1. Тематичний план навчальної дисципліни

«ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА»

№ з/п	Назва тем	Денна форма навчання			Заочна форма навчання
		Лек-ції, год.	Семін., (практ.), год.	Самос-тійна робота, год.	Лек-ції, год.	Семін., (практ.), год.	Самос- тійна робота, год.
1	Тема 1. Національний банк України — центральний банк держави	4	2	5	2	1	10
2	Тема 2.1. Грошово -кредитна політика Тема 2.2. Інструменти грошово -кредитної політики	6	3	6	2	1	10
3	Тема 3. Організація готівкового грошового обігу	3	2	5	2	0,5	9
4	Тема 4. Рефінансування комерційних банків	4	2	5	2	0,5	9
5	Тема 5. Організація міжбанківських розрахунків	4	2	5	1	0,5	9
6	Тема 6. Національний банк України — банкір та фінансовий агент уряду	3	1	5	1	0,5	9
7	Тема 7. Валютна політика. Валютне регулювання та контроль	4	2	6	1	1	10
8	Тема 8. Регулювання банківської діяльності та нагляд	4	2	5	1	1	10
Всього		32	16	42	8	6	76

2. Методичні поради для самостійного вивчення дисципліни та завдання для підготовки до семінарських і практичних занять

1. Тема 1. Національний банк україни - центральний банк держави Методичні поради для вивчення теми

Світова система центральних банків у їхньому сучасному вигляді створена відносно недавно. До середини XVIII ст. комерційні і центральні банки не розрізнялися. Усі банки виконували функції комерційних та емісійних. У створенні емісійних банків ще не було гострої потреби, бо банкноти у грошовому обігу відігравали незначну роль.

З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банкнотної емісії в окремих великих комерційних банках. При цьому монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) поступово закріплюється лише за одним банком.

Такий банк у різні часи називався по різному. Спочатку — емісійним або національним, а згодом — центральним, що відповідало його керівній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни.

Уперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Риксбанк) у 1668 р. Дещо пізніше, у 1694 p., засновано Банк Англії. Проте на той час центральні банки ще не мали виключного права на емісію грошових знаків. їхні функції відрізнялися від функцій сучасних центральних банків.

Так, призначенням Банку Англії спочатку було фінансувати торгівлю і промисловість, Банку Нідерландів — внутрішню і зовнішню торгівлю. Центральні банки сучасного типу виникли лише в XIX ст. Нині майже в усіх країнах світу функціонують центральні банки. Однак між ними є суттєві відмінності, які пояснюються особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку окремих країн.

Історичне виникнення центральних банків переслідувало відмінні від сучасних цілі, що обумовлювалось як іншими уявленнями про можливості держави, так і конкретно-історичними особливостями еволюції грошей та банківництва.

Центральний банк — це банк першого рівня в дворівневій банківській системі.

Дворівнева структура сучасної банківської системи передбачає взаємодію центрального банку, який забезпечує стабільність грошово­го обігу, та комерційних банків, які безпосередньо здійснюють ком­плекс розрахунків між клієнтами, а також депозитні та кредитні опе­рації.

Етапи формування дворівневої банківської системи:

• розмежуван­ня функцій (XVII ст.);

• централізація банкнотної емісії;

• монопольне право центрального банку на випуск монет (перша половина XX ст.).

У XVII-XVIII ст. не було чіткого розмежування функцій банків і перш за все монополії на емісію банкнот. Комерційними банками ак­тивно випускалися платіжні засоби, практично безконтрольно розши­рювалася грошова маса, витісняючи з обороту повноцінні монети. Крім того, зловживання окремих банків час від часу призводило до неможливості обміну їхніх банкнот на золото, тобто до банкрутства і дестабілізації економіки.

Держава зіткнулася з необхідністю зменшити кількість банків, які мають право на випуск банкнот. Крім того, виникла потреба контро­лювати їх надійність, величину активів, тобто розпочався процес централізації банкнотної емісії, який завершився закріпленням моно­польного права на випуск монет за одним банком. Централізація гро­шової емісії призвела до утворення центральних емісійних банків. У Європі цей процес завершився у першій половині ХХ ст.

