4. Шляхи подолання опору аудиторії

Стійке сприй­няття без розсіювання уваги не перевищує тридцяти секунд, тому при підготовці до виступу слід підібрати квантовий викид інформації в аудиторію, суть якого в тому, щоб через визначені часові інтервали пропонувати слухачам нові фак­ти, нетрафаретні висловлення, оригінальну ідею тощо.

Важливо також уміло застосовувати такі педагогічні принципи дидактики, як наочність, систематичність, по­слідовність, посильність.

Для концентрації уваги слухачів необхідно опанувати такі соціально-психологічні способи, як зараження, наслідування і навіювання — внутрішні ме­ханізми контакту. Зараження — це несвідома, мимовільна схильність людини до визначеного психологічного стану, передача психічного на­строю оратора, що володіє великим емоційним зарядом. Саме особистість оратора тут є визначальною: його зацікавленість, переконаність, емоційний підйом неминуче породжують відповідну емоційну реакцію слухачів, їх ми­мовільний інтерес до того, що хвилює оратора. Зараження можна забезпечити знан­ням, емоційною яскравістю викладу, виразністю прикладів, манерою поведінки оратора.

Наслідування— це імітація людиною якихось зов­нішніх рис і зразків поведінки, манер, учинків, що харак­теризуються визначеною раціональною й емоційною спря­мованістю. Це допомагає кращому засвоєнню інформації.

Навіювання — це словесний вплив особистості на людей, розрахований на некритичне, бездоказове сприйняття інформації. Кредитність оратора – пов’язана з навіюванням і переконанням, тобто це повна довіра аудиторії ораторові через його вік, солідну зовнішність або високу посаду тощо.

Переконання — логічно обґрунтоване впровадження у свідомість слухачів певних положень. За допомогою пере­конань можна досягти перебудови свідомості, мотивів ді­яльності, сформувати бажання, змінити спосіб життя осо­бистості. Саме переконання — провідний метод виховання і навчання.

Щоб забезпечити увагу аудиторії протягом усього виступу необ­хідно дотримуватися трьох психолого-педагогічних вимог: новизни, доказовості й експресивності.

Новизна – це і щось абсолютно нове, і виклад уже відомого аудиторії під новим кутом зору. Іншим важливим підходом служить виявлення оратором свого ставлення до розглянутого питання. У кожному ви­ступі він повинен бути особистістю, що має і висловлює свою думку з тієї або іншої проблеми. Адже не в кожному виступі відкриєш істину. Завжди можна і варто висловити своє став­лення до предмета. Слухач думає так, але йому цікаво, як думає оратор. Йому важливо зіставити свою думку з думкою оратора. Це допомагає аналізувати, уточнювати, прийти до необхідних висновків.

Отже, новизна — не обов'язково нові дані з розглянутої проблеми, але і нові уявлення про раніше відомі факти, події, положення, і зіставлення того, що відомо слухачам під новим кутом зору, і прояв власного ставлення до того, про що говорить оратор.

Доказовість — це логіка викладу й арґументація вису­нутих положень. Адже задача оратора — не просто дати нову інформацію. Його обов'язок — показати те, що він захищає, у чому переконує і переконаний. Звідси задача — допомогти слухачам опанувати наукові поняття, логіку міркування, що представляють собою відбиття знань і досвіду.

Експресивність — це візуальний і звуковий прояв став­лення оратора до того, про що він говорить: обурення, ра­дість, жаль, упевненість, подив і т.п. Цицерон стверджував, що без серцевого хвилювання і запалу мова оратора буде непридатна. Тон, тембр голосу, характер інтонацій говорять про певне ставлення оратора до проблем іноді більше, ніж інші прийоми ораторського мистецтва. Інтонація може до­нести до 40 % інформації. Міміка і жести також впливають на сприйняття. Є. Вахтангов (режисер) говорив: «Руки доводять дум­ку». Емоційна яскравість виступу багато в чому забезпечує увагу аудиторії, ефективність засвоєння. При емоційно яскравому, експресивному виступі зростають розумова ді­яльність слухачів, їхнє прагнення міркувати по ходу ви­ступу оратора, вносити корективи у свої знання.

Однією з основних психоло­гічних умов ефективності процесу взаємодії оратора й ауди­торії є інтелектуальне співпереживання. Розумове сприяння визначається включеністю обох сторін у єдину активну діяльність по розгляду тієї або іншої проблеми і спрямовану на розв'язання певних розумових задач. Оратор як би привселюдно мислить, і аудиторія, стежить за розвитком його думки і робить ту ж розумову роботу. Інтелектуальне співпережи­вання виникає переважно в усній формі мови, зро­зуміло, при ясній постановці проблеми обговорення, суворій логіці і послідовності її викладу оратором.