2. Типологія міжетнічних відносин і контактів.

Міжетнічні відносини надзвичайно суперечливі й багатовимірні, тому для розуміння їхньої природи та ієрархічної структури необхідно вирізнити й окремо розглянути певні складові елементи, вертикальні та горизонтальні зрізи даного складного суспільного феномена. Важливу роль у цьому відіграють різні типологізації, що, виходячи з певних критеріїв, показують, яким чином контактують між собою етнічні спільноти, які типи відносин при цьому домінують між ними.

Згідно з найпоширенішою найзагальнішою типологізацією, вирізняються два універсальних типи міжетнічних стосунків, які в літературі зустрічаються під різними назвами.

Перший тип у «вертикальній» площині відображає відношення субординації (пірамідальності, ієрархічності, ранжирування, кастовості), коли спільноти з вищим статусом домінують та підпорядковують собі етнічні утворення з нижчим статусом.

Другий тип відображає «горизонтальний» зріз, коли міжетнічні відносини здійснюються між спільнотами (групами) з однаковим соціальним статусом, але всередині кожної з них існує своя система ієрархічних стосунків між окремими суспільними станами і прошарками. Якщо відносини у другій системі будуються на засадах співіснування і кожна зі сторін зберігає формальну рівність і гідність, то в першій кожна соціоетнічна група наділяється неоднаковими, причому, як правило, вродженими цінностями.

Класичним прикладом пірамідального типу етнічної супідрядності може слугувати кастова система в Індії, в основі якої лежить поділ на чотири соціоетнічні групи (варни) - брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшьїв (селян і ремісників) та шудрів (напіврабів). У кожній із варн існували дрібніші закриті професійні групи - джати. Виникнення цієї системи відбулося внаслідок підкорення білими арійцями темношкірого населення давньої Індії, тож вона спочатку формувалася за расовою ознакою, а вже відтак набула соціального характеру. Примітно, що сама соціальна градація в ній відбувається за відтінками кольору шкіри: брахмани – білі арійці, кшатрії та вайшьї – жовтолиці чи з бронзовою шкірою, шудри – чорношкірі. Збереження кастової системи упродовж тисячоліть забезпечувалося суворою ендогамією (заборонялися не лише шлюби, навіть спілкування між чоловіками та жінками з різних варн) та системою морально-етичних традиційних вірувань, згідно з якими представники двох перших і частково третьої варн є «двічі народженими», тому вони протиставлялися шудрам, які взагалі стояли поза релігією.

Сьогодні пірамідальна система міжетнічних відносин зберігається не лише в Індії, а й у різних варіантах існує в багатьох країнах Південної Африки та інших державах світу. Вони виникали різними шляхами – завоювань і підкорень, міграцій та добровільних і примусових переселень тощо. Специфічні прояви цих чинників зумовлювали створення і горизонтальних систем етнічного співіснування. Вони виникали у випадках, коли вторгнення однієї спільноти не призводило до повного підкорення іншої, як, наприклад, на Цейлоні, де ні таміли, ні синегальці не змогли встановити повного контролю над острівною територією. Почергові хвилі економічної міграції призводили до включення в єдину територію Канади десятків етнічних груп, які раніше не мали ніяких стосунків між собою, а тепер мирно співіснують, що значною мірою спричинено продуманою урядовою політикою. У просторовому відношенні паралельні етнічні групи можуть проживати як змішано, так й ізольовано.

Горизонтальні та вертикальні зрізи міжетнічних відносин іноді можуть «перехрещуватися» в межах певних етнополітичних утворень. Яскравим прикладом цього слугує колишній Радянський Союз, де, з одного боку, існувала чітко ієрархізована етнодержавна піраміда у вигляді територіально-адміністративних одиниць – союзних і автономних республік, автономних областей і округів. З іншого боку, тут мало місце паралельне співіснування різних етнічних груп з формально однаковим статусом, які творили російськомовне населення в союзних республіках, а представники останніх утворювали етнічні групи в містах Російської Федерації.

