2. Переклад слів і словосполучень (с. 12). З виділеними словосполученнями скласти речення з прямим і зворотним порядком слів.

Методичні додатки

Розділові знаки членують текст на речення та виділяють певні синтаксично-смислові частини в тексті (однорідні члени речення, відокремлені члени речення, вставні слова та конструкції, частини складного речення та ін.). Вони полегшують сприйняття і правильне розуміння написаного. (Для прикладу використайте вірш Д.Білоуса «Як цар велів» і текст О.Каневського «Про користь розділових знаків».)

Пунктуаційна грамотність (як і орфографічна) вимагає певних знань про використання розділових знаків. Розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків називається пунктуацією (від лат. punctum – крапка). Пунктуація – це, також, система правил уживання на письмі розділових знаків. Основною одиницею пунктуації є пунктограма – пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його елементів; закономірно вжитий розділовий знак, вид якого і місце визначається пунктуаційними правилами (нормами). Наприклад, тире між підметом і присудком, кома при відокремленні членів речення, двокрапка в безсполучниковому складному реченні. Отже, пунктуаційна норма – це один з елементів системи правил, що встановлює вживання (чи не вживання) певного розділового знака в письмовому тексті. Наприклад: між однорідними членами речення ставиться кома, якщо вони не з’єднані неповторюваними єднальними сполучниками.

Українська пунктуація ґрунтується на трьох основних принципах: граматичному (структурному), логічному (смисловому) та інтонаційному.

Граматичний (структурний) принцип характеризується тим, що в ньому розділові знаки є показниками граматичної структури, синтаксичної будови речень або тексту. За цим принципом ставиться такі розділові знаки:

1) крапка в кінці речення;

2) в реченнях з однорідними членами;

3) в реченнях з відокремленими означеннями та прикладками в позиції після означуваного слова;

4) в реченнях зі вставними, вставленими компонентами, звертаннями і вигуками;

5) функція яких – виділення частин складних речень.

Логічний (смисловий) пов'язаний з уживанням розділових знаків, коли враховується значення окремих структурних частин речення та зв’язки між ними з метою розуміння писемного тексту (логічний принцип пов'язаний зі структурним). За цим принципом, крім 5-ти перерахованих вище випадків, ставляться:

1. три крапки в кінці або в середині речення;

2. розділові знаки на позначення логічно завершених частин тексту.

Інтонаційний принцип – допоміжний до двох попередніх, коли розділові знаки вживаються з метою відтворення інтонації речення або тексту, а також є показниками ритмомелодики мови. Розділові знаки:

1. крапка, три крапки, знак оклику, знак питання в кінці речення;

2. позначення коротких пауз комою, довгих – крапкою, крапкою з комою, тире,; незакінченої думки – трьома крапками;

3. знак оклику для позначення емфатичної (почуттєво-виразної) паузи після вигуків і звертань.

У пунктуаційній системі сучасної української мови функціонують такі розділові знаки: крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дужки, лапки.

Розділові знаки бувають двох типів:

1. Віддільні, які відділяють окремі речення одне від одного в тексті, частини складного речення, однорідні члени речення. Це одиночні (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, двокрапка) та повторювані (кома, крапка з комою) розділові знаки.

2. Видільні, які виділяють окремі компоненти речення безпосередньо в синтаксичних одиницях (відокремлені члени речення, вставні і вставлені компоненти, звертання, вигуки, компоненти прямої мови). Це парні (коми, тире, дужки, лапки) розділові знаки.

Перш ніж розглянути конкретне вживання окремих розділових знаків, варто згадати деякі поняття мовознавчої науки. Синтаксис – розділ граматики, який вивчає словосполучення і речення, їх типи, будову, значення, функції, умови вживання. Адже не можна детально роз’яснити умови вживання пунктуаційних знаків у кінці речення, не знаючи, які бувають речення за метою висловлювання мовця. За метою висловлювання речення бувають:

• розповідні (Мова росте елементарно, разом з душею народу (І.Франко));

• питальні (Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? (Л.Українка));

• спонукальні (Як парость виноградної лози, плекайте мову! (М.Рильський)).

Усі ці види речень, якщо їх вимовити з особливим емоційним навантаженням, можуть стати ще й окличними.