8.Экономические потребности их сущность и классификация.

Функціонування будь-якої економічної системи передбачає задоволення суспільних потреб.

З погляду особливостей життєдіяльності людини розрізняють виробничі і невиробничі потреби. До виробничих відносяться потреби у засобах виробництва, що зумовлюються виробництвом. Вони потрібні йому як основа для задоволення потреб людей. Невиробничі потреби відповідно до способу задоволення підрозділяються на особисті, колективні і суспільні.

З погляду того, що людина є біологічною, етичною, соціальною особою, особисті потреби включають матеріальні потреби (у їжі, одязі, житлі, здоров'ї), духовні потреби (в освіті, залученні до культури) і соціальні потреби (потреба у праці, управлінні). Матеріальні потреби є необхідною передумовою самого існування людини, духовні – засвоєння духовних цінностей і власної духовної творчості, соціальні – самоствердження людини і заняття нею певного місця в системі соціальних стосунків.

Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності.

Так, американський економіст А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості:

Вищі потреби	У самовираженні (саморозвиток і самореалізація) У повазі (самоповага, визнання, статус) Соціальні потреби (соціальний контакт, любов, відчуття духовної близькості)
Нижчі потреби	Потреби у безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, чисте повітря та. ін.) Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Потреби, незалежно від класифікації, безмежні. Повне їх задоволення завжди відносне, що пов’язано з досягнутим в кожний даний момент рівнем розвитку продуктивних сил. У міру розвитку суспільного виробництва потреби змінюються, помножуються, тобто зростають кількісно і якісно. Ця підтверджена багаторічною історією людства закономірність є змістом економічного закону зростання потреб.

9.Экономические ресурсы, производственные возможности и проблема выбора. Закон убывающей производительности и возрастающих затрат.

Виробництво передбачає наявність економічних ресурсів, до яких належать: матеріальні, трудові, фінансові, інформаційні.

Матеріальні – природні і вироблені засоби виробництва (фізичний капітал). Трудові – люди з фізичними і розумовими здібностями, які використовуються у виробництві. Крім того, до цього виду ресурсів включається підприємницька здібність як особливий вид людського таланту (заповзятливість). Фінансові – це грошові ресурси для економічної діяльності. Інформаційні ресурси включають усі види наукової, науково-технічної, статистичної, управлінської і ін. інформації.

Специфічним ресурсом є час. Специфіка його в тому, що він об’єктивно даний, не потребує витрат на його придбання, хоча без нього неможливий будь-який процес економічної діяльності.

Економічні ресурси, як правило, обмежені, тобто їх менше, ніж необхідно для задоволення потреб при даному рівні суспільного розвитку. Безумовно, обмеженість ресурсів відносна, бо з розвитком суспільства вона переборюється. Наявні економічні ресурси обумовлюють виробничі можливості. Оскільки ресурси обмежені, суспільство повинно робити вибір. Здійснюючи вибір, суспільство змушене від чогось відмовитись, щоб одержати бажаний результат. Те, від чого суспільство відмовляється, називається вміненими витратами досягнення обраного суспільством результату, або втраченими можливостями.

Таким чином, основною проблемою ефективного функціонування економічної системи є проблема вибору. Суть цієї проблеми у тому, що, якщо кожний фактор, необхідний для задоволення різноманітних потреб, обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і пошуку оптимального сполучення (комбінації) факторів виробництва.

Економічна наука доводить, що, збільшуючи виробництво іншого, ми спочатку мало втрачаємо на виробництві першого, оскільки збільшення досягається частково за рахунок кращого використання ресурсів при спільному виробництві. Однак, у міру наближення до оптимального співвідношення випусків ефект економнішого використання ресурсів за рахунок спільного випуску зменшується, і доводиться збільшувати виробництво другого продукту за рахунок більшого зменшення випуску першого. Після проходження точки оптимального поєднання випусків подальше зростання випуску другого товару вимагає ще більшого зменшення випуску першого, що обумовлює відхилення, яке збільшується, відхід від оптимального співвідношення.

Отже, із зростанням випуску другого продукту витрати втраченої можливості постійно збільшуються. З цієї причини крива виробничих можливостей опукла. Зростання витрат втраченої можливості при розширенні виробництва будь-якого товару носить стійкий, причинно-наслідковий характер, унаслідок чого це явище характеризується як закон зростаючих витрат.