних каналів зв’язку та створення при цьому акустичних чи візуальних перешкод для запобігання ідентифікації особи за голосом та зовнішністю¹. На наш погляд, можна використовувати спеціально обладнані приміщення, у яких потерпілого та обвинуваченого має розділяти загороджен­ня у вигляді ґрат або міцного скла. За відсутності належних умов для гарантування заходів безпеки, як крайній захід, слідчий може використати спеціальні засоби індивідуального захисту (наручники) відносно особи, яка несе реальну загрозу іншим учасникам слідчої дії, адже такі заходи не забороняються частиною другою статті 12 Закону України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року. У цій нормі вказується, що спеціальні засо­би можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції. Вважаємо, це положення цілком розповсюджується на ситуації, що можуть виникнути при проведенні очної ставки.

Враховуючи викладене, на наш погляд, нагальною є необ­хідність доповнення статті 224 КПК 2012 року частиною 10 у такій редакції: „У виняткових випадках, при наявності загрози насильства щодо учасників одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, з метою гарантування їх безпеки можуть використовуватись спеціальні засоби, які унеможливлюють фізич­ний контакт між ними під час проведення слідчої дії”. На наше переконання, такі доповнення сприятимуть зниженню ризику психологічного тиску на потерпілого або свідка з боку підозрю­ваного чи обвинуваченого, а також позбавлять можливості фізичного контакту між учасниками цієї слідчої дії.

Одним із найважливіших способів отримання вербальної криміналістично значущої інформації при розслідуванні нероз­критих грабежів та розбоїв минулих років є пред’явлення для впізнання потерпілим і свідкам предметів, документів і живих осіб. В основі цієї слідчої дії лежить складний психічний процес криміналістичної ідентифікації, що полягає у встановленні наявності чи відсутності тотожності об’єкта з тим, що раніше сприймався і запам’ятовувався певною особою¹.

Процесуальна регламентація пред’явлення для впізнання визначена у статтях 174-175 КПК (відповідно, статті 228, 229, 230 КПК 2012 року), проте розроблені криміналістикою тактичні прийоми проведення цієї слідчої дії при розслідуванні нероз­критих злочинів минулих років у науковій літературі практично відсутні. У справах наведеної категорії пред’явлення людини або предметів для впізнання характеризуються особливою складністю через те, що канонічні образи у пам’яті людини з часом забуваються, видозмінюються під впливом різних факто­рів, а іноді й взагалі зникають. Тому слідчому у такому випадку доводиться застосовувати неабияких зусиль для актуалізації пам’яті особи, яка впізнає. Для цього він може при пред’явленні для впізнання ставити їй запитання уточнюючого, нагадуючого та деталізуючого характеру. Як зазначив Є. Д. Лук’янчиков, їх необхідно відрізняти від навідних, тому що в них не міститься інформація, яку хоче отримати слідчий у відповідь. Вони допо­магають сконцентрувати увагу на визначеній групі фактів. Для активізації пам’яті можна використовувати схематичні зобра­ження обличчя (мальовані обличчя) та предметів. Неприпус­тимо ставити навідні запитання, які б підказували бажану відповідь та навіювали допитуваному образ об’єкта, який підля­гає впізнанню².

На думку В. І. Галагана та І. В. Басистої, для такої слідчої дії, як пред’явлення для впізнання, точність відтворення має беззапе­речно важливе значення. Цей чинник підпорядкований сильному індивідуальному впливу, оскільки матеріал, що запам’ятовуєть­ся, практично ніколи не лишається незмінним − мислення, уява, емоції вносять певні корективи, уточнення, переструктурування, внаслідок чого виникає безліч нових тимчасових нервових зв’яз­ків. Саме ця обставина може призвести до неадекватності змін у показаннях, а як результат − помилки при пред’явленні для впізнання. Тривалість зберігання сприйнятого образу у пам’я­ті − це максимальний строк, до закінчення якого інформація може бути адекватно відтворена. Значною мірою все залежить від того, з якої пам’яті (довгої чи короткочасної) актуалізується інформація. Тому надзвичайно важливого значення набувають результати попереднього допиту особи, яка впізнає. Якщо вона назвала лише загальні ознаки об’єкта, який спостерігала раніше, чи висловила сумніви в отриманні позитивного результату, то від проведення пред’явлення для впізнання краще відмовитися взагалі. У цьому випадку процес збирання й перевірки доказів має здійснюватися шляхом проведення інших слідчих дій − до­питів, очних ставок, обшуку тощо¹.

