3. «Від міфу до логоса»

Поняття «Логос» було введено в грецьку філософію Гераклітом. Так як цей термін співзвучний з життєвим позначенням «слова», сказаного людиною, він використовував його щоб підкреслити величезну різницю між Логосом як законом буття і людськими промовами. Космічний логос (слово), говорить грецька філософія, «звертається» до людей, які, навіть «почувши», нездатні його зрозуміти. У світлі космічного Логосу світ є гармонійне ціле. Однак буденне людську свідомість вважає свій приватний свавілля вище «загального» законопорядка. Усередині цього всеєдності «все тече», речі і навіть субстанції перетікають один в одного згідно ритму взаємопереходу і законодоцільності. Але Логос залишається рівним собі. Тобто картина світу, описана Гераклітом, будучи динамічною, зберігає стабільність і гармонію. І ця стабільність зберігається в Логосі

Відповідно до розповсюдженої точки зору, в грецьких міфах ми маємо справу з фантазіями, і тому перехід від міфу до логосу був прогресом. Однак, якщо і розуміти перехід від міфу до логосу як прогрес, то це пов’язано перш за все з чисто формальною вимогою, яку покладає Логос, а саме, всьому знаходити обґрунтування і розумне пояснення, чого не вимагає міф. І вбачається в цьому прогрес лише тому, що ця вимога лежить також в основі науки, де і отримує остаточного розвитку. Однак, постає запитання, чи правомірно вважати, що Логос є різновидом попереднього ступеня науки, і в якій мірі його можна протиставляти міфу.

Якщо для міфу характерно, що він скрізь бачить богів, які все впорядковують і формують, то наука бачить скрізь дію природних законів. Боги в одному випадку, природні закони —, в іншому, являються головними поняттями в цілісній концепції про дійсність, буття в цілому. Якщо ми хочемо порівняти один з одним міф і науку, ми повинні відволіктися від конкретностей їх структури і звернути увагу на онтологічні рівні, що постають як загальні уявлення про дійсність, буття в цілому. Тому критичне співставлення міфу і науки редукується до співставлення онтологій, що лежать в їх основі. Міфічне є такою ж досвідною системою, як і наука.

Процес відділення об'єктивних емпіричних знань про світ від їх міфологічної оболонки - це перехід «від міфологічних уявлень до теоретичного мислення »[2].

Для того щоб від міфологічних уявлень про світ перейти до наукових,античному людині було необхідно пройти два ступені осмислення, в роботі [2] вони чітко сформульовані, спробуємо розібратися в них:

1. Повинен відбутися відмовитись від логіки міфу, що перешкоджає оформленню таких фундаментальних принципів наукової ідеології, як універсальність, інваріантність, спільність, абстрактність і т.Д.

Якщо наукове узагальнення будується на основі логічної ієрархії від конкретного до абстрактного, і від причин до наслідків, то міфологічне оперує конкретним і персональним, використаним як знак, так що ієрархія причин і наслідків відповідає ієрархії міфологічних істот, що має систематично цінне значення. Те, що в науковому аналізі виступає як схожість чи інший вид відносини, в міфології виглядає як тотожність, а логічного поділу на ознаки в міфології відповідає поділ на частини.

Іншими словами, стародавні розповідали міфи, замість того, щоб проводити аналіз подій і робити висновки. Наприклад, ми сказали б, що певні атмосферні зміни припинили посуху і викликали дощ.

Вавилоняни спостерігали ті ж події, але внутрішньо переживали їх як поява гігантського птаха Імдуізд, що стала їм на допомогу. Вона покривала небо чорними грозовими хмарами своїх крил і жерла небесного бика, чиєгаряче дихання спалило посіви. Такий міф давні розповідали не для розваги.

Вони розповідали про події, від яких залежало саме їх існування. Вони породжені уявою, але не є чистою фантазії.