Існують два шляхи становлення центральних банків:

• еволюційний - поступове закріплення за банком монопольної емісії банкнот (Банк Англії, Банк Голландії, Банк Франції);

• директивний - рішення держави про створення центрального емі­сійного банку з функціями регулювання діяльності комерційних банків і грошово-кредитного регулювання (Федеральна резервна система США, Резервний банк Австралії, Національний банк України).

Центральний банк виконує функції державного органу і забез­печує:

• захист та стабільність національної валюти;

• розвиток та зміцнення банківської системи;

• ефективне та безперебійне функціонування платіжної системи.

Основні сфери діяльності центрального банку:

1) емісія грошей і підтримка стабільності національної валюти;

2) реалізація грошово-кредитної політики країни;

3) забезпечення ресурсами комерційних банків (кредитор останньої інстанції);

4) нагляд і регулювання банківської діяльності (гарант стабільності);

5) підтримка курсу національної валюти на міжнародному валютно­му ринку (валютний центр);

6) виконання фінансових доручень уряду (банк уряду).

Форми та методи регулювання банківської діяльності та грошово-кредитної сфери:

• ліцензування;

• норми пруденційного нагляду за діяльністю банківських установ;

• операції центральних банків на грошово-кредитному ринку;

• уніфікація системи розрахунків.

Банківська система - сукупність усіх банків країни, які взаємодіють між собою, підпорядковуючись уста­новленим нормам і правилам ведення банківської справи з метою за­безпечення можливостей для ефективного грошово-кредитного регу­лювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських установ.

Банківська система — в Україні дворівнева і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності.

Національний банк України є центральним банком України, осо­бливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом "Про Національний банк України" та іншими законами України.

Національний банк має статутний капітал, який є державною вла­сністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. грн. Він може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку України.

Джерелами формування статутного капіталу Національного бан­ку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - за рахунок Дер­жавного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене май­но, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його пов­ному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, якщо вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та пред­ставництва в Україні, а також представництва за її межами.

Одержан­ня прибутку не є метою діяльності Національного банку.

Відповідно до Конституції України основною функцією Націона­льного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень - цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему гро­шово-кредитної і банківської статистичної інформації та статисти­ки платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, зокрема між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських те­хнологій, створює, координує та контролює створення електро­нних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківсь­кої діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіж­них карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводять аудиторську переві­рку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробіт­ництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повнова­жень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцен­зію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валют­них відносин;

17) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ і Правління НБУ.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Націо­нального банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України.

Голова Національного банку, який призначається на посаду Вер­ховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин Украї­ни, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий сту­пінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах в орга­нах центральної виконавчої влади України, в банківській установі чи наукової роботи за фінансовою або економічною тематикою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного Указу. Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.

Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України членами Ради Національного банку обговорюються на спеціальному відкритому засіданні профільного Комітету Верховної Ради України, який надає свої рекомендації Верховній Раді.

Строк повноважень членів Ради Національного банку - 7 років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Наці­онального банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

Голова Ради Національного банку обирається Радою Національ­ного банку строком на 3 роки.

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Підзвітність означає:

1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національ­ного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;

3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Функції Ради Національного банку України:

1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку, основних параметрів економічного і соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної полі­тики і подає їх до Верховної Ради України для інформування, здій­снює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики на стан соціа­льно-економічного розвитку України та розробляє пропозиції про внесення відповідних змін до неї;

3) затверджує Регламент Ради Національного банку;

4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку;

5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської пе­ревірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний ба­ланс Національного банку;

7) надає рекомендації Правлінню Національного банку в межах роз­роблених Основних засад грошово-кредитної політики щодо:

• методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

• окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

• політики курсоутворення та валютного регулювання;

• розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

• вдосконалення платіжної системи;

• інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Націона­льного банку;

8) надає рекомендації Кабінету Міністрів України щодо впливу полі­тики державних запозичень та податкової політики на стан грошо­во-кредитної сфери України;

9) виконує інші функції, що випливають із основної мети діяльності Національного банку.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одно­го разу на квартал. Рада Національного банку не може надавати реко­мендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з по­сад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію гро­шово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голо­ви Національного банку.

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від кон­ституційного складу Верховної Ради України строком на сім років.

