2. Страхові фонди

Страхування - категорія фінансів. Завдяки тому, що воно здійснюється в грошовій формі, відбувається перерозподіл фі­нансових ресурсів між суб'єктами, що утворюють страховий фонд. А до фінансових відносин належать грошові відносини з приводу утворення, розподілу і використання цільових грошо­вих фондів загального призначення.

Створення спеціального фонду цільового призначення - стра­хового фонду - диктується необхідністю відшкодування мож­ливих збитків від стихійного лиха і нещасних випадків. З цією метою здійснюється мобілізація коштів через страхування.

Справді, передбачити наперед настання несприятливих на­слідків для життєдіяльності людини неможливо. Не можна пе­редбачити наближення таких природних катаклізмів, як засуха, землетруси, урагани, та й про ускладнення, які вони можуть спричинити, ми лише здогадуємося: це і пожежі, і аварії різного роду, і втрата врожаю, і навіть людські жертви. Та не лише при­родні явища, а й недбала людська діяльність може порушити нормальне життя в суспільстві, стати причиною великих ма­теріальних втрат. Тому, щоб якимсь чином допомогти собі, відмежувати себе від можливих неприємностей, необхідні спе­ціальні засоби,створені завчасно.

У складі сукупного суспільного продукту будь-якого суспі­льства передбачається певна частина, яка резервується для від­шкодування можливого збитку від стихійного лиха і нещасних випадків. Такий спеціальний резервний фонд називається стра­ховим фондом. Страховий фонд виступає як. метод відновлення виробничих сил, які знищені стихійними силами природи або нещасним випадком.

10

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба запобігання, а також відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її реалізації неможливо забезпечувати безперервність про­цесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист». Спе­цифіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вира­ження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю запобігання, подолання наслідків події і відшкодування завда­них нею збитків.

Сутність страхового захисту полягає в накопиченні й витра­чанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів запобі­гання, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат. Щоб система заходів із запобігання, а також подолання і відшкодування втрат була ре­ально можливою, необхідно частину валового продукту спрямо­вувати на створення страхового фонду суспільства. Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планово­го чи звітного оформлення, котре характеризувало б його вели­чину. Не існує й спеціального органу управління цим фондом.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди, а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового за­хисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед, це: теоретичні концепції фор­мування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації со­ціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо. Відомо, що в країнах соціалістичної орієнтації існувала практика, сутність якої стосовно страхового фонду полягала у віднесенні витрат на страхування за рахунок прибутку, що

залишався в розпорядженні підприємств. У країнах капіта­лістичного світу перемогли погляди, згідно з якими джерелом поповнення страхового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фонду тут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство, компенсуючи шкоду, заподіяну страховими ризиками.

За часів радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища, переважний обсяг готової продукції і фі­нансових ресурсів були державними. .Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайного випадку збитки, яких зазнавали підприємства, відшкодовувались, як правило, із загальнодержавних коштів. Для цього створювались резервні фонди при урядах СРСР та кожної республіки, які входили, від­повідно, до союзного і республіканського бюджетів. У деяких республіках ці кошти використовувалися насамперед у боротьбі з наслідками землетрусів у високосейсмічних регіонах - Турк­менії, Узбекистані, Вірменії, Молдавії та інших.

В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансу­ються витрати, пов'язані із запобіганням, а також ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін. Держава, доки не роз­винені інші форми захисту власності, змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чи зни­щених стихією або через збіг несприятливих обставин підпри­ємств, доріг та інших об'єктів як виробничого, так і соціального призначення. Страховому захисту досить тривалий час значною мірою сприяв державний позичковий фонд. Особливо характе­рним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезон­ний розрив між витратами виробництва і доходами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, не залежних від господарства, підприємствам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюджету. Такий режим використання позик частково спричи­нювався до заміщення ними потреби у страхуванні.

Покладання на кредит не властивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призна­чення, матеріального забезпечення, терміновості і платності за

користування. Зрештою кредит втрачав свої стимулюючі влас­тивості. Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборот­них засобів, що виникала, як правило, з не залежних від позича­льника причин. Часто допомога надавалася на безповоротних засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чітки­ми нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помилковими рішеннями вищестоящих організа­цій. Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спря­мовувалися на страховий захист.

Відомі різні форми організації страхових фондів, але всі вони зво­дяться до трьох основних: самостійної, централізованої і спеціалі­зованої форм організації страхових фондів.

