Розділ 2. Робота з джерелами наукової інформації
2.1. Пошук наукової інформації та робота з джерелами
Джерело наукової інформації — це документ, що містить у собі науковий факт. Документальні джерела містять основний обсяг, що використовується у науковій діяльності, та поділяється на первинні та вторинні.
У первинних документах, як правило, знаходиться наукова інформація, а у вторинних — результати аналітичної та логічної обробки.
Оцінка документальних джерел містить такі критерії аналізу, як повнота та достовірність поданої інформації, наявність теоретичних узагальнень та критичних перевірок. Оскільки джерела різноманітні як за структурою, так і за змістом, тому необхідно їх чітко розрізняти, вміти не лише користуватися, а й правильно та швидко знаходити необхідне.
Для цього треба чітко уявляти, де і як їх можна знайти. Майбутній пошуковець повинен звернутися до наукової, спеціальної, профільної бібліотек, різних як за змістом літератури, що в них знаходиться, так і за призначенням її використання задля опрацювання каталогів.
У довідково-бібліографічному відділі є система каталогів та картотек, де зібрані всі джерела, що дозволяють відповісти на питання, пов’язані з відбором необхідної літератури. Завданням цього відділу є мета допомогти у виборі необхідного кола джерел, що стануть підґрунтям у подальшому науковому пошуку. Іноді література енциклопедичного характеру представлена у бібліотеках у так званих відкритих фондах, що, по-перше, економить час, надаючи можливість користування нею без допомоги книгосховищ, а, по-друге, допомагає збільшити кількість використаної літератури [4, c.102].
В основі опрацювання інформації покладено принцип централізованої обробки наукових документів, результатом чого є інформаційні видання серед яких:
реферативні журнали (РЖ) — основні інформаційні видання, до яких входять анотації, бібліографічні описи літератури;
бюлетені сигнальної інформації (СІ) — включають бібліографічний опис літератури, що виходить за окремими галузями знання, основне завдання якої полягає в оперативному інформуванні про всі наукові та технічні новини;
експрес-інформація, що вміщує розширені реферати статей, опис винаходів та інших публікацій, які дозволяють отримати найповніше уявлення про першоджерело, не звертаючись до нього;
аналітичні огляди, що дають уявлення про тенденції розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва;
реферативні огляди, які в цілому передбачають ту ж саму мету, що й аналітичні, але на відміну від них носять описовий характер;
бібліографічні картки, що містять повний бібліографічний опис джерела інформації.
Реферат є важливим документом з точки зору наукового знання. Історія реферування наводить приклади найрізноманітніших текстів, що орієнтовані на різні сфери читачів та можуть слугувати основою ефективного способу наукової комунікації.
Перш ніж класифікувати реферати, є сенс виявити їх специфіку в аспекті семантичної структури, стилістичних та лексико-граматичних особливостей тексту. З’ясування цих особливостей допоможе виокремити необхідну інформацію, що підлягає реферуванню.
У реферативних журналах уміщено реферати, які є аналітико-синтетичними переробками тексту, що несуть головну інформацію про об’єкт дослідження. Реферативний журнал найбільш популярний серед бібліографічних джерел. У його структурі виділяють такі складові:
бібліографічний опис;
реферативний текст;
посилання, примітки.
Існують два способи передачі змісту оригіналу, що підлягає реферуванню:
інтерпретація;
цитата.
Нерідко використовують обидва способи при реферуванні джерела.
На заключному етапі реферування звертають увагу на стиль і мову написаного. Найважливіші думки мають бути висловлені на початку реферату не залежно від того, де вони були висловлені у першоджерелі.
Реферати розглядаються не як заміна першоджерела, а як змістовний виклад основних ідей автора.
Каталоги та картотеки існують у будь-якій бібліотеці у довідково-інформаційному відділі, під яким розуміємо перелік документальних джерел інформації.
Каталоги — це система накопичення та збереження даних про літературу, що наявна у бібліотеці.
Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні покажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випускають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі народного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.
Збір та обробку цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата України, Український інститут науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ), Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівня [1, c.76].
Основна маса видань названих установ поділяється на три види:
бібліографічні;
реферативні;
оглядові.
Бібліографічні видання показують, що видано з питання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні покажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх - у оперативності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.
Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактичними даними і висновками (експрес інформаційні, реферативні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Економіка. Економічні науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.
Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, має ретроспективна бібліографія, призначення якої є підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про видання за певний період часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.
Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.
За останні роки широко розвивається державна система збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислювальної техніки. Розробкою методології створення ефективних інформаційних систем займається наука інформатика, яка має ряд специфічних напрямків розвитку:
технічне створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем;
програмний - забезпечення обчислювальних машин програмами для користувачів;
алгоритмічний - розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.
Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом - це спеціалізовані нормативні видання, державні стандарти, будівельні норми і правила тощо.
Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів - баз даних, дозволяє систематизувати документи за ознаками певної тематики, а також формувати банки даних, для оперативного багатоцільового використання відповідної інформації.
Картотека — перелік усіх матеріалів, виявлених з певної тематики.
Існує три види каталогів:
абетковий;
систематичний;
предметний.
Абетковий каталог дозволяє встановити, які твори того чи іншого автора, відомого дослідникові, наявні у бібліотеці.
У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку відповідно до галузей знань, за допомогою яких можна з’ясувати, які саме твори наявні у бібліотеці, та підібрати необхідну літературу. Послідовність розташування карток систематичного каталогу завжди відповідає певній бібліографічній класифікації.
Відомі дві універсальні системи:
універсальна десяткова класифікація (УДК);
бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).
В основу універсальної десяткової класифікації (УДК) покладено принцип розподілу, у відповідності до якого вся сукупність знань та напрямів наукової діяльності умовно розділена на десять відділів, кожен із яких поділяється на десять підрозділів, які також мають розподіл на десять додаткових розділів, отримуючи власний цифровий індекс. Ця система є основою бібліографічних та реферативних видань для організації систематичних каталогів науково-технічних бібліотек [3, c.205].
УДК є міжнародною системою класифікації друкованих творів і документальних матеріалів, що відповідає таким вимогам, як міжнародність, універсальність, мнемонічність та надає можливість відображення новітніх досягнень науки і техніки без будь-яких суттєвих змін у її структурі.
УДК використовується для організації як вузькоспеціалізованих довідково-інформаційних фондів, так і багатогалузевих, та охоплює всі області людських знань. Її розділи органічно пов’язані між собою, і зміни одного розділу вимагають змін в інших розділах.
В основі структури УДК — принцип десяткових дробів. Для позначення відділів застосовуються арабські цифри, зрозумілі у всіх країнах, що робить УДК загальнодоступною міжнародною системою. Десятковий принцип структури дозволяє безмежно розширювати її шляхом додавання нових цифрових позначень до існуючих, не змінюючи системи в цілому.
Індекси УДК побудовані так, що кожна наступна цифра, що приєднується до індексу, не змінює попереднє значення, а лише уточнює, визначаючи більш конкретне поняття.
Таблиці УДК поділяють на основні та допоміжні.
Крім того, до УДК належать алфавітно-предметний покажчик, методичні вказівки до багатьох розділів, а також знаки, за допомогою яких здійснюється побудова індексу.
Основна таблиця містить у собі поняття, специфічні для певних галузей науки, техніки, мистецтва тощо. До допоміжних таблиць віднесені повторювані поняття, загальні для всіх або багатьох розділів (загальні визначники), або ті, що застосовуються лише в одному розділі (спеціальні визначники).
Відповідно до десяткової системи всю сукупність знань розділено на десять основних класів:
0. Загальний відділ.
Філософія. Психологія.
Релігія. Теологія.
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка тощо.
(Вільний)
Математика та природничі науки.
Прикладні науки. Медицина. Техніка.
Мистецтво. Декоративно-прикладне мистецтво. Ігри. Спорт.
Мова. Мовознавство. Художня література. Літературознавство.
Географія. Біографія. Історія.
Кожен з цих класів поділяється на 10 розділів, кожен із яких у свою чергу поділяється на 10 підрозділів. Для полегшення читання і для кращої наочності після кожного третього знака ставиться крапка.
Так, наприклад, загальний відділ має такі підрозділи:
00 – Загальні питання науки і культури.
001.8 – Методологія.
001.817 – Підготовка та оформлення доповідей і дисертацій.
001.89 – Організація наукової та науково-дослідної роботи.
001.891 – Наукові дослідження. Методи дослідження.
