66. Міжгалузеві виробничі комплекси, роль, види.

МВК – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси). Отже, міжгалузеві виробничі комплекси – це система взаємопов’язаних галузей, об’єднаних певною спільною функцією, узгоджений розвиток підприємств якої забезпечує найбільший ефект. Найчастіше в народному господарстві виділяють такі МВК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний тощо.

67. Територіально-виробничі комплекси,

ТВК – це система територіально зосереджених і виробничо взаємопов’язаних підприємств різних ланок виробництва та виробничої інфраструктури, яка характеризується певною спеціалізацією та спільним використанням розташованих на цій території природних та матеріальних ресурсів. Характерні риси ТВК: – багатогалузевість структури;1  – ядром більшості з них є промисловість; – потенційна ефективність; – спільна територія і близькість основних та допоміжних підприємств; – спільна інфраструктура. Отже, ТВК – сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності. ТВК розрізняються за масштабом, виробничим профілем, зовнішніми і внутрішніми зв’язками, ступенем сформованості, рівнем розвитку, територіальною скомпонованістю тощо. Види ТВК: територіально-виробничі комплекси економічних районів, областей, вільних економічних зон тощо. Найбільшими територіально-виробничими комплексами в Україні є: – Донбаський, основу якого складають промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський, Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВК спеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкому машинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК; – Придніпровський (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.); – Причорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський, Керченський, Сімферопольський); – Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький, Дрогобицько-Бориславський, Стрийський). Київ, Харків, Львів, Полтава та деякі інші міста є потужними, багатопрофільними центрами з різноманітною спеціалізацією (середнє і точне машинобудування, легка, харчова промисловість і т.д.).

68. Структура і проблеми зайнятості, види безробіття.

Структура і проблема зайнятості населення України.

Зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Структура зайнятості залежить від трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина населення Укр., яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об’єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття – вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Економісти відрізняють головним чином три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне. Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіона (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Структурне безробіття виникає в результаті незбігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі. В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітніх.

Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Рівень циклічного безробіття визначається як різниця між фактичним і природним рівнями безробіття. Циклічне безробіття свідчить про неповне використання виробничих ресурсів.