Обов’язковою умовою пред’явлення для впізнання є попе­редній допит очевидця (частина перша статті 174 КПК (части­на 1 статті 228 КПК 2012 року) про зовнішній вигляд особи або предметів, які слід упізнати. Якщо допитуваний забув прикмети об’єкта або обставини його сприймання, що є поширеним явищем у справах досліджуваної категорії, перед слідчим постає завдання − допомогти йому пригадати забуте. Для пожвавлення пам’яті допитуваного йому, як пропонує Є. Д. Лук’янчиков, можна поставити запитання про обставини, які передували події або відбувалися одразу за нею, провести допит на місці пригоди. Якщо і це не приведе до позитивного результату, допит можна повторити через декілька днів. Такий тактичний прийом дає позитивний результат у тих випадках, коли мала місце короткочасна втрата пам’яті, обумовлена або індивіду­альними властивостями людини, або обставинами, що склалися (нервове перенапруження тощо). Згодом, після відпочинку, нервові клітини поновлюють нормальну роботу і тимчасово забуте може бути відтворено. При повторному допиті можна отримати не лише додаткові відомості про прикмети об’єкта, але й інше описання тих прикмет, про які йшлося під час першого допиту¹.

У відновлених у провадженні справах про нерозкриті злочи­ни минулих років пред’явлення для впізнання проводиться в таких випадках: 1) пред’явлення для впізнання потерпілим і свідкам підозрюваних осіб, які встановлені в процесі розкриття злочину після поновлення провадження у справі; 2) пред’явлен­ня для впізнання потерпілим і свідкам речей та предметів, вилучених у підозрюваних після поновлення провадження у справі; 3) пред’явлення для впізнання предметів, які при пер­винному розслідуванні раніше не ідентифікувались слідчим шляхом; 4) пред’явлення для впізнання підозрюваних осіб, які були встановлені після поновлення справи та зізналися у вчи­ненні злочину; 5) пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (як правило, підозрюва­них, обвинувачених), за необхідності гарантування безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві².

Виходячи зі специфіки розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років, вважаємо за доцільне розглянути пи­тання можливості проведення повторного пред’явлення для впізнання після поновлення досудового слідства та визначити його значення в процесі доказування.

На сьогодні серед науковців існують гострі дискусії щодо допустимості повторного проведення пред’явлення для впізнан­ня. Так, наприклад, В. М. Тертишник, К. О. Чаплинський пере­конані, що повторне пред’явлення для впізнання однієї і тієї ж особи чи одного і того ж предмета одним і тим же учасникам процесу повністю виключається¹. Подібної позиції дотримується О. В. Лускатов, який також зазначає, що повторне пред’явлення для впізнання будь-якого об’єкта одній і тій самій особі не мож­на визнати допустимим за жодних умов, тоді як їх доказове значення повністю відсутнє². Іншої думки Р. С. Бєлкін, який не заперечує можливості повторного проведення цієї слідчої дії. За висловом цього автора головною умовою є наявність суттєвих відмінностей, що значно ускладнюють впізнання при поперед­ньому сприйнятті об’єкта³. У свою чергу В. П. Бахін зауважив, що повторне пред’явлення для впізнання є лише повторенням вирішення тих же завдань, що стояли при його першому прове­денні. Крім того, цей вчений наводить обставини, які визначають тактику проведення вказаної слідчої дії, а саме: специфіку орга­нізаційного забезпечення, необхідність уточнення та зміни тактичних прийомів, особливості психологічного ставлення до повторення слідчої дії¹.

На наш погляд, можливість повторного пред’явлення для впізнання особи чи предмета, що раніше впізнавались одним і тим же учасником, не повинно повністю виключатись. Щодо цього слід погодитись з А. В. Дуловим і П. Д. Нестеренком, які стверджували, що проведення такого пред’явлення для впізнан­ня доцільно здійснювати за умов, коли перше відбулося із порушенням тактичних правил (недостатнє освітлення об’єктів, зміни у їх стані тощо) або ж коли буде встановлено, що той, хто впізнає, маючи особистий інтерес, умисно не впізнав об’єкт².

