Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
3.9.Травми і захворювання судин..doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
18 Мб
Скачать
☆

3.9.3. Захворювання вен

Варикозне розширення вен

Найчастішим захворюванням венозної системи є варикозна хвороба (ва­рикозне розширення вен) (рис. 3.9.5). Вона характеризується розширенням сітки поверхневих вен нижніх кінцівок і уражає жінок у два рази частіше, ніж чо­ловіків. Серед численних причин варикозної хвороби перше місце займає спад­ковий фактор. Сприятливими для її розвитку є часті вагітності, тяжка фізична праця, пов'язана з підняттям вантажів, довготривале вертикальне статичне положення тіла, травми та запалення глибоких вен (тромбофлебіт). Усі вищев­казані причини сповільнюють відтік крові з вен нижніх кінцівок, що призво­дить до їх розширення і, таким чином, до недостатності клапанного апарату спочатку поверхневих, а потім і комунікантних вен, котрі з'єднують поверх­неву і глибоку венозні системи.

Рис.3.9.5. Поверхнева венозна система нижніх кінцівок:

а -система великої підшкірної вени;

б-система малої підшкірної вени.

Клініка. За формою розширення розрізня­ють такі типи варикозного розширення вен: а) циліндричний; б) мішкоподібний; в) змієпо­дібний; г) розсипний; д) змішаний.

Застій крові у венозній системі нижніх кінцівок спричиняє розвиток хронічної веноз­ної недостатності. Перша стадія хронічної венозної недостатності проявляється набря­ком дистальних відділів кінцівки під кінець дня, який зникає після нічного відпочинку, су­домами литкових м'язів уночі. При другій стадії до вищевказаних симптомів приєдну­ються індурація (затвердіння) та гіперпігментація (колір шкіри стає бурим, темно-ко­ричневим), внаслідок виходу в підшкірну клітковину формених елементів крові, в пер­шу чергу еритроцитів. У третій стадії з'яв­ляються різної величини виразки, перебіг ча­сто ускладнюється бешихою, мікробною ек­земою, тромбофлебітами (рис. 3.9.6).

Рис. 3.9.6. Хворий В.,60 р. Варикозна хвороба правої нижньої кінцівки.

Хронічна венозна недостатність Ш ст.

Для уточнення діагнозу необхідно проводити проби для визначення стану клапанів підшкірних та комунікантних вен і проби на прохідність глибоких вен.

Пробу Броді-Троянова-Тренделенбурга проводять для визначення стану клапанів поверхневих вен. Хво­рий знаходиться у горизонтальному положенні з підня­тою кінцівкою, з поверхневих вен якої прогладжуван­ням видаляють кров. У ділянці верхньої третини стегна підшкірні вени перетискають джгутом. Хворий встає з джгутом і, якщо після його зняття вени повільно за­повнюються знизу, то пробу вважають негативною, тобто клапанний апарат функціонує задовільно. При швидкому ж наповненні вен після зняття джгута, звер­ху пробу вважають позитивною, що свідчить про не­достатність клапанів поверхневих вен (рис. 3.9.7).

Рис. 3.9.7. Проба Броді-Троянова-Тренделенбурга.

Проба Пратта (визначення локалізації недостат­ності комунікантних вен): у хворого в горизонталь­ному положенні на спині за допомогою масажу виш­товхують кров із підшкірних вен ноги. Після цього на кінцівку від пальців до паху накладають еластич­ний бинт (рис. 3.9.8).

Рис. 3.9.8. Проба Пратта.

У верхній третині підшкірні вени перетис­кають джгутом. Хворого просять встати. На­кладений бинт зверху поступово розмотують, а одночасно від пахової ділянки накладають другий так, щоб між ними залишався про­міжок 5-6 см. При цьому в місцях недостат­ності комунікантних клапанів, якщо вона є, виникає випинання підшкірних вен.

Пробу Дельбе-Пертеса (маршова) прово­дять для визначення прохідності глибоких вен. У хворого, який стоїть, для припинення кровобігу в підшкірних венах у верхній третині стегна накладають гумовий джгут. Після цього йому рекомендують енергійну ходьбу протягом 3-5 хв. Якщо підшкірні вени спадаються, то це вказує на задовільну прохідність глибоких вен і, навпаки, якщо вени набуха­ють, шкіра набуває ціанотичного відтінку, з'являється біль у гомілці, то це свідчить про непрохідність глибоких вен і є протипоказан­ням до простого видалення поверхневих вен (рис. 3.9.9).

Рис. 3.9.9. Проба Дельбе-Пертеса (маршова).

Лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок може бути консервативним і опера­тивним. Консервативне лікування проводять у випадках, коли стан хворого не дозволяє виконати оперативне втручання або коли варикозне розширення поверхневих вен є вто­ринним, тобто коли є блокада глибоких вен, яка не підлягає хірургічній корекції.

Оперативне лікування має на меті вида­лення варикозно розширених вен і якомога по­вніше роз'єднання поверхневої і глибокої ве­нозних систем. Найпоширенішим оперативним втручанням є видалення великої підшкірної вени за Трояновим-Тренделенбургом, Бебкоком, Наратом, Кокетом. Велику підшкірну вену біля її вічка перев'я­зують і перерізають. У дистальний кінець великої підшкірної вени вводять спец­іальний зонд (веноекстрактор), за допомогою якого видаляють вену зверху до­низу (рис. 3.9.10,3.9.11).

Рис. 3.9. 10. Веноекстрактор.

Рис. 3.11.11. Видалення варикозно зміненої великої підшкірної вени:

а – за Трояновим-Тренделенбургом; б - за Бебкоком;

в - за Кокетом; г - за Лінтоном.

Операцію за Наратом (висікання варикозних вен з окремих розрізів) ви­конують як доповнення до операції Бебкока при розсипному та змішаному типі варикозної хвороби. Операція Кокета - надфасціальне перев'язування і перерізання комунікантних вен. Операція Лінтона - субфасціальне перев'язу­вання і перерізання комунікантних вен.

Досить часто при розсипному типі варикозно розширених вен виконують їх склерозування за допомогою варикоциду, варикосану, 70° спирту, 60 % глю­кози та ін.

Флебіт і тромбофлебіт

Флебіт і тромбофлебіт (phlebitis et thrombophlebitis). Запалення стінки вен називають флебітом. Запалення стінки вени, що супроводжується утворен­ням тромбів, які можуть переноситися із током крові, називають тромбофле­бітом. Причиною флебіту може бути запальний процес у тканинах, що оточу­ють вену, а також введення у неї різних медикаментів (гіпертонічних розчинів, антибіотиків та ін.). На фоні запалення вени в її просвіті може відбуватися згортання крові, що призводить до розвитку тромбофлебіту.

Клініка. При запаленні вен над ними спостерігається почервоніння шкіри, набряклість навколишніх тканин, болючість при пальпації. При тромбофлебіті на окремих ділянках вен пальпується ущільнення. При ураженні глибоких вен кінцівок виникає їх набряк.

Лікування. Хворі на флебіт і тромбофлебіт повинні лікуватися стаціонарно. При лікуванні цих захворювань необхідно використовувати місцеві і загальні засоби лікування. У гострий період призначають суворий ліжковий режим, для покращання венозного відтоку і зменшення болю кінцівці надають підвищеного положення, кладуть на шину Белера. На кінцівку накладають пов'язку з троксовазиновою або гепариновою маззю. Поряд із цим, призначають антикоагу­лянти (гепарин або кальципарин, фраксипарин, фрагмін, клексан, пелентан, неодикумарин і т. ін.) під обов'язковим контролем стану згортання крові (тривалість кровотечі, час згортання, протромбіновий індекс і інші дослідження). Слід па­м'ятати, що раптове або передчасне припинення приймання антикоагулянтів прямої дії може призвести до розвитку нового масивнішого тромбоутворення. Дозу антикоагулянтів непрямої дії необхідно знижувати поступово, контро­люючи протромбіновий індекс, який повинен бути не менше 50-60 %.

Поняття про тромбоз і емболію

Закупорення судин тромбом називать тромбозом. Для утворення тромбу необхідні три основні умови: порушення цілості внутрішньої поверхні судинної стінки (травма, запалення, атеросклеротична бляшка і т. ін.), сповільнення кровообігу та зміни у згортальній системі крові в бік її підвищення. Найчасті­ше тромбоз виникає при атеросклеротичному ураженні артеріальних судин і варикозній хворобі у венозній системі нижніх кінцівок.

Емболією називають обтурацію (закупорення) судин тромбом або ком-ком жиру, повітрям ("стороннім тілом"), яке із током крові переноситься із судин більшого діаметра (від серця до периферії) в судини меншого діаметра або з венозних судин меншого діаметра у великі вени (нижню, верхню порож­нисту вену). Основними причинами емболії є ревматичні ураження клапанів серця, тромбоз вушка лівого передсердя при мітральному стенозі, перенесе­ний інфаркт міокарда, тромбофлебіти поверхневих і глибоких вен нижніх кінцівок і т. ін. А тому, розрізняють артеріальні і венозні тромбози й емболії, які спричиняють розвиток гострої артеріальної та венозної недостатності.

