4. Методи досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях

До методів, що застосовують на емпіричному й теоре­тичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, мо­делювання та ін.

Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраго­вані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів («метал», «натуральне число», «росли­на»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані (« корисність », « краса », « моральність »).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він не­достатній.

Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиб­лено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналі­зу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих вис­новків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Моделювання — непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально д_Ля цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, _Що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

До методів теоретичного дослідження слід також віднести:

• метод сходження від абстрактного до конкретного;

• метод ідеалізації;

• метод формалізації;

• аксіоматичний метод.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.