У випадку, якщо у справі відсутній предмет, що повинен бути пред’явлений для впізнання особі, яка впізнає, можна пред’явити його модель − реконструйований макет або просто аналогічний предмет тієї ж марки, моделі, типу, наприклад, замість знищеного або невиявленого предмета. За допомогою такого способу можливо встановити групову належність об’єкта, який раніше сприймався особою, яка впізнає³.

Якщо є достатні підстави вважати, що особі, яка впізнає, загрожує небезпека з боку особи, яку впізнають, слідчому необ­хідно вжити всіх необхідних заходів з метою забезпечення захисту особи, якій пред’являється злочинець. У практичній діяльності все більшого поширення набуває пред’явлення для впізнання за фотознімками. Однак, на наш погляд, наведений спосіб є доволі ризикованим із погляду адекватного сприйняття всього комплексу індивідуальних ознак об’єкта. Значно ефек­тивнішим способом, як переконує І. В. Басиста, є пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, хто впізнає (в обладнаному тонованим склом приміщенні)¹. Таким чином, це дозволяє спостерігати за особами, які підлягають впізнанню, у динаміці, що може позитивно впливати на ефективність проведення вказаної слідчої дії.

Відтворення обстановки та обставин події (за КПК 2012 року − слідчий експеримент) − самостійна слідча дія, сут­ність якої полягає у проведенні експериментальних та дослід­ницьких дій, що перевіряються, результати яких і є тими фактичними даними, що мають значення для розслідування злочину.

У криміналістичній літературі ця слідча дія розглядається з двох боків: по-перше, як перевірка показань на місці; по-друге, як слідчий експеримент².

Однак учені не обмежуються лише цими видами відтво­рення обстановки та обставин події. Так, В. М. Биков та В. Г. Гончаренко додатково виділяють слідчу реконструкцію, що полягає у відтворенні раніше зафіксованої й умисно зміненої обстановки місця злочину на підставі свідчень особи, яка начебто була на місці вчинення злочину³. У свою чергу, О. О. Волобуєва у цьому контексті пропонує виокремити збирання інформації про особу, яка вчинила злочин⁴.

З метою уникнення розбіжностей та визначення пізнаваль­них функцій перевірки показань на місці та слідчого експери­менту деякі науковці пропонують їх розмежувати на дві самостійні слідчі дії¹. Проте, на наш погляд, такий підхід є недоречним. Не можна не погодитися з думкою, що наведені пропозиції не сприятимуть оптимізації розслідування злочинів, а, навпаки, можуть призвести до невиправданих ускладнень. Так, наприклад, слідча дія може починатися як перевірка пока­зань на місці, а при її проведенні може виникнути необхідність в експериментальних діях. За таких обставин слідчий змушений буде закінчити одну слідчу дію і в присутності цих же понятих розпочати іншу, склавши при цьому два різних протоколи².

Досліджувана слідча дія у справах про нерозкриті злочини минулих років має певні особливості, викликані умовами, за яких вона проводиться. З часом обстановка, де відбувалась подія злочину, суттєво видозмінюється (наприклад, внаслідок забудо­ви місцевості новими будівлями, зведення додаткових споруд, деформації ландшафтів тощо). Ці та інші обставини значно ускладнюють орієнтування особи, показання якої перевіряють­ся. Тому, як зауважує В. М. Биков, у такому випадку доречно провести реконструкцію місця події. Якщо особа самостійно зможе вказати на зміни в обстановці, то це відіграє позитивну роль у доказуванні, що посилить доказове значення проведеної слідчої дії³.

Серед суб’єктивних факторів, що значно погіршують умови проведення вказаної слідчої дії, слід виділити такі: забуття людиною важливих подробиць події, втрата фізичних можливо­стей (гострота зору, слуху) при експериментальному відтворенні, здатність особи з часом перебільшувати факти тощо.

Проте, незважаючи на перелічені негативні фактори, на переконання деяких науковців, під час проведення відтворення обстановки та обставин події можна виявити нові дані, відомі лише причетній до злочину особі. Надалі, навіть у разі наступ­ної зміни показань, ці встановлені обставини можуть допомогти слідчому та суду об’єктивно оцінити зізнання, отримане після відновлення провадження у справі¹.

