4.2. Вдосконалення організації праці

Напрями вдосконалення організації праці на підприємстві припускають оптимізацію всіх її елементів, забезпечення їх відповідності технічним параметрам виробництва, меті діяльності, критеріям її ефективності.

Вдосконалення розподілу праці включає: виділення окремих елементів єдиного виробничого процесу, різних за змістом і економічному значенню функцій, пов'язаних з його здійсненням та обслуговуванням окремих видів робіт і усередині них — груп робіт по складності; закріплення часткових трудових процесів за окремими підрозділами, групами виконавців і працівниками; виділення функціональних (категорії персоналу), професійних, кваліфікаційних груп працівників.

Поглиблення розподілу праці припускає спеціалізацію підрозділів, робочих місць, самих працівників і на основі цього підвищення продуктивності праці. Проте при виборі варіанту розподілу праці необхідно враховувати ряд ефектів, що знижують або зводять нанівець економічні вигоди спеціалізації. Такими можуть бути; збільшення витрат часу на міжопераційне транспортування виробів, їх між операційний контроль і дослідження; збільшення часу мікропауз і перерв на відпочинок, викликане підвищеним стомленням працівників, зайнятих на монотонних роботах; зниження інтересу до праці через збіднення його змісту; збільшення трудових витрат в результаті дублювання управлінських функцій; ускладнення координації діяльності спеціалізованих, підрозділів і працівників; неповна їх завантаженість.

Кооперація праці — об'єднання часткових трудових процесів в один, безперервно, планомірно, ритмічно і ефективно функціонуючий. Складність кооперації праці обумовлена глибиною всіх форм його розділення.

Розділення і кооперація праці є основою розстановки кадрів в організації. Розстановка кадрів — розподіл їх по підрозділах і робочих місцях — повинна забезпечувати: злагоджену діяльність з урахуванням складності, номенклатури, об'єму робіт; рівномірну і повну завантаженість виконавців; відповідність їх професійно-кваліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність виконуваних функцій і відповідальності за їх виконання; взаємозамінність працівників за наявності виробничої необхідності; відповідність якостей, здібностей, схильностей працівників виконуваній роботі і наявність перспектив професійного зростання; ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.

В задачу раціональної організації праці входить створення умов для безперебійної високоефективної роботи, при яких працівник уміє, може і хоче працювати.

Перша умова досягається шляхом організації системи підбору підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Вдосконалення підбору кадрів вимагає обліку кон'юнктури ринку праці, визначення переважних джерел набору кадрів, оптимізації поєднання зовнішніх (за межами фірми) і внутрішніх (з числа власних працівників) його джерел, розробки чітких вимог до кандидатів на заповнення вакансій, виявлення найрезультативніших методів відбору претендентів.

Друга умова забезпечується раціональною організацією і обслуговуванням робочих місць, здоровими і безпечними умовами праці.

Під робочим місцем розуміється просторова зона, оснащена необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність працівника або групи працівників, які спільно виконують виробничі завдання. Робоче місце є частиною виробничо-технологічної структури підприємства, воно призначено для виконання частини технологічного процесу й організується на основі трудових й інших діючих норм і нормативів.

При організації робочих місць на транспорті потрібно враховувати значну довжину багатьох з них, що досягає кілька десятків і навіть сотень кілометрів. Зона трудової діяльності локомотивної бригади - це не тільки електровоз, але й вся ділянка проходження її з поїздом, а також територія основного депо і пункту оберта бригади. Більшу довжину мають ділянки, що обслуговуються монтерами колії (10 - 25 км), електромонтерами СЦБ і зв'язку (25 - 60 км). Провідники вагонів та інший обслуговуючий персонал пасажирських потягів працюють на всій ділянці оберту потягу.

Вдосконалення організації робочих місць включає: визначення їх раціональної спеціалізації (закріплення за робочим місцем певної номенклатури робіт і операцій) і на основі цього — оснащення робочих місць всім необхідним: технологічним і допоміжним устаткуванням, робочими меблями, організаційним і технологічним оснащенням, інструментами, пристосуваннями; раціональне зовнішнє (по відношенню до інших робочих місць, транспортних потоків, джерелам енергії, пари, світла) і внутрішнє (розміщення на робочому місці всіх елементів його оснащення) планування робочих місць.

Важливий вибір варіанту обслуговування робочого місця - виділення основних функцій обслуговування (інструментальна, налагоджувальна, енергетична, транспортна, ремонтна і т.п.) і визначення ступеня централізації цих функцій (на рівні робочого місця, підрозділу, підприємства в цілому); встановлення регламенту обслуговування (чергове по викликах, планово-запобіжне по розроблених планах-графікам, стандартне по жорстких стандарт-планах, що визначають час і послідовність виконання функцій обслуговування). У кожному конкретному випадку оптимальним буде варіант, що забезпечує безперебійність, комплексність, якість і надійність, економічність системи обслуговування.

До числа організаційних заходів по вдосконаленню умов праці і захисту працівників від шкідливих і небезпечних факторів виробництва можна віднести: навчання працівників правилам техніки безпеки; забезпечення наявності, справність і застосування захисних засобів; контроль за станом умов праці і дотриманням вимог його охорони; аналіз причин виробничого травматизму і захворюваності та розробку заходів по їх попередженню; упровадження раціональних режимів праці і відпочинку і заходів по зниженню виробничого стомлення; проведення медико-профілактичних заходів; забезпечення функціонування санітарно-побутового комплексу (роздягальні, душові, туалети, кімнати відпочинку і т.п.). Третя умова припускає розробку ефективної системи стимулювання праці, що забезпечує позитивну трудову мотивацію працівників. Ця система може включати матеріальні стимули грошового (заробітна плата, доплати, надбавки, премії, виплати з прибутку) і не грошового характеру (подарунки, натуроплата, проїзд, путівки, інші додаткові соціальні пільги), моральні стимули — в різних формах визнання заслуг, досвіду, авторитету, а також соціальні і трудові стимули (підвищення статусу, просування по службовим сходам, більш відповідальна і самостійна робота, першочергове право працювати на більш сучасному устаткуванні і т.п)

Бажання ефективно працювати, наявність для цього необхідних умов є важливим чинником, що забезпечує зміцнення дисципліни праці і розвиток трудової активності і ініціативи.

Дисципліна праці — це дотримання загальних правил внутрішнього трудового розпорядку (трудова дисципліна), точне дотримання технології виробництва (технологічна дисципліна), виконання наказів і розпоряджень керівництва, правил охорони праці, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища (виробнича дисципліна). Умовами формування високої дисципліни праці є організаційний порядок, якісний підбір персоналу, ефективне його стимулювання, розумне поєднання заходів заохочення і стягнення.

Свого роду інтегральним напрямом вдосконалення організації праці є проектування трудових процесів і методів їх здійснення.

Проект трудового процесу визначає:

• особливості технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; форму його організації, чисельність і склад виконавців;

• систему обліку, оцінки, нормування праці, а також його оплати;

• розпорядок робочого дня і графік синхронізації дій виконавців в часі і просторі;

• схему планування робочого місця, перелік елементів його оснащення, регламент обслуговування;

• необхідні засоби індивідуального і колективного захисту, форми і періодичність інструктажу по техніці безпеки;

• вимоги до виконавців і рекомендації по навчанню професіям і функціям, що суміщаються, періодичності підвищення кваліфікації;

• рекомендації по веденню робіт в нештатних ситуаціях. Заходи по вдосконаленню організації праці повинні супроводжуватися розрахунком їх очікуваної економічної ефективності і оцінки їх соціальних наслідків.