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

• про економічні засоби та монетарні методи, необхідні для реалі­зації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та за­безпечення стабільності і купівельної спроможності національ­ної валюти;

• про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

• про зміну процентних ставок Національного банку;

• про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;

• про ліміти позабалансових зобов'язань Національного банку;

• про формування резервів та покриття фінансових ризиків Наці­онального банку;

• про розподіл прибутку та порядку відрахувань доходів до Дер­жавного бюджету України;

• про мінімальний розмір золотовалютних резервів Національного банку;

• про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здій­снює Національний банк;

• про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку;

• про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

• про встановлення економічних нормативів для банків;

• про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків;

• про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяль­ність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

• про створення та ліквідацію підприємств, установ Національно­го банку;

• про участь у міжнародних фінансових організаціях;

• про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності Наці­онального банку;

• про встановлення плати за надані відповідно до закону послуги (здійснені операції);

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Наці­онального банку, проект кошторису доходів та витрат на наступ­ний рік та інші документи і рішення. На вимогу Ради Національно­го банку надає для інформування бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо діяльності Національного банку та банківської системи України, необхідні для виконання її завдань;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи На­ціонального банку, статути його підприємств, порядок призначен­ня керівників підрозділів, підприємств та установ;

4) установлює порядок надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом;

5) видає нормативно-правові акти Національного банку;

6) виконує інші функції, що випливають із основної мети діяльності Національного банку.

Структура Національного банку формується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Націо­нального банку входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабри­ка банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади, інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення ді­яльності Національного банку. Для інкасації та охорони цінностей та об'єктів Національний банк має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю.

Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повнова­жень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку.

Фінанси НБУ.

Фінансові активи та зобов'язання відображаються у балансі НБУ за справедливою вартістю, первісною вартістю або амортизованою собівартістю залежно від їх класифікації.

Актив балансу.

Операції в іноземній валюті та монетарному золоті. Монетарні активи і зобов'язання в іноземній валюті та монетарне золото первісно визнаються за офіційним курсом гривні до іноземних валют (золота) на дату розрахунку — дату визнання активів та зобов'язань і надалі переоцінюються під час кожної зміни офіційного курсу.

Монетарне золото — це запаси золотих зливків світового стандарту, що зберігаються в Державній скарбниці України. Монетарне золото входить до складу міжнародних резервів та обліковується за вагою в тройських унціях і його вартістю у гривнях за офіційним курсом Національного банку. Офіційний курс розраховується на підставі інформації про ціни на золото, визначені (зафіксовані) учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та офіційного курсу гривні до долара США.

Золото, яке розміщене в іноземних банках і на яке нараховуються проценти, уключається до складу коштів та депозитів в іноземній валюті.

Операції з Міжнародним валютним фондом. Національний банк виконує функції депозитарію і фіскального агента у відносинах України з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Усі суми вимог України до МВФ і зобов'язань перед МВФ відображаються у фінансовій звітності Національного банку. Сума відповідних активів уключає авуари в спеціальних правах запозичення (СПЗ) та внески в рахунок квоти МВФ. Сума відповідних зобов'язань включає вартість цінних паперів, випущених на користь МВФ Міністерством фінансів України і Національним банком як фіскальним агентом, а також кошти на рахунках МВФ № 1 та № 2. Рахунок № 1 призначений для проведення операцій з МВФ, уключаючи сплату внесків за квотою, купівлю і викуп коштів. Рахунок №2 використовується для розрахунків за операціями МВФ у валюті України.

Активи та зобов'язання, номіновані в СПЗ, перераховуються в гривні за офіційним курсом гривні до СПЗ на дату балансу. Офіційний курс гривні до СПЗ розраховується на підставі інформації про курс СПЗ до долара США, установлений МВФ, та про офіційний курс гривні до долара США, установлений Національним банком.

Доходи, отримані за авуарами в СПЗ, відображаються як процентні доходи, а витрати, сплачені за користування коштами МВФ, відображаються як процентні та комісійні витрати у звіті про фінансові результати.

Операції з фінансовими інструментами

Фінансові активи Національного банку залежно від наміру їх придбання класифікуються таким чином:

Кошти та депозити в іноземній валюті

Кошти та депозити в іноземній валюті визнаються, коли Національний банк розміщує кошти в іноземній валюті в банках-контрагентах без наміру подальшої торгівлі ними. Ці розміщення не пов'язані з похідними інструментами, не котируються на ринку і підлягають поверненню на фіксовану дату або дату, яка може бути визначена.