Розглядаючи відтворення обстановки та обставин події за чинним КПК як слідчий експеримент, слід визначити такі проце­суальні й тактичні правила: 1) його необхідно проводити в умовах і обстановці, максимально наближених до тих, у яких відбулася подія; 2) бажано проводити на тому ж місці, де від­булася подія, яку перевіряють; 3) має проводитися в такий час, коли відбулася подія, яку перевіряють, з метою створення ана­логічних умов сприйняття, видимості, що забезпечує об’єктивність результатів експерименту; 4) для проведення експерименту слід використовувати ті ж знаряддя і засоби, які застосовувалися при події злочину, або однорідні предмети і знаряддя; 5) перед від­творенням обстановки слід розташувати учасників саме так, як вони про це повідомили; 6) досліди необхідно повторювати кіль­ка разів, змінюючи умови експерименту, для того щоб виключити випадкові результати².

Якщо відтворення обстановки та обставин місця події про­водиться як слідчий експеримент, то його мета полягає у перевірці індивідуальних можливостей особи, за участю якої проводиться вказана слідча дія, а також здатності цієї особи здійснити конкретні дії з урахуванням конкретної обстановки, що додає можливість бачити та чути при певних умовах те, що відбувалося на місці вчинення грабежу або розбійного нападу.

Перевірка показань на місці як вид відтворення обстановки та обставин події за чинним КПК полягає у відображенні раніше допитаною особою показань про злочин у цілому чи окремі його обставини на місці, пов’язані з його вчиненням та одночас­ним їх співставленням з фактичною обстановкою цього місця, вказівкою на предмети, документи та сліди, значущі для справи, а також демонстрацією певних дій з метою перевірки наявних і отриманням нових фактичних даних у випадку формування у слідчого переконання в дійсній обізнаності цієї особи щодо фак­тів події, яка розслідується¹.

Аналіз юридичної літератури, в якій ідеться про відтворен­ня обстановки та обставин події у справах про нерозкриті злочини минулих років, свідчить про те, що більшість авторів розглядають цю слідчу дію лише як перевірку показань на місці, мета якої полягає у: 1) перевірці доказів, отриманих як до зупи­нення справи, так і після відновлення провадження в ній; 2) уточненні у раніше допитаних осіб обставин події, які непов­но або неточно викладені в їх показаннях або були забуті; 3) от­риманні нових доказів у справі за участю потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинувачених².

У свою чергу, загальними завданнями перевірки показань на місці є: 1) перевірка показань, з’ясування відповідності даних, отриманих від допитуваного, об’єктивній дійсності. Якщо особа обмовляє себе, то вона не буде повною мірою обізнаною про справжні обставини події, що розслідується, про деталі обста­новки та проведення перевірки показань на місці, і можна викрити її в неправді; 2) уточнення, а у певних випадках вста­новлення вперше місця вчинення злочину, а також шляхів, за якими допитуваний потрапив на це місце чи залишив його; 3) встановлення чи уточнення окремих обставин, пов’язаних з діями допитуваного під час події. Це можуть бути деталі спо­собу вчинення злочину, дії потерпілого (обвинуваченого, свідка), про які у відриві від місця та в словесній формі повідомити ва­жко; 4) отримання від особи більш повних показань, адже сама обстановка місця події, демонстрація особою своїх дій (чи дій злочинця), використання переваг вільної розповіді допомагають допитаному оживити асоціативні зв’язки, моторну пам’ять та можливості пригадування з розмірковуванням. Тому на місці до­питаний може згадати суттєві для справи обставини; 5) кон­кретизація ролі кожного співучасника при групових злочинах; 6) встановлення нових фактичних даних. У ході перевірки по­казань на місці можна виявити раніше не виявлені сліди злочину, знайти речові докази, приховане, викрадене майно, встановити нових свідків, потерпілих та осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності; 7) встановлення причетності підозрюваного (обвинуваченого) до вчинення інших злочинів¹.

При підготовці перевірки показань на місці необхідно дета­льно дослідити протоколи слідчих дій, складених на початковому етапі розслідування (огляду місця події, допитів потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого), попередніх відтворювань обста­новки та обставин події), з метою встановлення маршруту пере­сування злочинця та послідовності вчинення грабежу або розбою. Для цього слід виявити опорні пункти на місцевості, які характеризують вузлові моменти злочинної події, а саме: а) мі­сце, з якого особа починає орієнтуватися на місцевості; б) місце, з якого злочинець примітив майбутню жертву та маршрут її пе­реслідування; в) місце вчинення нападу; г) шляхи відходу; ґ) місце, де в подальшому було залишене викрадене майно.

