3.9.3. Захворювання вен
Варикозне розширення вен
Найчастішим захворюванням венозної системи є варикозна хвороба (варикозне розширення вен) (рис. 3.9.5). Вона характеризується розширенням сітки поверхневих вен нижніх кінцівок і уражає жінок у два рази частіше, ніж чоловіків. Серед численних причин варикозної хвороби перше місце займає спадковий фактор. Сприятливими для її розвитку є часті вагітності, тяжка фізична праця, пов'язана з підняттям вантажів, довготривале вертикальне статичне положення тіла, травми та запалення глибоких вен (тромбофлебіт). Усі вищевказані причини сповільнюють відтік крові з вен нижніх кінцівок, що призводить до їх розширення і, таким чином, до недостатності клапанного апарату спочатку поверхневих, а потім і комунікантних вен, котрі з'єднують поверхневу і глибоку венозні системи.
Рис.3.9.5. Поверхнева венозна система нижніх кінцівок:
а -система великої підшкірної вени;
б-система малої підшкірної вени.
Клініка. За формою розширення розрізняють такі типи варикозного розширення вен: а) циліндричний; б) мішкоподібний; в) змієподібний; г) розсипний; д) змішаний.
Застій крові у венозній системі нижніх кінцівок спричиняє розвиток хронічної венозної недостатності. Перша стадія хронічної венозної недостатності проявляється набряком дистальних відділів кінцівки під кінець дня, який зникає після нічного відпочинку, судомами литкових м'язів уночі. При другій стадії до вищевказаних симптомів приєднуються індурація (затвердіння) та гіперпігментація (колір шкіри стає бурим, темно-коричневим), внаслідок виходу в підшкірну клітковину формених елементів крові, в першу чергу еритроцитів. У третій стадії з'являються різної величини виразки, перебіг часто ускладнюється бешихою, мікробною екземою, тромбофлебітами (рис. 3.9.6).
Рис. 3.9.6. Хворий В.,60 р. Варикозна хвороба правої нижньої кінцівки.
Хронічна венозна недостатність Ш ст.
Для уточнення діагнозу необхідно проводити проби для визначення стану клапанів підшкірних та комунікантних вен і проби на прохідність глибоких вен.
Пробу Броді-Троянова-Тренделенбурга проводять для визначення стану клапанів поверхневих вен. Хворий знаходиться у горизонтальному положенні з піднятою кінцівкою, з поверхневих вен якої прогладжуванням видаляють кров. У ділянці верхньої третини стегна підшкірні вени перетискають джгутом. Хворий встає з джгутом і, якщо після його зняття вени повільно заповнюються знизу, то пробу вважають негативною, тобто клапанний апарат функціонує задовільно. При швидкому ж наповненні вен після зняття джгута, зверху пробу вважають позитивною, що свідчить про недостатність клапанів поверхневих вен (рис. 3.9.7).
Рис. 3.9.7. Проба Броді-Троянова-Тренделенбурга.
Проба Пратта (визначення локалізації недостатності комунікантних вен): у хворого в горизонтальному положенні на спині за допомогою масажу виштовхують кров із підшкірних вен ноги. Після цього на кінцівку від пальців до паху накладають еластичний бинт (рис. 3.9.8).
Рис. 3.9.8. Проба Пратта.
У верхній третині підшкірні вени перетискають джгутом. Хворого просять встати. Накладений бинт зверху поступово розмотують, а одночасно від пахової ділянки накладають другий так, щоб між ними залишався проміжок 5-6 см. При цьому в місцях недостатності комунікантних клапанів, якщо вона є, виникає випинання підшкірних вен.
Пробу Дельбе-Пертеса (маршова) проводять для визначення прохідності глибоких вен. У хворого, який стоїть, для припинення кровобігу в підшкірних венах у верхній третині стегна накладають гумовий джгут. Після цього йому рекомендують енергійну ходьбу протягом 3-5 хв. Якщо підшкірні вени спадаються, то це вказує на задовільну прохідність глибоких вен і, навпаки, якщо вени набухають, шкіра набуває ціанотичного відтінку, з'являється біль у гомілці, то це свідчить про непрохідність глибоких вен і є протипоказанням до простого видалення поверхневих вен (рис. 3.9.9).
Рис. 3.9.9. Проба Дельбе-Пертеса (маршова).
Лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок може бути консервативним і оперативним. Консервативне лікування проводять у випадках, коли стан хворого не дозволяє виконати оперативне втручання або коли варикозне розширення поверхневих вен є вторинним, тобто коли є блокада глибоких вен, яка не підлягає хірургічній корекції.
Оперативне лікування має на меті видалення варикозно розширених вен і якомога повніше роз'єднання поверхневої і глибокої венозних систем. Найпоширенішим оперативним втручанням є видалення великої підшкірної вени за Трояновим-Тренделенбургом, Бебкоком, Наратом, Кокетом. Велику підшкірну вену біля її вічка перев'язують і перерізають. У дистальний кінець великої підшкірної вени вводять спеціальний зонд (веноекстрактор), за допомогою якого видаляють вену зверху донизу (рис. 3.9.10,3.9.11).
Рис. 3.9. 10. Веноекстрактор.
Рис. 3.11.11. Видалення варикозно зміненої великої підшкірної вени:
а – за Трояновим-Тренделенбургом; б - за Бебкоком;
в - за Кокетом; г - за Лінтоном.
Операцію за Наратом (висікання варикозних вен з окремих розрізів) виконують як доповнення до операції Бебкока при розсипному та змішаному типі варикозної хвороби. Операція Кокета - надфасціальне перев'язування і перерізання комунікантних вен. Операція Лінтона - субфасціальне перев'язування і перерізання комунікантних вен.
Досить часто при розсипному типі варикозно розширених вен виконують їх склерозування за допомогою варикоциду, варикосану, 70° спирту, 60 % глюкози та ін.
Флебіт і тромбофлебіт
Флебіт і тромбофлебіт (phlebitis et thrombophlebitis). Запалення стінки вен називають флебітом. Запалення стінки вени, що супроводжується утворенням тромбів, які можуть переноситися із током крові, називають тромбофлебітом. Причиною флебіту може бути запальний процес у тканинах, що оточують вену, а також введення у неї різних медикаментів (гіпертонічних розчинів, антибіотиків та ін.). На фоні запалення вени в її просвіті може відбуватися згортання крові, що призводить до розвитку тромбофлебіту.
Клініка. При запаленні вен над ними спостерігається почервоніння шкіри, набряклість навколишніх тканин, болючість при пальпації. При тромбофлебіті на окремих ділянках вен пальпується ущільнення. При ураженні глибоких вен кінцівок виникає їх набряк.
Лікування. Хворі на флебіт і тромбофлебіт повинні лікуватися стаціонарно. При лікуванні цих захворювань необхідно використовувати місцеві і загальні засоби лікування. У гострий період призначають суворий ліжковий режим, для покращання венозного відтоку і зменшення болю кінцівці надають підвищеного положення, кладуть на шину Белера. На кінцівку накладають пов'язку з троксовазиновою або гепариновою маззю. Поряд із цим, призначають антикоагулянти (гепарин або кальципарин, фраксипарин, фрагмін, клексан, пелентан, неодикумарин і т. ін.) під обов'язковим контролем стану згортання крові (тривалість кровотечі, час згортання, протромбіновий індекс і інші дослідження). Слід пам'ятати, що раптове або передчасне припинення приймання антикоагулянтів прямої дії може призвести до розвитку нового масивнішого тромбоутворення. Дозу антикоагулянтів непрямої дії необхідно знижувати поступово, контролюючи протромбіновий індекс, який повинен бути не менше 50-60 %.
Поняття про тромбоз і емболію
Закупорення судин тромбом називать тромбозом. Для утворення тромбу необхідні три основні умови: порушення цілості внутрішньої поверхні судинної стінки (травма, запалення, атеросклеротична бляшка і т. ін.), сповільнення кровообігу та зміни у згортальній системі крові в бік її підвищення. Найчастіше тромбоз виникає при атеросклеротичному ураженні артеріальних судин і варикозній хворобі у венозній системі нижніх кінцівок.
Емболією називають обтурацію (закупорення) судин тромбом або ком-ком жиру, повітрям ("стороннім тілом"), яке із током крові переноситься із судин більшого діаметра (від серця до периферії) в судини меншого діаметра або з венозних судин меншого діаметра у великі вени (нижню, верхню порожнисту вену). Основними причинами емболії є ревматичні ураження клапанів серця, тромбоз вушка лівого передсердя при мітральному стенозі, перенесений інфаркт міокарда, тромбофлебіти поверхневих і глибоких вен нижніх кінцівок і т. ін. А тому, розрізняють артеріальні і венозні тромбози й емболії, які спричиняють розвиток гострої артеріальної та венозної недостатності.