Боргові цінні папери, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах

До цієї категорії належать цінні папери, які Національний банк має намір утримувати з метою управління міжнародними резервами і які під час первісного визнання були віднесені до цієї категорії. Національний банк управляє групою таких фінансових інструментів та оцінює результати операцій з ними на основі справедливої Вартості відповідно до задокументованої інвестиційної декларації. Інформація, підготовлена на основі справедливої вартості, регулярно надається керівництву Національного банку й аналізується ним. Справедлива вартість цих цінних паперів визначається ринковим котируванням. Цінні папери цієї категорії не можуть бути перекласифіковані в цінні папери на продаж чи до погашення.

Інвестиції на продаж — це інструменти капіталу (інвестиції до статутних капіталів компаній, які не є асоційованими або дочірніми) та державні боргові цінні папери, які Національний банк має намір утримувати протягом невизначеного періоду часу.

Цінні папери до погашення — це боргові цінні папери з фіксованими або визначеними платежами та фіксованим строком погашення, які Національний банк має намір та здатність утримувати до погашення.

Кредити банкам та іншим позичальникам визнаються, якщо Національний банк надає кошти контрагентам — банкам та іншим позичальникам без наміру подальшої торгівлі ними. Ці кредити не пов'язані з похідними інструментами, не котируються на ринку і піддягають поверненню на фіксовану дату або дату, яка може бути визначена.

Внутрішній державний борг — це заборгованість за кредитами, що надані Уряду в національній та іноземній валютах. Заборгованість відображається за основною сумою кредитів з вирахуванням резерву, створеного відповідно до законодавства України та рішень, затверджених Радою Національного банку України.

Законом України «Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» від 20 квітня 2000 року (далі — Закон про реструктуризацію) передбачена плата за обслуговування кредитів, що надані Уряду в національній валюті проте період, за який здійснюватиметься ця плата, не визначено. Сплата процентів за кредитами, що надані Уряду в іноземній валюті, Законом про реструктуризацію не передбачена, таким чином проценти за цими кредитами не нараховуються.

Операції з купівлі-продажу цінних паперів. Кошти, що сплачені за договорами про купівлю-продаж цінних паперів (репо), відображаються як кредити, надані банкам. Різниця між ціною придбання та ціною подальшого продажу відображається як процентний дохід, що нараховується рівномірно протягом строку дії договорів. Кошти, що отримані за договорами про купівлю-продаж цінних паперів (peпo), уключаються до статті «Кошти банків». Цінні папери залишаються в складі активів Національного банку. Різниця між ціною продажу цінних паперів та ціною їх зворотного викупу відображається як процентні витрати, які нараховуються рівномірно протягом строку дії договорів.

Основні засоби обліковуються за первісною або переоціненою вартістю (як описується нижче) за мінусом накопиченого зносу.

Усі нематеріальні активи Національного банку мають кінцевий термін використання і включають переважно програмне забезпечення та ліцензії на право користування програмними продуктами.

Консолідація дочірніх установ. Дочірні установи включають установи, щодо яких Національний банк має повноваження контролювати їх фінансову або операційну політику зазвичай через володіння понад 50 % прав голосу. Усі дочірні установи Національного банку перебувають у його повній власності. Дочірні установи повністю консолідуються, починаючи з дати фактичного передавання Національному банку контролю за ними (дата придбання) і консолідація припиняється, починаючи з дати припинення контролю.

Інвестиції в асоційовані кампанії. Асоційовані компанії — це компанії, у яких Національний банк володіє від 20 % до 50 % прав голосу. Інвестиції в асоційовані компанії визнаються за методом участі в капіталі і включаються до статті «Інші активи». Частка Національного банку в прибутках або збитках асоційованих компаній з часу здійснення інвестицій визнається в складі інших доходів звіту про фінансові результати.

Банківські та інші дорогоцінні метали. Банківські метали — це запаси золота, що не є монетарним, срібла, платини та паладію, які зберігаються в Державній скарбниці України. Банківські метали обліковуються за вагою в тройських унціях та їх вартістю у гривнях за офіційним курсом Національного банку. Офіційний курс розраховується на підставі інформації про ціни на дорогоцінні метали, визначені (зафіксовані) учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та учасниками Лондонського ринку платини і паладію та офіційного курсу гривні до долара США.