Самостійна форма - найдавніша і найпростіша. В утворенні страхового фонду бере участь лише одне підприємство, тобто здійснюється самострахування. Самостійна форма передбачає, що кожне окремо взяте господарство буде в очікуванні лиха на­копичувати необхідні матеріальні і фінансові засоби, які могли б перекрити можливі збитки, не перериваючи надовго нормаль­ного функціонування.

Автори підручника «Фінансове право» (1999 р.) таку форму організації страхового фонду називають децентралізованою і зазначають, що такий фонд утворюється господарюючим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особи­стих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не ком­пенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період утворення страхового фонду." Така форма страхування не в

¹ Журав.іев Ю. М, Секерж И. Г. Цит. праця.- С. 1 85. " Фінансове право: Підручник / Є. О. Алісов, Л. К. Воронова. С. Т. Кадь-каленко та ін. Цит праця.- С. 313.

13

змозі повністю компенсувати наслідки від настання нещасного випадку або стихійного лиха.

Максимальний розмір збитків на підприємстві може в декі­лька разів перевищувати його основні і оборотні фонди, тому досить нелегко буде вивільняти кошти з обігу на утримання відповідного страхового фонду. Та й визначитись, коли ці кош­ти будуть необхідні, неможливо через невизначену вірогідність тієї чи іншої події.

Більш досконалою є централізована форма страхового фон­ду, яка з'явилась дещо пізніше. Фонд утворюється в централізо­ваному порядку із централізованих ресурсів, а не на основі страхових внесків відповідних господарств. Він є спільним для певного кола суб'єктів господарювання. Тобто, при складанні державних бюджетів щороку передбачається створення грошо­вих резервів. У галузях народного господарства вони утворю­ються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги під­приємствам і організаціям галузі.

Найбільш ефективною є спеціалізована форма утворення страхового фонду за рахунок внесків певного кола осіб, які ви­явили бажання застрахувати себе на випадок настання певних небажаних подій. Автори зазначеного підручника «Фінансове право» (1999 р.) називають таку форму організації страхових фондів - централізованим страхуванням за рахунок децентралі­зованих джерел і вважають, що суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальному по­рядку через збирання спеціальних внесків у цей фонд від суб'єктів господарювання - юридичних та фізичних осіб.¹ Та­ким чином, витрати коштів із цього фонду чітко визначені - це відшкодування, які передбачені договором страхування.

В Україні існують всі три форми страхування, але найбільш розповсюдженою є спеціалізована, яка представляє страхуван­ня в сучасному вигляді. Страховий фонд утворений за спеціа­лізованою формою є найбільш дієвим засобом відновлення після стихійного лиха або в результаті нещасного випадку.

Розвиток суспільних відносин, удосконалення засобів ви­робництва веде до збільшення кількості ризиків та величини

Там само.- С. 314.

14

збитків від їх настання. Укладаються страхові угоди на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, в тому числі завдяки перестрахуванню. Під цим поняттям розуміють систему економічних відносин, за яких страховик частину від­повідальності щодо взятих на себе ризиків передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового портфеля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансової стабільності і рентабельності страхових операцій. Завдяки перестрахуванню зменшується ризиковість страху­вання через систему договірних відносин по перестрахуванню прийнятих ризиків між багатьма страховими організаціями. Утворюється єдиний страховий фонд - шляхом злиття страхо­вих фондів всіх учасників. Тому не дивно, що при розподілі прийнятих ризиків між страховими організаціями різних країн нерідко виявляється, що вони пов'язані взаємними договірни­ми зобов'язаннями.

Існує також практика розподілу відповідальності між стра­ховиками через договір співстрахування. Ця форма викори­стовується при страхуванні дорогих та ризикових проектів і дозволяє поділити ризики, вирівнявши їх між учасниками спів­страхування.

Страховий ринок в Україні ще досить молодий і перебуває на початковому етапі формування. Він вимагає вирішення не лише організаційних питань, а й підвищення свого матеріального рів­ня. «З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити фонд страхо­вих гарантій... Джерелом утворення фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових резервів, сформова­них страховиками».

Таким чином, сутність страхових фондів полягає в тому, що через вірогідний характер настання несприятливих обставин, коли напевно невідомий ні час їх настання, ні об'єкт,- суб'єкти, які піддаються впливу, об'єднуються з метою зменшення на­слідків збитку.

¹ Там само.- С. 318.

² Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 4 жовтня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. 2002.-№7. Ст. 50.

15