2 Опис об’єкта проектування

2.1 Призначення та галузь застосування

Кожне дитя в дитинстві володіє великим потенціалом. Чим раніше починається все сторонній розвиток дитяти, тим легше і швидше він розвивається фізично, емоційно, інтелектуально і духовно. Поважно відзначити, що дитя повноцінно розвивається лише в тому випадку, якщо для дитячого розвитку створені відповідні сприятливі умови. При цьому, знання основних принципів і підходів психології дитячого розвитку, дозволяє ефективно організувати і направляти розвиток дітей.

2.2 Розкриття концептуального та інноваційного рішень

Основна функція розважального центру, як розважального закладу, надати незабутніх вражень та емоцій, а також компенсування проблем в їх поведінці та розвитку.

Одним із основних чинників впливу на різні аспекти дитячого розвитку – є розробка дизайну інтер’єрів для дитячих дошкільних закладів. За допомогою новітніх технологій та професійного погляду дизайнера естетичний вигляд інтер’єрів дитячого центру набуває гармонійного, комфортного та, найголовніше, повчального змісту. Всі ці фактори впливають на правильне естетичне та моральне виховання дітей дошкільного віку.

На основі всього вищезазначеного, необхідно відмітити, що головною ідеєю проекту є допомога дітям молодшого дошкільного віку (до 3 років) краще пізнати навколишнє середовище, відчути себе невід’ємною частиною світу, в якому вони живуть. Розуміння природи та єднання з нею допомагають виховати в дитині охайність, дбайливе ставлення та, навіть, любов до життя.

Метою створення інтер’єрів розважального центру є формування у дітей бажання та потягу ближче пізнати навколишній світ та відчувати себе його частиною. Проектуючи приміщення розважального центру, головною задачею ставимо створення простору, функцією якого є взаємодія з дітьми. Форма подачі обирається на підставі сприйняття дитиною предметно-просторового середовища.

Запропоновані сучасні технічні та наукові досягнення в галузі інженерно-технічного обладнання (опалення, кондиціонування, тощо) для дітей дошкільного віку не несуть ніякого пізнавального моменту. Все це створює комфортну атмосферу для навчальної діяльності, а саме пізнання нового пропонується провести через репрезентативні системи сприйняття.

Ми користуємося трьома репрезентативними системами – візуальною, аудіальною та кінестетичною. Одна з них у нас займає передове положення, й у процесі мислення та сприйняття ми звертаємось до неї все частіше. Тобто хтось надає перевагу думати яскравими картинками (візуал), або слухати свій внутрішній голос (аудіал), або потужно діяти та інтуїтивно відчувати істину десь в середині (кінестетик). Виходячи з того, що в даному випадку мова йде про дітей дошкільного віку можна зробити висновок про те, що візуальне та кінестетичне сприйняття мають першорядне значення.

Візуально орієнтована людина звертає увагу на форму й колористику, колір. Для кінестетика характерним є акцент на текстурах поверхонь, такі якості, як гладкість, шерсткуватість, оксамитовість. Для аудіального сприйняття характерна важливість ритмічної побудови простору, певний порядок. Простір даним типом приймається як інформаційний фон. Будь-які звуки сприяють на сприйняття простору. Це пов’язано з виникненням емоцій.

Доволі часто зустрічається суміщення систем. Але при їх взаємодії завжди одна залишається головною, а друга відомою. Це називається синестезією. Скажімо, головна система – кінестетична, а відома, та, що «прикриває» кінестетику, - візуальна. Тобто спочатку бачу, а потім відчуваю.

Спираючись на данні знання, ми намагаємося розширити способи подачі інформації для дітей дошкільного віку. Адже чим ширший спектр форм, тим вищій відсоток засвоєння. Використання послідовності чергування впливу на різні репрезентативні системи, активує увагу дитини. Таким чином, процес засвоєння інформації перебігає без відчуття втоми та не завдає дискомфорту.

Образ природи було підтримано стилізованими квітами (колони та фонтан), а також яскравою кольоровою гамою. Загалом образ приміщень імітує стилізований образ природи, а кольорова гама викликає радісний, теплий настрій та позитивні емоції. Формоутворення від найпростіших площинних форм до об’ємних елементів.

2.3 Опис архітектурної пластики об’єкта

Архітектурне середовище – штучно обмежений і організований, з метою оптимізації умов певної діяльності певної сукупності суб’єктів, простір.

Разом із загальними рисами, властивими усім типам спеціалізованих споруд для короткочасного перебування дітей дошкільного віку, архітектурні рішення розважальних центрів центрів для дітей дошкільного віку мають характерні особливості, обумовлені своєрідністю процесів, що відбуваються усередині.

Такі будівлі не призначені для тривалого щоденного або періодичного відвідування (на зразок школи, бібліотеки або учбово-виробничого підприємства), замість цього вони повинні містити певний набір просторів, необхідних для проведення відносно короткострокового розважального часу.

Тобто на відміну від інших типів установ, обслуговуючих дітей дошкільного віку, основним завданням споруджень розважальних центрів є тимчасове підвищення рівня комфорту своїх відвідувачів, необхідних для ведення активного способу життя в традиційному міському просторі.

Суб’єктивна модель середовища – образ, що формується у свідомості суб’єкта цього середовища завдяки певним механізмам сприйняття.

В основі світогляду більшості сучасних вітчизняних архітекторів лежить ідея, висловлена американським майстром кінця ХІХ ст. Луїсом Генрі Саллівеном в творі „Бесіди в дитячому садку”, згідно з якою, "будь-яка річ має вигляд того, чим вона є, як і навпаки, вона є тим, чого має вигляд" . Ця фундаментальна в контексті гносеології теза свідчить про приналежність більшості архітекторів до пізнавально-реалістичної концепції пізнання. Опозиційною до неї є агностична концепція: “Однозначно довести відповідність пізнання дійсності не можливо ”. Оскільки будь-яке знання здобувається виключно за допомогою органів чуттів, то, на думку агностиків, „ідеям розуму не може відповідати реальний предмет”.

Розглядаючи питання формування архітектурного середовища з позицій агностицизму, необхідно сформулювати критерії аналізу образів архітектурного середовища; порівняти за цими критеріями суб’єктивні моделі простору.