Банківські метали, що розміщені на депозитах в іноземних банках, за якими нараховуються процентні доходи, включаються до статті «Кошти та депозити в іноземній валюті».

Дорогоцінні метали включають зливки золота, які не відповідають визначеним стандартам, брухт золота та інших металів і обліковуються за собівартістю в складі запасів матеріальних цінностей. Банківські та дорогоцінні метали включаються до статті «Інші активи».

Пасив балансу.

Банкноти та монети в обігу. Сума банкнот і монет в обігу — це номінальна вартість банкнот і монет (розмінних, обігових, пам'ятних), які є засобами платежу і випущені в обіг Національним банком після введення гривні у вересні 1996 р. Банкноти та монети в обігу визнаються зобов'язаннями за номінальною вартістю з часу видачі їх банкам і клієнтам Національного банку. Готівкові кошти в національній валюті, що зберігаються у сховищах і касах Національного банку, не включаються до суми банкнот та монет в обігу.

Кошти банків визнаються, коли грошові кошти надходять Національному банку від банків-контрагентів. Ці зобов'язання не є похідними інструментами і обліковуються за амортизованою собівартістю.

Кошти державних та інших установ є непохідними зобов'язаннями перед державними та іншими клієнтами і обліковуються за амортизованою собівартістю.

Депозитні сертифікати, що емітовані Національним банком, первісно визнаються за справедливою вартістю, і надалі обліковуються за амортизованою собівартістю із застосуванням методу ефективної процентної ставки. Під час погашення депозитних сертифікатів, що емітовані Національним банком, різниця між сумою погашення і амортизованою собівартістю включається до прибутку або збитку в звіті про фінансові результати.

Кредити, що отримані Національним банком, обліковуються за амортизованою собівартістю з використанням ефективної процентної ставки. До них належать довгострокові кредити, отримані в рамках кредитних ліній Європейського банку реконструкції та розвитку (далі — ЄБРР) для фінансування банків з метою кредитування малих і середніх підприємств (далі — МСП).

Статутний капітал НБУ станом на 01.01.2011 р. становив 100 млн. грн.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат.

Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю, частина якої в обсязі 25 відсотків, але не менше 1 млрд. гривень, щорічно спрямовується на поповнення коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, капіталізацію банків та Державної іпотечної установи, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов'язаних із виконанням його функцій, здійснюється згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку України.

Процентні доходи та витрати визнаються у звіті про фінансові результати для всіх боргових інструментів (крім тих, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах) за принципом нарахування з використанням методу ефективної процентної ставки. За цим методом сплачені або отримані учасниками угоди комісії, що є невід'ємною частиною ефективної процентної ставки, витрати на проведення відповідної операції, а також премії та дисконти визнаються протягом періоду дії фінансового інструменту і включаються до процентних доходів або витрат.

Усі інші комісійні та інші доходи і витрати визнаються за принципом нарахування залежно від стадії завершення певної операції, що оцінюється на підставі співвідношення наданих (отриманих) послуг до загального обсягу послуг, передбачених угодою.

Витрати на виготовлення грошей. Національний банк здійснює виготовлення банкнот і монет національної валюти України. Витрати на виготовлення банкнот і монет (крім пам'ятних монет, виготовлених з дорогоцінних металів) відображаються за рахунками витрат Національного банку в міру передавання готової продукції Банкнотно-монетним двором до Центрального сховища Національного банку. Витрати на виготовлення банкнот і монет уключають амортизацію виробничого устаткування, витрати на оплату праці, інші виробничі витрати.

Вартість пам'ятних монет, виготовлених з дорогоцінних металів, визнається активом у балансі Національного банку в статті «Інші активи» та списується на витрати в міру реалізації цих монет.

Витрати на утримання персоналу. Витрати на заробітну плату, внески до загальнодержавних соціальних фондів, оплачувані щорічні відпустки, лікарняні, премії, а також негроїдові винагороди нараховуються в тому році, в якому відповідні послуги надавалися працівниками Національного банку.