Варто наголосити, що зазначена слідча дія у справах дослід­жуваної категорії залежно від конкретної ситуації може бути як первинною, так і повторною.

Відтворення обстановки та обставин події як первинна слід­ча дія проводиться у таких випадках: 1) коли особа, яка вчинила злочин, явилася з повинною; 2) підозрюваний повідомив про невідомі у справі злочини або речові докази; 3) потерпілий, сві­док, підозрюваний чи обвинувачений повідомив про такі деталі чи обставини, на які слідчий не звернув уваги при огляді місця події та які можуть бути виявлені тільки за допомогою цієї особи; 4) у показаннях декількох осіб про місце пригоди, обста­вини події, розташування предметів чи об’єктів та про інші обставини містяться явні суперечності¹.

Підставами для проведення повторного відтворення обста­новки та обставин події у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років, на наш погляд, можуть стати: 1) вста­новлення того факту, що початкова слідча дія була проведена неякісно або некваліфіковано; 2) наявність достатніх даних про неправдивість показань, які були покладені в основу поперед­ньої слідчої дії; 3) поява нових подробиць, що потребують пов­торної перевірки та уточнень.

З метою фіксації динаміки виконуваних дослідних дій і отриманих результатів в ході відтворення обстановки й обставин події обов’язково повинна проводитись фіксація із використан­ням відеозапису. Найчастіше паралельно з відеозаписом застосо­вується і фотозйомка ходу і результатів відтворення обстановки й обставин події¹.

Однак, як доречно зауважив В. В. Коваленко, у такому ви­падку потрібна участь додаткового спеціаліста-криміналіста, оскільки одна людина не може одночасно проводити фото- та відеозйомку. В результаті з’являється реальна можливість одер­жання статичних зображень із матеріалів відеозапису. Перегля­даючи відеозапис, отриманий у ході відтворення обстановки й обставин події, слідчий, з урахуванням думок тих спеціалістів, які брали участь у слідчій дії, визначає необхідні моменти, відображені у фототаблиці. Найкращі результати досягаються при застосуванні цифрових відеокамер. У такий спосіб можна одержати якісну фототаблицю до протоколу слідчої дії, не за­лучаючи для фотозйомки додаткового спеціаліста-криміналіста, що зробить процес розслідування злочину значно заощадливі­шим, тим самим полегшить його організацію².

Слушною з цього приводу є думка Л. М. Ісаєвої, яка схиляє­ться до необхідності активного впровадження у процес розсліду­вання злочинів новітніх технологій. Ця авторка зауважує, що найбільш перспективними у цьому напрямі є наукові розробки з використанням цифрових технологій під час розслідування злочинів, які стосуються електронного документа, цифрової фотозйомки та програмного забезпечення¹.

Так, наприклад, якщо з часом обстановка вчинення злочину суттєво змінилася, що є поширеним явищем у справах досліджу­ваної категорії, доцільно використовувати нові методи моде­лювання, використовуючи при цьому електронно-обчислюваль­ну техніку. Наведений метод допустимо проводити як при слідчому експерименті, так і перевірці показань². Застосування комп’ютерного моделювання дозволить провести слідчу дію найбільш наближено до реальних умов. Однак у процесі дока­зування така можливість є доволі обмеженою, оскільки комп’ю­терне моделювання має чітко регламентуватися у чинному КПК. Інакше застосування невизначених засобів і методів кримі­налістичної техніки ставить під сумнів законність отриманих доказів³.

Тож можливість застосування науково-технічних засобів, апробованих криміналістичними дослідженнями, під час прове­дення відтворення обстановки та обставин події у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років, поза сумнівом, сприяє перш за все наближенню до реальних умов тієї обста­новки, що мала місце на час вчинення злочину.

Призначення судових експертиз. Постійний розвиток науки і техніки надає нові можливості експертним дослідженням та обумовлює зростання їх ролі у процесі доказування. У чинному кримінально-процесуальному законодавстві України проведен­ня експертизи розглядається як один із способів використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Відповідно до частини першої статті 75 КПК, експертиза призначається слідчим у випадках, коли для вирішення певних питань при проваджен­ні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання¹.

Найбільш важливим засобом встановлення нових фактич­них даних та перевірки раніше зібраних доказів у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років є призначення судових експертиз, адже впровадження нових досягнень науки і техніки, що раніше не могли бути використані, є запорукою роз­криття будь-якого злочину.

