Визначення, предмет і завдання екології
Вперше термін “екологія” запропонував німецький вчений Геккель у 1866 році. У праці “Всезагальна морфологія організмів” він навів таке визначення цієї науки: Під екологією ми розуміємо суму знань, що стосується економіки природи; вивчення сукупності взаємовідносин організмів з оточуючим їх середовищем, як органічним, так і неорганічним…
Але наприкінці ХХ століття зміст екології став дещо ширшим, та її місце в системі наук значно зменшилося. Екологія виникла як суто біологічна наука, але в наш час вона трансформувалася і стала наукою про структуру та функцію природи в цілому, наукою про біосферу, наукою, що вивчає місце людини на нашій планеті, наукою про взаємозв’язки всього живого на нашій планеті між собою та довкіллям.
Видатний американській вчений Ю.Одум одним з перших почав розглядати екологію не як вузьку біологічну наукову дисципліну, а як міждисциплінарну науку, що досліджує багатокомпонентні та багаторівневі складні системи у природі та суспільстві.
Як міждисциплінарна наука екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем та на цій основі опинилася на перехресті біологічних та гуманітарних наук.
Сучасна екологія є однією з головних фундаментальних наук, своєрідною філософією виживання людства, стратегією перебудови цивілізації ХХІ століття, що має відповідати сучасним реаліям у взаємовідносинах населення планети та природи, головним чином моральної перебудови на базі розвитку колективного інтелекту, повного взаєморозуміння, взаємодії і взаємодопомоги всіх націй у справі збереження біосфери та стабільного розвитку.
Екологія – наука про навколишнє середовище, його живі і неживі компоненти, взаємозв’язки та взаємодію між цими компонентами.
Сучасна екологія по суті розчленована на чотири взаємопов’язані, але до певної міри самостійні розділи, що логічно виходять один з одного. Це факторіальна екологія, або аутоекологія (екологія особини, виду), що досліджує взаємовідносини представників певного виду з навколишнім середовищем, вплив середовища на морфологію, фізіологію, поведінку організмів; демекологія – вивчає популяції та їхній взаємозв’язок між собою та довкіллям; синекологія – розглядає закономірності співіснування організмів, їх угруповань у зв’язку одне з одним й умовами існування; соціоекологія – вивчає взаємодію людини та біосфери й місце людського суспільства в природі. Біосферологія або глобальна екологія вивчає біосферу як єдине ціле, з’ясовує закономірності взаємовідносин усіх живих систем на землі, прогнозує стан і зміни біосфери.
К.М.Ситник та М.І.Будико (1992) розділяють екологію на три частини:
загальна екологія, що вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем;
глобальна екологія, що вивчає біосферу в цілому;
прикладна екологія, що вивчає взаємовідносини живих організмів із середовищем.
За думкою Г.Білявського та М.Падуна в екології існує п’ять основних блоків: а) біоекологія; б) геоекологія; в) техноекологія; г) соціоекологія; д) космічна екологія.