Клініка. Доля кінцівки при емболії або тромбозі магістральних артеріальних судин залежить: а) від рівня та поширеності закупорки; б) вираженості артеріального спазму; в) ступеня порушення колатерального кровобігу. Для оцінки стану кровобігу в кінцівці при гострій артеріальній недостатності розрізняють чотири стадії:
1. Стадія гострих ішемічних розладів, яка розвивається зразу ж після закупорення артерії і продовжується 1-2 год. У хворих виникає різкий і сильний біль в ураженій кінцівці. З'являється блідість шкіри, охолодження, зниження, а потім і повна втрата усіх видів чутливості, пульсація на артеріальних судинах нижче місця обтурації, не визначається.
2. Стадія відносної компенсації колатерального кровообігу розвивається при своєчасно розпочатому лікуванні і сприятливому перебігу захворювання: біль у кінцівці зменшується, вона стає теплішою, відновлюються рухи, зберігається температурна, тактильна та інша чутливість.
3. Стадія декомпенсації кровобігу: на цій стадії біль у кінцівці посилюється, стає нестерпним, зникають всі види чутливості.
4. Стадія незворотних змін, кінцівка холодна на дотик, виникають м'язові контрактури, з'являється зона демаркації гангрени, "мармурове" забарвлення шкіри, спостерігається загальна інтоксикація організму. Так, при емболїї біфуркації черевної аорти виникає різкий біль у нижніх кінцівках, шкірні покриви від пальців ступні до пахових складок стають блідими, швидко розвивається ціаноз. Рухи в гомілковоступневих і колінних суглобах відсутні, шкірна і глибоком'язова чутливість знижена до рівня пупартових зв'язок. Пульс на артеріях обох нижніх кінцівок не визначається. При несвоєчасному наданні допомоги хворі гинуть від шоку, інтоксикації та серцевої недостатності.
При емболії легеневої артерії раптово виникає різкий біль у грудній клітці, ядуха, ціаноз шкірних покривів, втрата свідомості. При закупорені загального стовбура легеневої артерії смерть настає протягом 5-7 хв, від спазму віток легеневої артерії та коронарних судин (пульмо-коронарний рефлекс). Якщо ембол проходить в одну з віток легеневої артерії або її розгалуження, виникає інфаркт легені. Слід зазначити, що при емболії, на відміну від тромбозу, всі симптоми гострої артеріальної недостатності виникають і розвиваються раптово та швидше.
Гострий тромбоз глибоких (магістральних) вен нижніх кінцівок характеризується розпираючим болем різної інтенсивності в ураженій кінцівці, її набряком, збільшенням об'єму, зміною кольору шкіри від нормального до ціанотичного, підвищенням температури тіла до 38-39 °С. Слід відмітити, що при венозному тромбозі кінцівки зберігається пульсація її артерій, і лише при різко вираженому набряку визначити пульсацію на артеріях нижче тромбозу не вдається.
Лікування. Перша допомога при тромбозах і емболіях передбачає: а) зняття спазму судин (введення но-шпи, баралгіну, папаверину, пла-тифіліну та інших спазмолітиків); б) боротьбу з болем (введення аналгетиків, наркотиків); в) зниження обмінних процесів у кінцівці (обкладання кінцівки холодними гумовими міхурами або обгортання її простирадлом, змоченим у холодній воді). У стаціонарі хворим призначають антикоагулянти (гепарин або краще кальципарин, фраксипарин, фрагмін, клексан, кліварин), фібринолітики (фібринолізин або стрептазу, кабікіназу, удікан, авелізин, актилізе та ін.). Проте методом вибору емболії є оперативне лікування за допомогою зонда Фогарті (рис. 3.9.12) і яке здійснюють на початку 3-ої стадії декомпенсації кровобігу в кінцівці, головними ознаками якої є виражене порушення чутливо-рухливої функції кінцівки (рис. 3.9.13).
Рис. 3.9.12. Катетер Фогарті.
Рис. 3.9. 13. Методика емболектомії.
При гострому тромбозі артерій переважно виконують: інтимотромбекто-мію з боковою аутовенозною пластикою або резекцію трамбованих судин з наступним протезуванням видаленого сегмента аутовеною або синтетичним протезом, а також здійснюють обхідне шунтування.
