3.Українські землі у складі Великого князівства Литовської та Речі Посполитої.

Протягом другої половини XIV— першої половини XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Великого князівства Литовського і Польського королівства, відбулися значні політичні та соціальні зміни. Литовсько-Руська державність, утворена литовським, українським та білоруським народами, все більше відчувала на собі політичний, релігійний та соціальний тиск панської Польщі.  Набирав сили процес диференціації соціальної структури суспільства, консолідації двох основних верств населення: селянства і шляхетства. Піднесення шляхетства супроводжувалося посиленням кріпацтва, запроваджен­ням кріпосного права.

Панівні верстви Литви та Польщі проводили політику ліквідації самостійності українських земель у складі Великого князівства Литовського. Опір української князівсько-шляхетської опозиції був придушений.

У цей час над Україною нависає зовнішня небезпека з боку Османської імперії та Кримського ханства. Ні Польща, ні Литва не були здатні організувати оборону своїх кордонів, захистити як свій, так і український народи.  Пізніше справу взяла на себе нова сила – козацтво.

 Після Люблінської унії 1569 року українські землі входять до об'єднаної держави і втрачають залишки автономії.  Це призвело до подальшого поси­лення соціального та національно-релігійного гніту. Польські магнати і ка­толицька Церква грабували українські землі і закріпачували селянство.  Характерним для даного періоду було те, що народно-визвольний рух в Україні спрямовувався не лише на звільнення від національного, соціального та релігійного гніту, а й на створення нового суспільно-політичного ладу.

4. Запорізька Січ – “козацька християнська республіка’’ та Гетьманщина

Головним чинником державотворення стало українське козацтво. На Запоріжжі була створена військова організація, яка через деякий час стала основою української державності.

Визвольна війна 1648 – 1654 рр.  — одна з найяскравіших сторінок в історії українського народу. У ході війни Україна позбавилася польсько-шляхетського  соціального, національного та релігійного поневолення.

Створення в роки Визвольної війни 1648 – 1654 рр.  Української Гетьман­ської держави є незаперечним історичним фактом, який було юридично під­тверджено Зборівським договором 1649 р., Білоцерківським договором 1651 р., Березневими статтями 1654 р. Іноземні держави визнали вільну Україну за рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У 1648—1654 pp. Україна підтримувала постійні дипло­матичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та ук­раїнська шляхта. Значні зміни відбулися в суспільному ладі. Український народ здобував не тільки національну, а й особисту волю.  На століття було поховано ідею кріпосного права.

Визвольна війна 1648 – 1654 рр. закінчилася входженням України під про­текторат Московської держави.  Правове становище України в її стосунках із Москвою було регламентоване Березневими статтями 1654 р., в яких  вона презентувалась як незалежна самостійна держава. 

Таким чином, після приєднання до Московської держави Україна досить швидко розвивається як самостійна, незалежна держава. Водночас царизм починає цілеспрямований наступ на «права та вольності» українського народу.  Спочатку в українських містах запроваджується посада воєводи, створюється Малоросійський приказ, а згодом царські урядовці починають прямо втручатись у вибори гетьмана, полковника і сотників.  На початку XVIII ст.  наступ стає відкритим: зруйнування Запорізької Січі (1709 р.), утворення Малоросійської колегії (1722 – 1727 рр.), заборона обрання гетьмана. 

У 70— 80-х роках XVIII ст.  в результаті політики царського уряду, спрямованого на скасування будь-якого місцевого самоврядування, в Україні було остаточно ліквідовано гетьманство (1774 р.), зруйнована Запорізька Січ (1775 р.), скасований полковий, військовий та адміністративно-територіальний устрій (1783 р.), закріпачено селянство (1783 р.).