33. Гіпофіз та епіфіз. Секреторна тп інкреторна ф-ції

Гіпо́фіз (лат. hypophysis, синонім — нижній придаток мозку) — округле утворення, масою всього 0.5-0.6 г, розміщене вголовному мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки черепа. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку.

Анатомія та фізіологія

Гіпофіз складається з трьох частин:

• Передньої долі (аденогіпофіз), що здатна посилювати чи послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози, та виробляє сім власних гормонів (соматотропний гормон, тиреотропний гормон, фолікулостимулюючий гормон,лютеотропний гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон і адренокортикотропний гормон);

• Задньої долі (нейрогіпофіз), де накопичуються два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і вазопресин;

• Середньої долі, яка виробляє меланофорний гормон, що сприяє синтезу меланіну.

Епіфіз (епіфіз, пінеальна залоза, верхній мозковий придаток) — невелике утворення, розташоване у хребетних під покровом голови або в глибині мозку; функціонує або як сприймаючий світло орган або як залоза внутрішньої секреції, активність якої залежить від освітленості (в деяких видів хребетних обидві функції суміщені).

У людини це утворення формою нагадує соснову шишку, звідки і одержало свою назву (piphysis — шишка, наріст).

Диригент ендокринної системи

Один з дослідників, Вальтер П'єрпаолі, називає епіфіз «диригентом» ендокринної системи, оскільки на підставі своїх досліджень прийшов до висновку про те, що активність гіпофізу і гіпоталамусу керується шишкоподібною залозою.

Положення, розміри, будова

Епіфіз відноситься до проміжного мозку і розташовується в неглибокій борозні між верхніми горбиками середнього мозку і над таламусом. Розвивається в ембріогенезі зі зведення (епіталамусу) задньої частини (діенцефалона) переднього мозку

Маса залози у дорослої людини близько 0,2 г, довжина 8-15 мм, ширина 6-10 мм, товщина 4-6 мм.

Зовні шишкоподібне тіло покрите м'якою сполучнотканинною оболонкою мозку, яка містить безліч анастомозуючих (таких, що з'єднуються між собою) кровоносних судин. Клітинними елементами є спеціалізовані залозисті клітини — пінеоцити та гліальні клітки — гліоцити.

Пінеальна і парапінеальна залози

У нижчих хребетних, наприклад у міног, можуть розвиватися дві аналогічні структури. Одна, розташована з правої сторони мозку, носить назву пінеальної, а друга, з лівої сторони, парапінеальної залози. Пінеальна залоза присутня у всіх хребетних, за виключенням крокодилів і деяких ссавців, наприклад мурахоїдів і броненосців. Парапінеальна залоза у вигляді зрілої структури є лише у окремих груп хребетних, таких, як міноги, ящірки і жаби.

Функція

Основною функцією епіфізу є регуляція циркадних (добових) біологічних ритмів, ендокринних функцій, метаболізму, пристосування організму до змінних умов освітленості.

34. Базальні ядра. Будова ф-ції

підкірці мозку (базальні ядра півкуль мозку) -

Крім сірої кори наповерхні півкулі, є ще скупчення сірої речовини в його товщі, іменовані базальними ядрами і складові те, що для стислості називають підкіркою. На відміну від кори, що має будову екранних центрів, підкіркові ядра мають будову ядернихцентрів. разлічают три скупчення підкіркових ядер: Corpus striatum, claustrum і corpus amygdaloideum.

1. Coprus striatum, смугасте тіло , Складається з двох не цілком відокремлених одна від одної частин - nucleus caudatus і nucleus lentiformis.