Розділ класу 7 – Мистецтво. Декоративно-прикладне мистецтво. Ігри. Спорт — має підрозділи, що розкривають його змістовну наповненість, а саме:
71 – Планування у межах адміністративно-територіальних одиниць. Ландшафти, парки, сади.
72 – Архітектура.
73 – Пластичні мистецтва.
74 – Прикладне мистецтво. Художні промисли.
75 – Живопис.
76 – Графічні мистецтва. Графіка.
77 – Фотографія, кінематограф та подібні процеси.
78 – Музика.
79 – Видовищні мистецтва. Розваги. Ігри. Спорт.
Кожен із підрозділів також має власну підструктуру, що уточнює та розкриває його, а саме:
7.01 – Теорія та філософія мистецтва. Принципи композиції, пропорції, засоби оптичних ефектів.
7.012 – Дизайн. Композиція.
7.014 – Ордери.
7.014.3 – Тосканський ордер.
7.014.4 – Доричний ордер.
7.03. – Періоди та фази мистецтва. Школи, стилі, віяння.
7.032 – Мистецтво Стародавнього світу. Античні стилі.
7.032(37) – Стародавнього Риму.
7.032(37)’01 – Раннього Риму.
7.032(37)’02 – Класичного Риму.
7.032(37)’04 – Пізньої Римської імперії й т.д.
78 – Музика.
78.01 – Естетика. Філософія. Смак. Теорія музики.
78.08 – Характеристики, види музичних творів. Форми музичних творів.
78.081 – Окремі частини інструментальних творів.
78.083 – Жанрові форми.
781 – Теорія музики. Загальні питання.
781.2 – Загальна теорія музики.
781.4 – Гармонія. Контрапункт. Мелодія.
781.5 – Музичні форми. Види музичних творів.
782 – Театральна музика. Опера.
784 – Вокальна музика і т.д.
УДК має великий набір різних знаків (символів), основне призначення яких – фіксування відношень між поняттями, відображеними в документах, та утворення правильного пошукового образу, що забезпечує повноту та точність пошуку інформації.
Знак приєднання +(плюс) означає наявність у документі двох і більше формальних особливостей і застосовується для з’єднання як основних індексів, так і визначників.
Знак поширення / (скісна риска) призначений для скорочення нотації (умовних позначень) при збереженні логічності ділення і для узагальнення ряду послідовних індексів, які не мають у таблиці загального (родового) індексу. Застосування знака поширення веде до розширення значення індексу УДК.
Кодовим позначенням індексуються всі наукові знання, явища, поняття. І кожне нове знання при його виникненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою (наприклад: 53376).
Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація знань. Але згодом виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:
Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).
За класифікацією ББК науки розташовується в певній послідовності. Класифікація починається з суспільних наук, а далі науки розташовуються у послідовності об’єктів, що вивчаються: природа, суспільство, мислення. Прикладні науки — технічні, сільськогосподарські, медицина й інші уміщені між суспільними науками [9, c. 63].
Такий індекс розподілу складається з літер абетки:
А – суспільні науки;
Б – загальні науки:
фізико-математичні;
хімічні;
науки про Землю;
біологічні та інші.
Крім того, основні таблиці ББК відображають розподіл цілого на частини: родових понять на видові, структури — на складові її елементи, де індекси отримують своє значення.
Організація систематичного каталогу.
Прийнята в такому каталозі класифікаційна система передається за допомогою карток-роздільників, на яких пишуться індекси та назви відділів, рубрик від загальних понять до конкретних з урахуванням деталізації того чи іншого розділу класифікації.
На самому полі картки-роздільника пишеться перелік розділів, у яких розкривається зміст даного індексу. Усередині кожної рубрики картки можуть бути розставлені за алфавітом (прізвища авторів) або за роком видання книги.
У предметному каталозі бібліографічні записи розташовані за алфавітом предметних рубрик. Такий каталог використовується для підбору матеріалів із вузькоспеціалізованих питань.
Завданням предметного каталогу є групування літератури за її змістом, але на відміну від систематичного, література у ньому об’єднана єдиними рубриками, незалежно від того, з яких позицій вона викладена.
У предметному каталозі в єдиному місці зосереджені матеріали, які у систематичному були б розкидані в різних місцях.