Витрати з перерахування до загальнодержавних соціальних фондів. Національний банк згідно із законодавством України здійснює перерахування внесків (зборів) до таких загальнодержавних соціальних фондів: пенсійного, соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та соціального страхування від нещасних випадків. Кошти, що перераховуються до загальнодержавних соціальних фондів, визнаються витратами Національного банку в міру їх здійснення.

Корпоративний недержавний пенсійний фонд. Національний банк є засновником корпоративного недержавного пенсійного фонду, який є фондом із визначеними внесками. Національний банк сплачує внески до цього фонду на контрактній основі. Після перерахування коштів Національний банк не несе зобов'язань щодо виплат. Внески до фонду визнаються в складі витрат на утримання персоналу в момент виникнення зобов'язання з перерахування коштів. Національний банк здійснює адміністрування, управління активами та зберігання активів Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України.

Резерв переоцінки іноземної валюти, монетарного золота та банківських металів. Результат переоцінки монетарних активів і зобов'язань в іноземній валюті, монетарному золоті та банківських металах у зв'язку зі змінами курсу гривні до іноземних валют, монетарного золота та банківських металів, у тому числі реалізований результат переоцінки, ураховується в статті «Резерв переоцінки іноземної валюти, монетарного золота та банківських металів» у розділі «Власний капітал» і не включається до звіту про фінансові результати.

Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом.

Проект загального (консолідованого) кошторису складається із показників проектів кошторисів регіональних управлінь та установ, а також структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України. Формування планових показників загального кошторису покладено на фінансовий департамент і здійснюється за такими етапами:

Загальний (консолідований) кошторис Національного банку України складається із кошторису поточних доходів і видатків, а також кошторису капітальних вкладів. Він складається Фінансовим департаментом і затверджується Правлінням та Радою Національного банку України.

Функціональна класифікація витрат консолідованого кошторису Національного банку України містить 6 головних статей:

1. Витрати за зобов'язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями.

За цією статтею враховуються процентні витрати за залученими коштами (до запитання, за строковими депозитами, за рахунками МВФ), отриманими кредитами (за строковими кредитами, отриманими НБУ, Урядом України, міжурядовими кредитами), інші процентні витрати, комісійні витрати за операціями з міжнародними організаціями, цінними паперами, у тому числі на валютному ринку, а також банками, іншими клієнтами, включаючи витрати на розрахунково-касове обслуговування, утримання, технічне й експлуатаційне забезпечення матеріально-технічної бази, поповнення та зберігання золотовалютних запасів держави, підтримання курсу гривні, її конвертованості.

2. Витрати пов'язані з організацією й управлінням обігу національної валюти.

Ця стаття включає витрати, пов'язані з виготовленням паперу, банкнот, монет та іншої банківської продукції, експертизою грошових знаків, інкасацією грошової виручки, переведенням і пересиланням грошових знаків, цінностей і документів; обробкою, формуванням і пакуванням грошових знаків, утриманням матеріально-технічної бази, технічним та експлуатаційним забезпеченням резервних фондів Національного банку України, прийняттям та збереженням цінностей.

3. Витрати, пов'язані з розвитком і діяльністю національної платіжної системи.

За цією статтею враховуються витрати на впровадження сучасних електронних банківських технологій, електронних платіжних засобів, систем розрахунків та автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації, а також витрати на утримання матеріально-технічної бази, експлуатацію й обслуговування інформаційної та телекомунікаційної систем, у тому числі витрати на експлуатацію внутрішньобанківської платіжної системи, системи електронних міжбанківських розрахунків, упровадження й експлуатацію системи захисту інформації.

4. Адміністративно-управлінські витрати.

До цієї статті включаються витрати, пов'язані з утриманням персоналу Національного банку України (основна та додаткова заробітна плата, матеріальна допомога та інші соціальні виплати, внески (збори) на державне соціальне страхування, інші обов'язкові нарахування на заробітну плату; витрати на службові відрядження; поштові та канцелярські витрати); підготовкою кадрів і підвищенням їх кваліфікації; спеціальні, представницькі, адміністративні, експлуатаційні та господарські витрати, а також витрати на аудит, утримання основних фондів, нематеріальних активів та інші операційні, не операційні та позареалізаційні витрати.

5. Витрати на створення фондів і резервів банку.

