Хронічний гастрит

Досить часто спостерігається у ППВ. Переважають гіпоацидні і анацидні його форми.

Клінічні прояви у ППВ менш виражені, може бути латентний перебіг. Виникають скарги на відчуття важкості у шлунку, тупий біль у епігастрії, що посилюється після їжі; знижений апетит; нудота після їжі; відрижка повітрям, іноді тухлим яйцем; можливій біль у роті і язиці. Можуть виникати потенційні проблеми, пов’язані з серцево-судинною недостатністю. Вираженість цих проблем зумовлена фазою захворювання. При хр. гастриті у ППВ, не зважаючи на значну тривалість хвороби, відсутні значне погіршення самопочуття, значна втрата маси тіла. Характерні хвилеподібний перебіг, переважання диспепсичного синдрому над больовим і наявність секреторної недостатності шлунка.

Лікування хр. гастриту не відрізняється від лікування патології в осіб молодшого віку.

Виразкова хвороба

Це хр. рецидивуюче захв., що х-зується формуванням виразкового дефекту в слизовій оболонці шлунка або 12-палої кишки внаслідок порушення загальних і місцевих механізмів нейрогуморальної регуляції гастродуоденальної системи і трофіки слизової оболонки.

Виразкові ураження у ППВ поділяються на:

1. «застарілу» виразкову хворобу – це виразкова хвороба , що виникла в молодому і середньому віці та існує тривалий час;

2. «пізню» виразкову хворобу – це виразкова хвороба , що виникла в похилому або старечому віці;

3. «старечі» виразки, які є симптоматичними виразками при хр. захв. системи кровообігу, дихальної системи, тривалому вживанні ліків (серцевих глікозидів, преп. раувольфії тощо).

Симтоми «застарілої» виразкової хвороби у ППВ не мають істотної вікової різниці і залежать від локалізації виразкового дефекту.

Симтоми «пізньої» виразкової хвороби у ППВ мають свої особливості:

• біль постійного характеру, помірно виражений, не залежить від споживання їжі, локалізується здебільшого в епігастрії, з іррадіацією в спину, ліву руку, ділянку серця;

• болю немає, але виникає диспепсичний синдром, значна кровотеча;

• виразки неглибокі;

• часто розвиваються ускладнення: малігнізація, перфорація, кровотеча тощо;

• майже у 50% спостерігається прихована кровотеча;

• значні кровотечі зумовлені атеросклеротичними ураженнями судин;

• кровотеча може поєднуватися з перфорацією;

• діагностується в основному завдяки інструментальним дослідженням.

«Стареча» виразка – значно поширене захв. у ППВ і має кілька істотних особливостей:

• задавненість її незначна, розміри великі, але не глибока, з чіткими контурами;

• часто виразка поєднується зі зниженим вмістом або відсутністю хлоридної кислоти у шлунковому соці;

• основною причиною є судинні порушення;

• нехарактерна сезонність загострень;

• невиражена залежність болю від споживання їжі;

• апетит збережений;

• блювання при неускладненій виразці відсутнє;

• виникає гостро, має стерту клініку;

• локалізація болю атипова, він неінтенсивний, поєднується з диспепсичними скаргами;

• першим проявом хвороби може бути профузна шлункова кровотеча або перфорація;

• виразки рубцюються швидко, не схильні до малігнізації і рецидивів.

Лікування виразкової хвороби традиційне.

РАК ШЛУНКА.

Найчастіше виникає у віці 40 – 70 років . Хворі скаржаться на швидку втомлюваність, погіршення апетиту, відразу до деяких страв, відчуття важкості в епігастрії, відрижку, періодичний несильний біль у епігастрії, схуднення.

Поява у ППВ невизначених шлункових скарг, що були відсутні раніше, завжди повинні стати підставою для проведення ретельного обстеження.

ГЕПАТИТ.

Хронічний гепатит. У ППВ виявляється в основному персистуючу форму (окрім активної (агресивної). Особливість – часто безсимптомний перебіг, стертість клініки. Частіше виникають телеангіектазії, часте ускладнення – панкреатит. Для діагностики застосовують біохімічні дослідження.

Лікування і профілактика не мають вікової різниці.

ЦИРОЗ ПЕЧІНКИ.

ППВ становлять 20 – 25% від загальної кількості хворих із цирозом печінки. Найчастіше виникає у віці 50 – 70 років, частіше хворіють чоловіки. Майже в 50% випадків – це результат хвороби Боткіна. У ППВ частіше виявляють вторинний біліарний цироз, з’ясувати причину дуже важко.

Лікування і профілактика не мають вікової різниці.

ДИВЕРТИКУЛЯРНА ХВОРОБА ТОВСТОЇ КИШКИ.

Частота цієї патології в осіб віком понад 50 років становить 30 – 40%, понад 85 років – 60 – 75%. Дивертикули бувають справжніми і несправжніми.

Справжні дивертикули діагностують рідко. Вони переважно поодинокі, вроджені. Їхня стінка містить м’язовий шар, тому вони активно спорожнюються і запальний процес виникає рідко.

Несправжні дивертикули – це набуті випинання слизової оболонки в щілинах між м’язовими волокнами, значно поширені, множинні. Їхня стінка не містить м’язового шару, тому вони не здатні активно спорожнюватися, що спричиняє застій кишкового вмісту і розвиток дивертикуліту. Стінка несправжнього дивертикулу тонка, тому ризик її перфорації високий навіть за відсутності запального процесу. Дивертикули виникають у слабких місцях кишкової стінки (частіше – в товстій кишці, особливо в сигмоподібній) при невідповідності між тиском у просвіті кишки і опором кишкової стінки. Якщо дивертикул розташований близько до кровоносних судин, то є великий ризик кровотечі.

Дивертикулярна хвороба може бути ускладнена (дивертикуліт) і неускладнена.

Неускладнений дивертикуліт:

• біль стискаючого або розпираючого характеру, помірної інтенсивності, зменшується після відходження газів;

• закрепи, що усуваються дієтотерапією, інколи можуть змінюватися проносами, які виникають після негативних емоцій, вживання грубої клітковини;

• метеоризм.

Лікування і профілактика не мають вікової різниці.