Під час проведення експертиз у справах зазначеної категорії основною проблемою є негативний вплив часу, що виражається у зміні зовнішніх ознак та властивостей об’єкта під дією різного роду чинників (природних, техногенних, людських).

Вітчизняні та зарубіжні науковці значення фактора часу у цьому контексті трактують по-різному. Так, В. М. Биков, схиляю­чись до думки про негативність впливу часу, зауважив, що у справах про нерозкриті злочини минулих років на момент про­ведення експертизи виникають труднощі, викликані тим, що досліджувані об’єкти з часом змінюються і втрачають деякі свої властивості і якості². Розвиваючи цю думку, В. Я. Горбачевський, В. І. Захаров, І. О. Ієрусалимов зазначили, що протягом тривало­го часу втрачаються ідентифікаційні ознаки у невиявлених своє­часно предметах. Так, може зношуватися взуття, тупитися або, навпаки, заточуватися сокири, ножі й інші гострі знаряддя злочину, зазнають змін протектори покришок автомашин і мото­циклів, деталі вогнепальної зброї тощо. Все це, вважають вказані автори, може ускладнити ідентифікацію цих об’єктів за залише­ними слідами, а іноді робить ототожнення взагалі неможливим. Крім того, змінюються зовнішні ознаки особи, яка вчинила злочин, що деякою мірою ускладнює її ідентифікацію за фото­знімками. З часом зазнає змін навіть почерк, хоч і менше, ніж інші об’єкти криміналістичних експертиз¹.

З іншого боку, встановлення у зупиненій або відновленій справі підозрюваного або обвинуваченого створює нові можли­вості для дослідження речових доказів, документів, вилучених раніше. Вчинення повторних злочинів однією і тією ж особою сприяє утворенню додаткових слідів та речових доказів, що мо­жуть досліджуватися в ході призначеної експертизи в сукупності з тими, що були отримані раніше².

Слід також доповнити, що одним із позитивних чинників впливу фактора часу є науковий прогрес, який надає нові мо­жливості як при ідентифікації об’єктів, так і при вирішенні діагностичних задач. Незнання злочинців про нові досягнення науки і техніки, взяті на озброєння правоохоронними органами, може й стати причиною розкриття злочину (наприклад, зали­шені на місці події недопалки, рукавички та інші предмети, здатні зберегти біологічні залишки організму особи злочинця). В результаті при проведенні експертизи дослідження ДНК (дослідження молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти) з’яв­ляється можливість ідентифікувати на мікроскопічному рівні такі об’єкти, як залишки слини, поту, волосся, епідермісу, і давати високий рівень вірогідності висновків. Таким чином, це дає змогу не лише встановити особу злочинця шляхом порів­няльної ідентифікації зразків, відібраних на початковому етапі розслідування, але й отримати надійні докази, що мають стати ключовими в ході розгляду справи судом.

У цьому аспекті варто наголосити, що призначення сучасних експертиз до того ж розкривають нові можливості визначення давності слідів, що теж важливо для розслідування злочинів минулих років. Наприклад, встановлення давності утворення потожирових слідів рук через кількісний склад ліпідів сприяє визначенню часової характеристики здійснення злочину¹. Та­ким чином, можна на більш точному рівні за вказаними слідами відтворити хронологічну послідовність дій та механізм вчинен­ня того чи іншого грабежу або розбійного нападу.

Серед науковців досі немає єдності думок щодо ролі експер­тиз у справах про нерозкриті злочини минулих років. Так, В. М. Биков та В. Д. Ломовський переконані, що судові експерти­зи після відновлення кримінальної справи є досить рідкісним явищем. Це пояснюється тим, що до зупинення кримінальної справи всі можливі експертизи зазвичай вже проведені. Тому, як вважають ці вчені, після відновлення досудового слідства при­значаються в основному експертизи, проведення яких пов’язано з наявністю особи підозрюваного (обвинуваченого), наприклад, судово-психіатричні, судово-медичні, криміналістичні, почерко­знавчі, дактилоскопічні. Здебільшого об’єктами таких експертних досліджень виступають або самі обвинувачені, або зразки, які беруться від них для порівняльного дослідження, наприклад, кров, почерк, відбитки пальців рук тощо. Вищезгадані науковці схильні до думки, що без появи в кримінальній справі обвинува­ченого наведені експертизи взагалі не можуть бути призначені¹.

