72. Джерела права сучасної Індії

Закон і судовий прецедент є головними джерелами «індійсь­кого» права (правової системи Індії). Разом із тим, ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. Важливо відзначити, що на підставі судових прецедентів в Індії виникло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм. За роки незалежності посилилася роль конституційних звичаїв, які набувають не тільки фактичного, але й суто правового характеру. Вони юридично закріплюються у рішеннях Верховного суду, що містять тлумачення Конституції, а іноді інкорпоруються поправ­ками в її текст (наприклад 42 і 44 поправки про взаємини Пре­зидента і уряду та конституціоналізації Кабінету міністрів).

Конституція Індії зобов'язує всі нижчі суди дотримуватись судового прецеденту, виробленого Верховним судом і високими судами штатів. Якщо високий суд штатів зв'язаний власними рішеннями, то Верховний суд має право не керуватися ними. На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави.

Роль і значення звичаю як джерела класичного індуського права більш значущі в порівнянні з його місцем серед джерел права в правовій системі сучасної Індії. Використання звичаю як джерела права залежить від того, чи є норма відсилання на нього в писаному праві. Причому не тільки законодавство в рамках те­риторіального права санкціонує застосування звичаю, але й при­йняті відповідно до індуського і ісламського права кодекси.

Таким чином, система джерел «індійського» права відріз­няється від системи джерел індуського права. Дані відмінності виявляються при розгляді кожного джерела права.

73. Індуське право та право Індії: співвідношення систем

Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії, також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних ін­дуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом, чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і громадської належності.

Після проголошення незалежності в 1947 р. все політичне, економічне, соціальне і правове життя Індії зазнало кардинальних змін. Сучасна правова система Індії є продуктом політичного ком­промісу між різними силами індійського суспільства, перш за все між традиціоналістами і модерністами. Упродовж другої по­ловини XXст. правова система Індії розвивалася, спираючись одночасно на традиційні цінності, принципи і норми індуського та запозиченого англійського загального права. Так же широко ви­користовувався досвід інших правових систем. При цьому вплив англійської правової культури залишається як і раніше помітним, оскільки правова система Індії пов'язана із загальним правом не тільки концепціями, поняттями, але і юридичною технікою. їх об'єднує і схоже розуміння системи функціонування органів правосуддя, і процедура відправлення правосуддя та ін.

Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи. Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії.

Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забез­печенням процесів модернізації загальнодемократичних перетво­рені, у різних сферах життя суспільства.

Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цюфункцію виконує Верховний суд Індії. Практика і ево­люція концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії, свідчить про визнання цим найвищим органом конституцій­ного контролю найважливіших елементів і понять верховенства права та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сікгеми Індії.

Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою длямодернізації і кодифікації традиційного індуського права.

Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм ін­дуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів ін­дуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для позначення сукупності цих законів.

Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p., що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього за­кону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікова­ного індуського права.

Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації, але й модернізації індуського сімейного права. На них позна­чилася низка основних принципів англійського сімейного права. Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу. Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той часяк дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами. Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рів­ність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі міс­тилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не офіційною реєстрацією.

Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в Індії після проголошення незалежності.

Конституція Індії 1950 р. стала підґрунтям формування су часної правової системи. Вона є найбільшою у світі за обсягом (близько 500 статей) і представляє об'єднання конституційно-правових традицій США, Ірландії, Канади, Австралії, СРСР, В'єтнаму, Німеччини, Японії та деяких інших країн. З моменту ухвалення до неї внесено численні зміни і доповнення. Кон­ституція Індії закріпила світський характер держави, проголо­шуючи відділення державних інститутів від релігійних, рівність усіх громадян незалежно від віросповідання, також було про­голошено свободу релігії і свободу совісті¹. У контексті існу­ючих соціальних відносин, обґрунтовувавши тезу про відновлення світської держави в Індії, видатний політичний діяч і мислитель Дж. Перу писав: «...Ми повинні завжди триматися за якір точного об'єктивного знання, перевіреного розумом та що ще важливіше, досвідом і практикою...»². Проте насправді затвердження світ­ської держави є спірним через релігійність і багатоконфесійність індуського суспільства.

Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулю­вали притягання до відповідальності за порушення положень, пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову

дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична система, в якій кастова система переживає процес корінних змін. Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із за­стосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується 70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвіду­вати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній Індії.Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті, внищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у су­часній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну тра­диційних концепцій права релігійного характеру сучасним світ­ським правом.

Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприйма­ються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позна­чається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини, ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполу­чаються з визнанням природним станово-кастового розділення людей і сумнівом у необхідності рівності.

Таким чином, сучасна правова система Індії є сукупністю всіх правових норм, які мають загальне застосування щодо всіх громадян, які проживають на території Індії, незалежно від релігійної належності, тобто вона є територіальною правовою системою.