Типи інволюційного остеопорозу:

• І-й: постменупаузний, пов’язаний з припиненням секреції естрогенів;

• ІІ-й: сенильний – відбувається у жінок і чоловіків після 70 років.

Задовго до появи болю у ППВ виникає швидка втомлюваність, зменшення зросту. Пізніше виникають переломи. Вони виникають тоді, коли інтенсивність навантаження переважає над їх міцністю.

Чинники розвитку остеопорозних переломів:

• зменшення маси чи мінеральної щільності кістки (МЩК);

• схильність втрачати рівновагу;

• порушення «якості» і мікроархітектоніки кісткової тканини;

• зниження амортизаційної здатності жирової тканини, особливо в ділянці кульшового суглоба.

Норма – зниження МЩК у межах 1 стандартного відхилення (SD) від референтного значення в осіб молодого віку (Т-індекс).

Остеопороз – зниження МЩК > 2,5 SD від референтного значення в осіб молодого віку.

Зниження МЩК у будь-якій ділянці скелета на 1 SD порівняно з нормою спричинює збільшення ризику переломів у 1,5 рази.

Інструментальна діагностика вимірювання МЩК. Крім рентгенографії використовують:

• біоенергетична рентгенівська абсорбціометрія;

• кількісна комп’ютерна томографія;

• монофотонна абсорбціометрія;

• моноенергетична рентгенівська абсорбціометрія;

• денситометрія – метод, що дозволяє виявити порушення мінерального складу кісток і визначити його ступінь: остеопороз чи остеопенія.

Усі рентгепризнаки остеопорозу не є специфічними.

Лікування остеопорозу у ППВ

аналгезія	- фізіотерапія - аналгетики - НПЗП
позитивний кальцієвий баланс і нормалізація кісткового балансу	- кальцитонін - препарати кальцію і вітамін D для гальмування кісткової резорбції - стимуляція формування кісткової тканини
загальні рекомендації	- уникати чинників ризику, особливо випадкових падінь
ортопедична і хірургічна допомога	- протезування - хірургічні операції

Профілактика остеопорозу у ППВ

фізична активність	- гімнастика, ізометричні вправи
харчування	- їжа з високим вмістом кальцію і відносно низьким вмістом фосфатів і рослинних волокон
загальні рекомендації	- не палити, - не вживати алкоголь, - уникати важкого фізичного навантаження
харчові добавки	- фториди в питній воді
лікарські засоби	- гормональна замісна терапія, препарати кальцію, кальцитонін, тіазиди, біофосфати

Остеоартроз (ОА) – хронічне прогресуюче захворювання суглобів, яке характеризується первинною дегенерацією суглобового хряща, що в подальшому сприяє виникненню змін у субхондральній кістці та розвитку крайових остеофітів, реактивного синовіїту. Частіше розвивається у чоловіків до 45 років і у жінок після 55 років.

Чинники ризику розвитку ОА:

• хронічна мікротравматизація хряща;

• вік пацієнтів

• ожиріння;

• навантаження на суглоби;

• вроджені або набуті дефекти опорно-рухового апарату;

• спадкова схильність.

Розрізняють первинний та вторинний ОА.

Первинний ОА розвивається у досі здоровому суглобі, у периферійних суглобах, частіше в дистальних і проксимальних міжфалангових суглобах кистей з утворенням вузликів Гебердена і Бушара.

Вторинний ОА розвивається внаслідок травм, вроджених дисплазій опорно-рухового апарату, ендокринних захворювань (акромегалія, гіперпаратиреоз), метаболічних порушень (подагра).

Залежно від поширення розрізняють 2 форми первинного ОА:

• локальну форму – уражається 1 або 2 суглоби (ОА суглобів кистей, стоп, колінного, кульшового суглоба, хребта);

• генералізовану форму – уражається 3 суглоби і більше або група суглобів.

• Основні ознаки ОА:

• біль;

• деформація;

• обмеження рухливості суглобів.

Типи болю при ОА:

• «механічний» біль – найпоширеніший тип болю при ОА; виникає через денне фізичне навантаження і стихає на період нічного відпочинку, що пов’язане зі зниженням амортизаційних властивостей хряща і кісткових підхрящових структур;

• «стартовий» біль – (15 – 20 хв)виникає після періодів спокою і минає при руховій активності, зумовлений стертям суглобових поверхонь, на яких осідає детрит – фрагменти хрящової та кісткової деструкції; при перших рухах у суглобі детрит виштовхується в завороти суглобової сумки;

• безперервний тупий нічний біль, частіше в першій половині ночі, пов’язаний з венозним застоєм у субхондральній губчастій частині кістки і підвищенням внутрішньокісткового тиску;

• постійний біль зумовлений рефлекторним спазмом близько розміщених м’язів, а також розвитком реактивного синовіїту.

Старечий остеоартроз – повільний прогресуючий процес, який розвивається роками і не призводить до значної неповноцінності функцій опорно-рухового апарату, які надто ускладнювали б самообслуговування. Найчастішими та інвалідизуючими формами ОА є коксартроз та гонартроз.

Коксартроз – найпоширеніша і найтяжча форма ОА, що закінчується повною втратою функції суглоба. Основним симптомом є біль механічного характеру і накульгування. Для встановлення діагнозу необхідна наявність болю і дві ознаки з трьох:

• ШОЕ > 20 мм/год;

• рентгенологічно виявлені остеофіти головки стегнової кістки або вертлюгової ямки;

• рентгенологічно виявлене звуження суглобової щілини.

Гонартроз – друга за частотою локалізація ОА. Основним симптомом є біль механічного характеру, який виникає при ходьбі і особливо при спусканні або підніманні сходами. Біль локалізується в передній або внутрішній частині суглоба і може іррадіювати в гомілку.

Ураження суглобів кисті – третя характерна локалізація ОА.

Діагностичні критерії ОА колінного суглоба:

• обмеження і/або болючість при пасивному згинанні колінного суглоба;

• звуження щілини стегново-великогомілкового або стегново-надколінкового з’єднання суглобів;

• остеофіти і/або субхондральний склероз, субхондральні кісти.

Діагностичні критерії ОА суглобів кисті:

• біль;

• ломота або скутість у кисті;

• наявність 3 або 4 з наведених нижче ознак:

  1. збільшення (тверді за щільністю) об’єму 2 суглобів або більше;

  2. збільшення (тверді за щільністю) об’єму 2 дистальних міжфалангових суглобів або більше;

  3. припухлість не менше 3 п’ястково-фалангових суглобів;

  4. деформація як мінімум 1 з 10 суглобів, що беруться до уваги.

Лікування ОА.

І. Медикаментозна терапія.

1. «Базисні» (хондропротекторні) засоби – румалон, хондроксид, артрон, хондроїтинсульфат. Вони:

• захищають хрящ від руйнування;

• затримують пошкодження, що вже почалося;

• активують анаболічні процеси в хрящі, а також пригнічують активність ферментів, що спричинюють дегенерацію суглобового хряща;

• стимулюють хондроцити до вироблення повноцінних глікозаміногліканів для відновлення цілості суглобових структур.

2. Протизапальні препарати – НПЗП – німесулід, кеторол, диклофенак, піроксикам; кортикостероїди; засоби, які зменшують венозний стаз у субхондральній кістці.

ІІ. Фізична аналгезія:

• голкорефлексотерапія;

• фізпроцедури.

ІІІ. Реабілітація пацієнтів:

• медична (консервативна, хірургічна);

• соціальна.