Однак пізніше В. М. Биков дещо змінив свої погляди, заува­живши, що у відновлених провадженням справах експертизи призначаються не лише з метою отримання від затриманого обвинуваченого зразків для порівняльного дослідження (крові, волосся, почерку тощо), а й з метою виявлення слідчим нових слідів і речових доказів².

Значно пізніше своїх попередників Є. М. Войтович спро­бував конкретизувати цей перелік, зазначивши, що найбільш характерними у справах про нерозкриті злочини минулих років є експертизи, які проводяться з метою: 1) ідентифікації або вста­новлення групової належності особи за слідами, залишеними на місці події або на інших об’єктах; 2) ідентифікації або встано­влення групової належності знарядь злочину за слідами їх застосування; 3) встановлення джерела походження речей, залишених на місці події або вилучених в інших місцях; 4) вста­новлення групової належності волосся, крові й інших слідів біологічного походження³.

Необхідність призначення експертизи у справах, за якими відновлене досудове слідство, зумовлена конкретною слідчою ситуацією, що склалась на певному етапі розслідування. Однак перед тим, як перейти до підготовчого етапу, слідчий повинен детально вивчити матеріали кримінальної справи, зокрема, по­передні постанови про призначення експертиз та одержані за ними висновки експертів. Враховуючи результати цього аналізу, можливі декілька варіантів дій: а) призначення нових експертиз, б) у разі виникнення сумнівів щодо об’єктивності висновків експертиз або якщо в них вбачаються суттєві недоліки призна­чаються повторні експертизи; в) при появі нових питань, вирі­шення яких має суттєве значення у справі, призначається додаткова експертиза; г) при виникненні необхідності залучення спеціальних знань різних галузей науки призначається комп­лексна експертиза.

При розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв мину­лих років найбільш типовими є такі експертизи:

1. Судово-медична або судово-біологічна експертиза речових доказів (судово-медична імунологія, судово-медична цитологія, судово-медична молекулярна біологія), в ході якої вирішуються такі питання: а) чи є на предметах (речових доказах, вилучених у ході первинного розслідування) речовини біологічного поход­ження (кров, волосся, слина, сеча, епідерміс, потожирові виді­лення тощо), якщо так, то кому вони належать: людині чи тварині; б) яка давність слідів виявлених залишків; в) який при­близний вік та до якої статі відноситься людина, біологічні залишки якої були виявлені; г) у випадку, якщо предметом до­слідження є кров, то необхідно встановити, до якої групи та до якого типу вона належить (якщо у справі є підозрюваний, то чи збігається вона із вилученими у неї зразками); ґ) яка регіональна природа походження виявленої крові, тобто з якої частини тіла вона походить, та яка її кількість у перерахунку на рідинний стан; д) яка наявність молекули ДНК у кожній клітині, що міс­тить ядро; е) яка стійкість структури молекули ДНК до дії фізико-хімічних чинників навколишнього середовища; є) чи мало місце змішування біологічного матеріалу від двох та більше осіб; ж) чи маються у вилучених залишках ознаки вірусних або інших захворювань¹.

2. Дактилоскопічна експертиза призначається, якщо на предметі були виявлені сліди, зовні схожі на відбитки рук або босих ніг людини (якщо з моменту вчинення злочину минуло не більше 5-7 місяців)². У такому разі перед експертами слідчий вправі поставити такі питання: а) чи придатні сліди до іденти­фікації; б) якою рукою або яким пальцем вони були залишені; в) який приблизний вік та стать особи, яка їх залишила; г) який механізм утворення слідів на предметі (натиск, захвати тощо); ґ) які особливості будови руки людини, яка залишила відповід­ний слід (відсутність пальців, наявність мозолів, шрамів тощо); д) якщо у справі є підозрюваний, то чи відповідають вони дакти­локартам або зразкам, що були відібрані у нього; е) якщо сліди були вилучені з різних місць, то чи належать вони одній особі³.