Про вибір літератури частіше говорять, що мова йде про багатоманітність, але однорідну. Щоби вибрати необхідну літературу, треба знати ієрархію складності навіть однорідної тематики.
Оскільки мова йде про систему, тому правильніше говорити не про вибір, а про систематичний пошук наукового джерела:
ознайомлення з книгою: автор, назва, видавництво, рік видання, анотація на видання, зміст, авторська передмова, довідково-бібліографічний апарат;
аналіз джерела;
реферування, ведення карток;
тезисний виклад матеріалу.
Виокремлення словника (або складання власного) вживаних термінів та ключових слів як для пошуку, так і для констатації факту.
Для науковця-початківця, яким є студент під час написання своїх перших наукових досліджень, складно виокремити необхідну інформацію з великої кількості джерел у короткий термін. Існують різні методики опрацювання джерел, що допоможуть виокремити головне без глибокого занурення у його зміст, тим більше у тих випадках, коли опрацюванню підлягає велика кількість літератури.
Необхідно спів ставити назву джерела із тематикою обраного дослідження. У разі, якщо вони співзвучні, обрати той розділ, що безпосередньо розкриває проблему, яка досліджується.
Вагомим є вибір аспекту дослідження, оскільки досліднику-початківцю складно буде охопити проблему у цілому. Важливо орієнтуватися на праці вже відомих авторів, які достатньо глибоко й ґрунтовно вивчали проблему, мають публікації, монографічні дослідження та власний шлях у науці. Саме такі праці часто стають методологічною базою наукового дослідження, оскільки в них чітко визначено вивчені питання та окреслено перспективність подальшого шляху дослідження, виокремлено різні аспекти проблеми, що вивчається тощо.
Бібліографія джерел надає матеріалу, у якому відображено позицію автора та інформацію про вже відомі дослідження з визначеної проблеми.
Перше речення абзацу, як правило, відображає зміст у цілому, тому для розуміння головної думки достатньо прочитати початкове речення. У разі, якщо думка, висловлена у тексті, розкриває суть обраної проблеми, необхідно її законспектувати із посиланням на джерело та автора [7, c.203].
Під час опрацювання літературних джерел необхідно скласти бібліографічний покажчик видань, які опрацьовано, що у майбутньому не лише збереже час у складанні бібліографії власного дослідження, а й систематизує дослідницьку роботу.
Сьогодні значно спростився пошук наукової інформації за рахунок електронних каталогів, що існують у більшості бібліотек, у яких представлено:
електронний алфавітно-предметний покажчик;
електронний систематичний каталог авторефератів;
електронний каталог статей (книг) тощо.
Пошук документів в електронному каталозі здійснюється швидше й ефективніше. Розглянемо автоматизовану систему пошуку необхідного джерела. Наприклад, необхідно знайти документ із конкретною назвою. Для цього необхідно увійти у систему каталогу та вибрати меню «Каталог». На моніторі відкриється вікно «Каталог».
Каталог може налічувати сотні тисяч записів та кілька тематичних каталогів, побудованих за різними принципами класифікації, тому вікно при відкритті автоматично не заповнюється.
Для того, щоби відкрити потрібний тематичний каталог, необхідно обрати меню «Тематичний розділ» та натиснути клавішу «Знайти». Після цього на екрані монітору з’явиться меню тематичного розділу, у якому необхідно вибрати потрібний підрозділ (рис.3).
Рис. 3. Меню «Тематичний розділ» системи каталогу Бібліотека
На моніторі з’явиться діалогове вікно, яке необхідно відкрити, із переліком загальних тем каталогу, де можуть знаходитися необхідні документи (рис.4).
Рис. 4. Діалогове вікно системи каталогу Бібліотека з переліком загальних тем каталогу
У разі, якщо електронний варіант запропонованої теми існує, її можна відкрити. Для цього необхідно підвести курсор мишки та назву теми і натиснути клавішу.
Таким чином, користувач може продовжувати пошук все детальніше, уточнюючи необхідну йому назву теми, і, в разі якщо вона має електронний варіант, відкрити її для ознайомлення.
Отже, електронний каталог є швидким і зручним засобом відшукання необхідної інформації з даної проблематики, що дозволить не лише ознайомитися із нею, а й охопити у цілому весь спектр існуючих джерел.