У статті враховуються витрати на створення статутного та інших фондів, витрати за обов'язковими видами страхування та сумнівними активами, включаючи відрахування в резерви.

6. Податки, збори, обов'язкові платежі, у тому числі сума перевищення доходів над видатками, яка підлягає статі до Державного бюджету України.

Отже, кошторис поточного року Національного банку України — основний документ, що визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання та щоквартальний розподіл коштів і забезпечує централізоване управління фінансами системи.

У кошторис поточного року входять усі фактично отримані та проведені поточні доходи та витрати системи за характером їх виникнення, відображені у кошторисах поточних доходів і витрат його територіальних управлінь і установ, структурних підрозділів центрального апарату, визначені у планах доходів і витрат, а також фінансової звітності установ Національному банку України.

Найбільша частина доходів, за загальним кошторисом Національного банку України, покриває витрати банку, безпосередньо не пов'язані з його управлінськими функціями. Ці доходи, зазвичай, відповідають доходам, отриманим у результаті здійснення операцій, пов'язаних із монетарною політикою банку.

Комісійні доходи Національного банку України, пов'язані з його фінансово-господарською діяльністю протягом поточного року та використовуються як джерело покриття витрат бюджету за цей період, у тому числі й на утримання апарату управління.

Виділяють три типи кошторисів Національного банку України:

1. Кошторис поточного року готується на кожний фінансовий рік. Йому підпорядковуються всі доходи та витрати, які розподіляються за їх характером і зберігають повну відповідність структурі за рахунками бухгалтерського обліку. Такий кошторис підлягає виправленню й уточненню протягом фінансового року.

2. Кошторис капітальних вкладень затверджується з метою надання підвідомчим органам спільних коштів, необхідних для забезпечення інформаційної системи, комунікаційної мережі, безпеки, проведення будівництва та капітального ремонту будівель, а також враховує джерела покриття витрат, здійснюваних безпосередньо у поточному році.

3. Метою приєднаних кошторисів є виділення із загального (консолідованого) кошторису коштів для управління специфічними видами діяльності банку, зокрема, укладанням звіту про прибутки та збитки та виділенням витрат і результатів окремих видів діяльності банку. Такі кошториси можуть розподілятися між кількома структурними підрозділами центрального апарату Національного банку України, координацію яких здійснює керівник, якому вони оперативно підпорядковані. Ця координація полягає, також у централізації обмінів бюджетних документів, що стосуються приєднаного бюджету, а також взаємодії з Фінансовим департаментом.

В основу розрахунків будь-якого із вищезазначених кошторисів на наступний рік покладені прогнозні показники грошово-кредитної політики Національного банку України, розробленої та затвердженої його Радою на підставі макропоказників економічного та соціального розвитку України, враховуються головні вимоги щодо забезпечення завдань і функцій Національного банку України, вимоги чинного податкового законодавства, а також забезпечення надходжень доходів у поточному році.

Правління НБУ подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення. На вимогу Ради Національного банку надає для інформування бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо діяльності Національного банку та банківської системи України, необхідні для виконання її завдань.

Рада НБУ затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік.

В частині руху коштів Державного бюджету України, аналізу виконання кошторису фінансову перевірку Національного банку здійснює Рахункова палата.

Довідка (витяг зі Звіту про підсумки роботи НБУ за 2010 р).

2010 рік став поворотним в діяльності НБУ – ухвалено зміни до Закону "Про Національний банк України", шостою статтею якого тепер визначено, що ключовим нашим пріоритетом є досягнення та підтримка цінової стабільності у державі.

Відбулися зміни у Правлінні Національного банку України, новий склад його виконує свої функції в рамках нових повноважень. До того ж вдалося налагодити продуктивні взаємовідносини з чинним Кабінетом Міністрів України. У виграші від цього як економіка в цілому, так і банківський сектор.

Важливим етапом у діяльності Національного банку України стало відновлення права законодавчої ініціативи.

Економіка України вийшла з гострої фази економічної та фінансової кризи і знаходиться на етапі посткризового розвитку. Після суттєвого спаду 2009 року забезпечено зростання ВВП на рівні 4.2%, обсягів промислового виробництва – 11.2%, обороту роздрібної торгівлі – 7.6%.

