Тема 14. Час відпочинку. План

1. Поняття відпочинку та його види.

2. Трудові відпустки.

3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.

4. Соціальні відпустки.

5. Відпустки без збереження заробітної плати.

6. Порядок надання відпусток.

1. Поняття відпочинку та його види.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робі­тники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законо­давством про працю передбачені такі види відпочинку:

• пере­рви в робочому дні;

• щоденний (міжзмінний) відпочинок;

• що­тижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);

• щорічні не­робочі (святкові) дні;

• щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встанов­люється від ЗО хвилин до однієї години. На безперервних ви­робництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин.

Перерви для відпочинку і харчування не включаються в ро­бочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій Розсуд, залишати на час перерви місце роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Таких перерв декілька. Відповідно до ст. 183 КЗпП, матерям, які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви до відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування ди­тини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години кожна.

Строки і порядок надання перерв встановлюються власни­ком підприємства або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом і з урахуванням бажання матері. Це означає, що перерви для годування дитини можуть приєднуватись до обідньої або об'єднуватись з обідньою і пе­реноситись на початок або кінець робочого дня.

Тим робітникам і службовцям, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних при­міщеннях, надаються спеціальні перерви для обігріву і відпочин­ку. Строк і порядок надання цих перерв також визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. На власника або уповноважений ним орган покладається також обов'язок обладнати приміщення для обігріву і відпочинку працівників.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з ура­хуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. Недовикористані в цих випадках години щоденного (міжзмінно­го) відпочинку, а також щотижневого відпочинку, підсумову­ються і надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду.

При п'ятиденному робочому тижні робітникам і службов­цям надаються два вихідні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом. Як правило, другий вихідний день має надаватись поряд із загальним вихідним днем.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку відповід­но до ст. 70 КЗпП повинна бути не менш як 42 години.

Робота у вихідні дні відповідно до ст. 71 КЗпП забороняється. Залучення окремих робітників і службовців до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприє­мства і тільки у виняткових випадках, що визначені законодав­ством. Такими випадками визнаються:

• відвернення громадсь­кого або стихійного лиха,

• виробничої аварії і негайного усу­нення їх наслідків;

• відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

• виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприє­мства в цілому або його окремих підрозділів;

• виконання не­відкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобі­гання або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

За наявності виняткових випадків залучення робітників і службовців до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом або розпорядженням власника підприємства або упов­новаженого ним органу. У ньому повинно бути зазначено, які саме працівники залучаються до роботи у вихідний день і який інший день їм надається для відпочинку протягом найближчих тижнів, чи за бажанням працівників їм буде виплачена грошо­ва компенсація.

До щорічних неробочих (святкових) днів відносяться:

• 1 січня — Новий Рік;

• 7 січня — Різдво Христове;

• 8 березня — Міжнародний жіночий день;

• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

• 9 травня — День Перемоги;

• 28 червня — День Конституції України;

• 24 серпня — День незалежності України;

• дні релігійних свит: 1січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень);

один день (неділя) — Трійця.

У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (без­перервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необ­хідністю обслуговування населення, а також невідкладні ре­монтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.

В разі надання відгулу робота у святковий день оплачується в одинарному розмірі.