A. Nucleus caudatus,хвостате ядро ​​ , Лежить вище і медіальніше nucleus lentiformis, відділяючись від останнього прошарком білої речовини, званої внутрішньої капсулою, capsula interna. Потовщена передня частина хвостатого ядра, його головка, caput nuclei caudati, утворює латеральну стінку переднього рогубічного шлуночка, задній же витончений відділ хвостатого ядра, corpus et cauda nuclei caudati, тягнеться назад по дну центральній частині бічного шлуночка; cauda загортається на верхню стінку нижнього роги. З медіальної сторони nucleus caudatus прилягає до таламуса, відділяючись від нього смужкоюбілої речовини, stria terminalis. Спереду і знизу головка хвостатого ядра доходить до substantia perforata anterior, де вона з'єднується з nucleus lentiformis (з частиною останнього, званої putamen). Крім цього широкого з'єднання обох ядер з вентральної сторони, є ще тонкі смужки сірогоречовини, які містяться упереміш з білими пучками внутрішньої капсули. Вони послужили причиною назви «смугасте тіло», corpus striatum.

Б. Nucleus lentiformis, чечевицеподібних ядро ​​ , Залягає латерально від nucleus caudatus і таламуса, відокремлене від них capsula interna. Нагоризонтальному розрізі півкулі медіальна поверхня чечевицеподібних ядра, звернена до внутрішньої капсулі, має форму кута з верхівкою, направленою до середини; передня сторона кута паралельна хвостатому ядру, а задня - таламусу. Латеральна поверхнютрохи опукла і звернена до латеральної стороні півкулі в області острівця. Спереду і вентрально, як було вже зазначено, чечевицеподібних ядро ​​зливається з головкою nucleus caudatus. На фронтальному розрізі чечевицеподібних ядро ​​має форму клина, верхівка якого звернена вмедіальну сторону, а підстава - в латеральну.

Чечевицеподібних ядро ​​двома паралельними білими прошарками, laminae medullares, поділяється на три членика, з яких латеральний, темно-сірого кольору, називається шкаралупою, putamen, а два медіальних, більш світлих, носятьразом назву блідого кулі, globus pallidus. Відрізняючись вже за своїм макроскопічного увазі, globus pallidus має також і гістологічну структуру, відмінну від інших частин смугастого тіла.

Филогенетически globus pallidus представляє більш старе освіта (paleostriatum), ніж putamen і nucleus caudatus (neostriatum). Зважаючи всіх цих особливостей globus pallidus в даний час виділяють в особливу морфологічну одиницю під назвою pallidum, тоді як позначення striatum залишають тільки за putamen і nucleus caudatus. Внаслідок цього термін «чечевицеподібних ядро» втрачає своє колишнє значення і може вживатися тільки в чисто топографічному сенсі, а замість колишньої назви corpus striatum хвостате і чечевицеподібних ядро ​​іменують стриопаллидарной системою.

Стріопаладарна система являє собою головну частину екстрапірамідної системи, а крім того, вона є вищим регулюючим центром вегетативних функцій щодо теплорегуляції і вуглеводного обміну, домінуючим над подібними ж вегетативними центрами в hypothalamus.

2. Claustrum, огорожа , Представляє тонку пластинку сірої речовини, закладену в області острівця, між ним і putamen. Від останнього вона відокремлюється прошарком білої речовини, capsula externa, а від кори острівця - прошарком, що носить назву capsula extrema.

3. Corpus amygdaloideum, мигдалеподібне тіло, розташоване під putamen в передньому кінці скроневої частки. Corpus amygdaloideum, очевидно, відноситься до підкіркових нюхових центрів і до лімбічної системи. У ньому закінчується йде з нюхової частки і substantia perforata anterior пучок волокон, зазначений при описі таламуса під назвою stria terminalis.

Лімбічна система представляє комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, що бере участь в регуляції різних вегетативних функцій, підтримці сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу) і в формуванні емоційно забарвлених поведінкових реакцій. Тому деякі автори позначають лімбічну систему як «вісцеральний мозок». Основну частину її складають структури кори великого мозку, розташовані переважно на медіальній поверхні його півкуль, і тісно пов'язані з ними підкіркові освіти, а саме: амігдалоідная область, кінцева смужка, гіпоталамус, гіпокамп, звід, септальних область, сосцевидні тіла, сосцевидно-таламический пучок , таламус, поясна звивина. На медіальній поверхні півкуль великого мозку лімбічна система представлена ​​поясний і парагіппокампальной звивинами.