Відродження економіки значною мірою зумовлене адекватними монетарними діями Національного банку України, які не лише забезпечували цінову стабільність грошової одиниці України та стабільність банківської системи, а й сприяли зусиллям Уряду щодо відновлення економічного зростання.

Уперше після 2004 року інфляція зменшилася до рівня однозначного числа – 9.1% за 2010 рік. Водночас рівень базової інфляції, тобто індикатора, який найбільшою мірою відображає дії монетарної політики Національного банку України, скоротився майже удвічі – до 7.9%. На зниження інфляції працювали стабільність грошового і валютного ринків, відновлення ефективної роботи банків, а також виважена процентна та кредитна політика Національного банку України. Переконливим свідченням адекватності обсягу грошової пропозиції є те, що зниження інфляційного тиску супроводжується позитивною динамікою показників економічного зростання.

Банківська система також вийшла на етап посткризового відновлення. Повертається довіра до банків та до національної грошової одиниці як засобу заощадження. Приріст коштів сектору домашніх господарств у банках 2010 року становив 28.5% і на третину перевищив докризовий рівень.

Розмір регулятивного капіталу банків зріс за рік на 18.5%. З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та в економіці у цілому Національний банк України у 2010 році тричі знижував облікову ставку, яка є базовою щодо інших процентних ставок Національного банку України і нині становить 7.75% річних.

Національний банк України забезпечував достатній рівень ліквідності у фінансовій системі, створював умови для реструктуризації виданих банками кредитів, отже сприяв насиченню банківської системи коштами. У результаті обсяг кредитів, наданих сектору нефінансових корпорацій, зріс за рік на 8.4%.

Дуже важливо, що зведений платіжний баланс був позитивним. Відносно невеликий дефіцит поточного рахунку у 2010 році перекривався профіцитом по фінансовому рахунку. Це дало змогу Національному банку України суттєво наростити офіційні резерви, які зросли за рік на 8.1 млрд. дол. США – до 34.6 млрд. дол. США.

За рік Національний банк України став більш прозорим у своїй діяльності, суттєво поліпшилось інформування суспільства.

За 2010 рік прибуток Національного банку України становив 17.1 млрд. грн., причому його основну частину було перераховано до Державного бюджету України. Це стало вагомим внеском у забезпечення соціальних та інших важливих державних видатків.

Довідка

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

За станом на 01.07.2011 р. ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 177 банків України (публічні акціонерні товариства).

Капітал банків за сім місяців 2011 року зріс на 12,3% і за станом на 01.08.2011 становив 154,7 млрд. грн., або 15,0% пасивів банків.

Сплачений зареєстрований статутний капітал збільшився на 11,8% – до 163,0 млрд. грн.

Зобов’язання банків зросли на 9,1% – до 877,3 млрд. грн.

Основними складовими зобов’язань на 01.08.2011 були:

• кошти фізичних осіб – 301,9 млрд. грн., або 34,4%;

• кошти суб’єктів господарювання – 163,3 млрд. грн., або 18,6%;

• міжбанківські кредити та депозити – 168,4 млрд. грн., або 19,2%.

Структура коштів фізичних осіб в банках така:

• строкові кошти – 225,2 млрд. грн., або 74,6%;

• кошти на вимогу – 76,7 млрд. грн., або 25,4%.

Активи банків України зросли на 9,5% і на 01.08.2011 становили 1 032,0 млрд. грн., загальні активи – 1 189,2 млрд. грн.

Структура загальних активів банків така:

• готівкові кошти, банківські метали та кошти в Національному банку України – 4,4%;

• кореспондентські рахунки, що відкриті в інших банках, – 5,9%;

• кредитні операції – 67,3%;

• вкладення в цінні папери – 8,2%;

• дебіторська заборгованість – 4,2%;

• основні засоби та нематеріальні активи – 4,4%;

• нараховані доходи до отримання – 4,5%;

• інші активи – 1,1%.

Доходи банків України за перше півріччя 2011 року порівняно з відповідним періодом 2010 року збільшилися на 4,1% і становили 67,9 млрд. грн.

Витрати банків скоротились на 6,2% і становили 68,9 млрд. грн.

Фінансовий результат діяльності банків України був від’ємний (−1,1 млрд. грн.) (за перше півріччя 2010 року збиток становив 8,3 млрд. грн.).