Клініка. Доля кінцівки при емболії або тромбозі магістральних артеріаль­них судин залежить: а) від рівня та поширеності закупорки; б) вираженості артеріального спазму; в) ступеня порушення колатерального кровобігу. Для оцінки стану кровобігу в кінцівці при гострій артеріальній недостатності роз­різняють чотири стадії:

1. Стадія гострих ішемічних розладів, яка розвивається зразу ж після за­купорення артерії і продовжується 1-2 год. У хворих виникає різкий і сильний біль в ураженій кінцівці. З'являється блідість шкіри, охолодження, зниження, а потім і повна втрата усіх видів чутливості, пульсація на артеріальних суди­нах нижче місця обтурації, не визначається.

2. Стадія відносної компенсації колатерального кровообігу розвивається при своєчасно розпочатому лікуванні і сприятливому перебігу захворювання: біль у кінцівці зменшується, вона стає теплішою, відновлюються рухи, збері­гається температурна, тактильна та інша чутливість.

3. Стадія декомпенсації кровобігу: на цій стадії біль у кінцівці посилюєть­ся, стає нестерпним, зникають всі види чутливості.

4. Стадія незворотних змін, кінцівка холодна на дотик, виникають м'я­зові контрактури, з'являється зона демаркації гангрени, "мармурове" забарв­лення шкіри, спостерігається загальна інтоксикація організму. Так, при емболїї біфуркації черевної аорти виникає різкий біль у нижніх кінцівках, шкірні покриви від пальців ступні до пахових складок стають блідими, швидко роз­вивається ціаноз. Рухи в гомілковоступневих і колінних суглобах відсутні, шкірна і глибоком'язова чутливість знижена до рівня пупартових зв'язок. Пульс на артеріях обох нижніх кінцівок не визначається. При несвоєчасному наданні допомоги хворі гинуть від шоку, інтоксикації та серцевої недостатності.

При емболії легеневої артерії раптово виникає різкий біль у грудній клітці, ядуха, ціаноз шкірних покривів, втрата свідомості. При закупорені загально­го стовбура легеневої артерії смерть настає протягом 5-7 хв, від спазму віток легеневої артерії та коронарних судин (пульмо-коронарний рефлекс). Якщо ембол проходить в одну з віток легеневої артерії або її розгалуження, виникає інфаркт легені. Слід зазначити, що при емболії, на відміну від тромбозу, всі симптоми гострої артеріальної недостатності виникають і розвиваються рап­тово та швидше.

Гострий тромбоз глибоких (магістральних) вен нижніх кінцівок характе­ризується розпираючим болем різної інтенсивності в ураженій кінцівці, її набря­ком, збільшенням об'єму, зміною кольору шкіри від нормального до ціанотичного, підвищенням температури тіла до 38-39 °С. Слід відмітити, що при венозному тромбозі кінцівки зберігаєть­ся пульсація її артерій, і лише при різко вираже­ному набряку визначити пульсацію на артеріях нижче тромбозу не вдається.

Лікування. Перша допомога при тромбозах і емболіях передбачає: а) зняття спазму судин (введення но-шпи, баралгіну, папаверину, пла-тифіліну та інших спазмолітиків); б) боротьбу з болем (введення аналгетиків, наркотиків); в) зни­ження обмінних процесів у кінцівці (обкладан­ня кінцівки холодними гумовими міхурами або обгортання її простирадлом, змоченим у хо­лодній воді). У стаціонарі хворим призначають антикоагулянти (гепарин або краще кальципарин, фраксипарин, фрагмін, клексан, кліварин), фібринолітики (фібринолізин або стрептазу, кабікіназу, удікан, авелізин, актилізе та ін.). Про­те методом вибору емболії є оперативне ліку­вання за допомогою зонда Фогарті (рис. 3.9.12) і яке здійснюють на початку 3-ої стадії деком­пенсації кровобігу в кінцівці, головними озна­ками якої є виражене порушення чутливо-рух­ливої функції кінцівки (рис. 3.9.13).

Рис. 3.9.12. Катетер Фогарті.

Рис. 3.9. 13. Методика емболектомії.

При гострому тромбозі артерій переважно виконують: інтимотромбекто-мію з боковою аутовенозною пластикою або резекцію трамбованих судин з наступним протезуванням видаленого сегмента аутовеною або синтетичним протезом, а також здійснюють обхідне шунтування.