11. Концепція ключових (піонерних) груп.

“Ключові (піонерні) групи”: країни, які сильніше за інших прагнуть і здатні поглиблювати інтеграцію беруть участь у проектах поглибленої інтеграції, подаючи приклад для інших. У першу чергу це країни БеНіЛюкс, що подали приклад створення ще у 48 році митного союзу. Зараз організація БеНіЛюкс (шт кв у Брюсселі) діє як менше угруповування у межах більшого.

12. Концепція вибіркової інтеграції.

Вибіркова (гнучка-Європа): країни ЄС можуть вибрати будь-який інтеграційний проект на власний розсуд із переліку існуючихю Так, наприклад, концепцію вибіркової інтеграції взято за основу при міжнародно-правовому співробітництві ЄС з Андоррою, Ватиканом, Ліхтенштейном, Монако, Сан-Марино та Швейцарією

Інтеграція не завжди передбачає членство, її процес може відбуватися лише на стадії досягнення системної сумісності країн у правовій, економічній та інших сферах. Такий механізм обрала для себе Швейцарія та ряд невеликих європейських країн, які мають унікальну модель відносин з Європейським Союзом, що ґрунтується на принципі «вибіркової інтеграції». Така модель не передбачає членства, а відбувається лише часткова інтеграція у сферах, в яких це відповідає інтересам країни. Зокрема, Швейцарія в добровільному порядку адаптує своє законодавство до норм і стандартів ЄС, оскільки, перш за все, це значно спрощує співробітництво та відповідає економічним інтересам, а по-друге, вона зберігає при цьому свій статус нейтралітету. Така «часткова інтеграція» характерна і для таких мікрокраїн Європи, як Андорра, Ватикан, Монако, Сан-Марино і Ліхтенштейн.

Намагаючись наблизитися до ЄС, Швейцарія 20 травня 1992 року подала заявку на вступ. Однак швейцарський референдум, що відбувся 6 грудня 1992 р., відхилив членство в Європейському економічному просторі і, як наслідок, швейцарський уряд прийняв рішення призупинити переговори про вступ до ЄС до подальшого повідомлення. В основі такого неприйняття ЄС лежало побоювання можливої втрати державного суверенітету, порушення принципу нейтралітету та неминучих поступок щодо транзиту європейських вантажівок через країну, а головне – необмеженої свободи для переміщення іноземної робочої сили.

13. Концепція різношвидкісної інтеграції.

Різношвидкісна: країни ЄС йдуть єдиним шляхом інтеграції, проте з різною швидкістю поглиблення інтеграції

Термін, що використовується на позначення ідеї про можливість різних темпів інтеграції для різних країн.

Тобто ті держави-члени, що мають бажання й можливості, за згоди всіх інших, можуть швидше просуватися в інтеграційному процесі в певній сфері. Передбачається, що решта згодом приєднається до них.

Термін “Європа різних швидкостей” вперше з’явивсяу звіті Тіндеманса (1975) і відбивав ситуацію, коли не всі держави-члени можуть або хочуть інтегруватися однаковими темпами. При цьому виникає потреба узгодити інтереси різних груп держав. Загалом пропозиції “звіту Тіндеманса” відхилили, однак запроваджуючи європейський механізм обмінних курсів (наприкінці 1970-х рр.), різношвидкісну інтеграцію вперше дозволили в рамках Європейської валютної (монетарної) системи.