У практичній площині розмаїття виявів міжетнічних відносин реалізується через етнічні контакти (лат. соntасtus – дотик), які відображають форми взаємозв’язків та взаємодії між окремими спільнотами, що пронизують усі сфери суспільного життя (соціально-економічні, культурно-побутові, політичні тощо). За незначним винятком, етнічні спільноти не можуть перебувати в повній ізоляції від інших народів, тому саме через етнічні контакти відбувається взаємообмін культурними досягненнями, що, таким чином, поступово стають надбанням усього людства. Поліпшенню таких контактів сприяють спорідненість етнокультур, зокрема близькість мови та релігійних вірувань, а також, навіть, схожість антропологічного типу. З іншого боку, такого роду зв’язки часто призводили до етнічної упередженості та, врешті, розриву взаємовідносин між спільнотами. Опір етнічним контактам чинять спільноти, світоглядні та історичні традиції яких далекі від «етнічних пропозицій» контактуючих з ними народів.

Етнічні контакти – це безпосередні способи спілкування, що можуть видозмінюватися на різних етапах міжетнічних відносин. На цій основі вони поділяються на два види.

Перший – прикордонний, коли контакти відбуваються на стику етнічних територій або в зоні змішування (сусідства) різних етносів.

Другий – проникаючий (експансійний) – відбувається, здебільшого, у вигляді просування мобільних, як правило, войовничих спільнот або більш розвинутих етнічних груп на малозаселені землі чи на території з людністю нижчого культурного рівня. Такого роду контакти можуть здійснюватися у вигляді колонізації незаселених територій (просування українців у північнопричорноморські степи), а також через взаємодію далеких прибульців із місцевою аборигенною людністю (контакти європейців із народами Америки, Австралії, Африки). Це, здебільшого, передбачає суттєві зрушення в життєдіяльності представників як перших, так і других спільнот, проте в їх культурно-побутовій сфері з’являються нові елементи (предмети), що згодом втрачають «екзотичність», стають буденними.

Поверхневі (кількісні) та глибинні (якісні) зрушення, що спричиняють етнічні контакти в життєдіяльності етносів, можуть проявлятися в таких формах:

а) додавання, якщо одна спільнота сприймає деякі корисні здобутки іншої (коли турки захопили Малу Азію, вони запозичили від аборигенів багато елементів та виробничих прийомів);

б) ускладнення, коли більш зріла культура призводить до суттєвих зрушень у різних сферах суспільного життя етносу (вплив китайської культури на японську);

в) віднімання, коли внаслідок контактів із більш зрілими спільнотами втрачаються власні етнокультурні традиції та елементи самобутності (внаслідок експорту готової продукції з високорозвинених країн у багатьох народів, зокрема й українців, втрачаються самобутні навички ювелірного, деревообробного та інших видів ремесел);

г) збіднення, коли вплив високорозвиненої культури призводить до деетнізації іншої спільноти (багато етнічних груп Америки, втративши свою самобутність, розчинилися в домінуючому етносередовищі).

Водночас зауважимо, що при домінуванні тенденції: чим вищий рівень культурної зрілості, тим позитивніший її вплив на певну спільноту, остання не сприймає механічно різні культурні здобутки, оскільки діє механізм «селекції», коли запозичуються й адаптуються, передусім, корисні елементи, які етносоціальний організм здатний засвоїти. Цей та інші фактори, що обмежують міжетнічне спілкування, сприяють його самозбереженню. Наприклад, малописьменні українські селяни з Галичини, Буковини та Закарпаття, що наприкінці XIX - на початку XX ст. масово прибували до США і Канади, через різне віросповідання, незнання мови та інші чинники мали обмежені контакти з «місцевими» англійцями, французами, німцями та представниками інших етнічних груп. Це посилювало їхню самоізоляцію, а відтак, сприяло збереженню етнічної самобутності.

У західній та пострадянській етнологічній науці (Т. Шибутані, К. Кван, Р. Парк, А. Налчаджян та ін.) продуктивно розробляються типології міжетнічних відносин, побудовані на таких критеріях, як характер перших контактів між етносами та етапність їх подальшого розвитку.