3. Судово-трасологічна експертиза є однією з найбільш розповсюджених у справах про нерозкриті грабежі та розбої, адже при її проведенні можливо встановити обставини, пов’я­зані з механізмом утворення слідів злочину, визначити групову належність об’єкта, а головне − ідентифікувати його. Однак у контексті розслідування злочинів наведених категорій слід ви­значити основні питання, що можуть бути винесені слідчим при призначенні експертизи: а) чи придатні сліди для ідентифікації; б) яким способом утворені сліди та яка їх послідовність; в) який механізм утворення слідів; г) чи можливо встановити за надани­ми для дослідження слідами якісь фізичні або анатомічні ознаки людини (приблизний зріст, розмір взуття, стать, вагу, анатомічні відхилення); ґ) якою рукою (пальцем руки) або ногою могли бу­ти залишені сліди, вилучені в ході первинного огляду місця події; д) які особливості поверхні об’єкта та до якої групової на­лежності він відноситься; е) якщо у матеріалах справи є вилуче­не взуття або рукавички, то чи не відповідають вони слідам, зафіксованим раніше. Крім того, трасологічна експертиза може призначатись з метою встановлення цілого за частинами, зокре­ма, у тих випадках, коли у підозрюваного (обвинуваченого) були виявлені уламки частини предметів, що знаходились ра­ніше у потерпілого, або предметів, які належали підозрюваному, частини яких були виявлені на місці події¹.

4. Балістичні експертизи широко використовуються при роз­слідуванні розбоїв, вчинених із застосуванням вогнепальної зброї. Так, озброєні злочинці при вчиненні розбійного нападу в окре­мих випадках не лише погрожують вогнепальної зброєю, але й використовують її. Важливого значення в отриманні криміналі­стично вагомої інформації у таких випадках набуває судово-балістична експертиза. Крім ідентифікації зброї за стріляними кулями та гільзами, її метою є вирішення діагностичних зав­дань: вивчення конструктивних особливостей зброї, встановлен­ня її виду, моделі, придатності зброї до пострілу, визначення їх черговості, спрямованості та дистанції, положення стрільби тощо².

5. Фізико-хімічна експертиза призначається з метою встанов­лення однорідності речовин, що були вилучені на місці події при первинному огляді, з речовинами, виявленими під час обшу­ку або огляду помешкання підозрюваного після відновлення досудового слідства. У постанові про призначення такої експер­тизи на розгляд можуть виноситися такі питання: а) до якого виду відносяться виявлені речовини; б) чи є вони однорідними з виявленими речовинами на місці події або з волокнами, що є складовою тканини одягу підозрюваного; в) чи не має на одязі потерпілого речовини, що є складовою тканини одягу підозрю­ваного. Перелік цих питань є орієнтовним і невичерпним.

6. Ґрунтознавча або мінералознавча експертиза призначає­ться, якщо виникла необхідність дослідити залишки ґрунту, виявленого на взутті, одязі, знаряддях злочину, із ґрунтом, вилу­ченим на місці вчинення грабежу або розбою. До основних питань, що мають вирішуватися у ході експертного досліджен­ня, можуть бути віднесені такі: а) який характер ґрунту, частки якого виявлені на взутті або одязі підозрюваного, та чи має він певні особливості; б) чи залишились якісь частини ґрунту на взут­ті, одязі, знаряддях злочину підозрюваного в результаті виявлення його на конкретній ділянці місцевості¹.

7. Товарознавча експертиза у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років, на наше глибоке переконання, харак­теризується тим, що після встановлення місцезнаходження предмета злочинного зазіхання слідчому необхідно вказати у постанові про призначення експертизи точний строк події зло­чину, а також дані, що свідчать про стан матеріального зносу на момент його вчинення (з показань потерпілого, документів до такого майна тощо), адже це прямо впливає на визначення суми матеріального збитку.

Наведений перелік експертиз у справах про нерозкриті гра­бежі та розбої минулих років не є вичерпним, адже їх вибір залежить від конкретної слідчої ситуації, що склалась після від­новлення досудового слідства, та внутрішнього переконання слідчого, у провадженні якого перебуває відповідна криміналь­на справа. Зокрема, крім зазначених експертиз, у НДЕКЦ МВС України проводяться й інші дослідження, що можуть успішно використовуватися при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років, а саме: ототожнення особи за ознаками зовнішності; почеркознавчі; технiко-кримiналiстичні досліджен­ня документів, лакофарбових матеріалів та покриттів, скла i кераміки, металів, сплавів та виробів із них; експертні дослідже­ння засобів фото-, звуко- і відеозаписів, комп’ютерно-технічні експертизи тощо.