Перший тип міжетнічних відносин представлений варіантом, коли вся або ж частина етнічної групи вливається до іншого суспільства, при цьому важливе значення має моноетнічність чи поліетнічність останнього. Такого роду приклади дають почергові хвилі мігрантів з Європи, Азії, Латинської Америки до США і Канади наприкінці XIX - у першій половині XX ст. Формування їхніх взаємовідносин з «місцевою» (прибулою раніше) людністю, як правило, проходило в чотири етапи.

На першому, коли відбувався початковий контакт, формувалися перші уявлення та стереотипне сприйняття прибульців, які через суб’єктивну упередженість були здебільшого негативними.

Таким чином, другий етап набирає конфліктного характеру, виникає зумовлене соціальними причинами суперництво (за землю, робочі місця тощо). Щоб інтегруватися в нове суспільство, емігранти, зазвичай, мужньо переносять всі негаразди, працюють з вірою, ентузіазмом.

Після цього наступає третій етап – пристосування, коли на основі виробничої спеціалізації та соціальної стратифікації відбувається узгодження дій та інтересів між представниками різних етнічних суспільностей. Зміцненню позицій емігрантів, які продовжують домагатися покращання свого соціального статусу, сприяє виникнення в місцях нового поселення колоній, де за умов компактного проживання зберігаються їх етнокультурні риси, що, у свою чергу, притягує нових переселенців.

На четвертому етапі настає асиміляція, коли через міжетнічні шлюби та сприйняття норм і цінностей домінуючого іноетнічного середовища вже, як правило, діти колишніх емігрантів втрачають свої етнокультурні відмінності та повністю адаптуються в суспільстві, де вони народилися і проживають.

Другий тип міжетнічних відносин визначається непримиренністю, конфліктністю, суперництвом, в основі якого – стосунки підкорення і домінування. В даному випадку прибульці завойовують слабші країни (суспільства, території), де встановлюють своє панування. При цьому місцеве населення винищується, перетворюється на рабів або ж покидає власну батьківщину, його залишки опиняються в резерваціях чи асимілюються, тож за будь-яких обставин не можуть впливати на процеси етносоціального розвитку, а прибульці встановлюють свої порядки. Такого роду фактами переповнена світова історія: підкорення європейцями народів Австралії та Південної Африки; винищення британцями аборигенів Тасманії (останній з яких загинув 1876 р.); винищення індіанців Північної Америки, залишки яких не мають ніяких впливів на суспільне життя тощо.

Третій тип – це міжетнічні відносини колоніального характеру, коли менш чисельні, але більш розвинуті у військовому те економічному відношенні прибульці підкоряють туземців, змушуючи їх працювати на користь своєї метрополії. Колоніальний порядок зумовлює перетворення аборигенних етнічних груп на рабів, спричиняє розклад їх традиційного укладу життя. У випадках, якщо колоніальна боротьба приносить успіхи, виникає етно-соціальний прошарок маргіналів, які, дотримуючись своїх традицій, частково переймають спосіб життя завойовників.

Четвертий тип міжетнічних відносин визначається ситуацією, коли розвинутіший у культурному відношенні народ опиняється під владою та підпорядковується менш розвинутій у соціально-економічному й культурному відношенні спільноті. Такого роду приклади дають войовничі кочові племена індоіранців (аріїв), які в середині II тис. до н.е. вдерлися до Ірану, потім до Індії, де вони, зруйнувавши цивілізацію дравідів, перетворили їх на рабів. На основі запозичення їхньої високорозвиненої культури на дравідійському санскриті були написані священні книги аріїв – Рігведа та Авеста. Такі ж наслідки мало завоювання варварськими племенами Риму та ін.

Проблема міжетнічних відносин завжди вивчається з метою їхньої гармонізації та регулювання міжетнічної напруженості, запобігання конфліктам. Це свідчить про необхідність розглянути природу такого феномену, як етнічний конфлікт.