4) Поясніть , що означало в Усрр 1920 р належати до т.Зв. «нетрудових елементів»

Дедалі відчутнішим у сфері цивільно-правових відносин ставало адміністративно-правове регулювання. Заборонялась приватна торгівля нормованими продовольчими й промисловими товарами. Було скасовано плату за паливо, газ, електроенергію, транспорт, комунальні послуги тощо. Для робітників і службовців запроваджувалась карткова система розподілу продуктів харчування й предметів першої необхідності. Згідно з принципом "хто не працює, той не їсть" "нетрудові елементи" карток не одержували. Більше того, на підставі Декрету РНК УСРР від 1 березня 1919 р. "Про відібрання надлишків одягу та білизни у буржуазії" у них конфісковувалися та реквізовувалися відповідні речі.

до суспільно-корисної праці залучалися так звані нетрудові елементи (працівники «вільних професій», торгівці, колишні власники націоналізованих підприємств, служителі культів і всі, кого комуністи вважали представниками повалених експлуататорських класів). Для них уводилися особливі трудові книжки, в яких робилися відмітки про виконання громадських робіт і повинностей. Лише влаштувавшись на роботу на державних підприємствах або установах і отримавши трудову книжку, нетрудові елементи мали право одержувати продовольчі пайки.

5) Розкажіть про правове врегулювання аграрного питання в унр доби Директорії

Базовим нормативно-правовим актом, що регламентував землекористування в УНР доби Директорії був "Основний земельний закон для всіх земель Української Народної Республіки" (8 січня 1919 р.).

В основу землекористування були покладені принципи ліквідації приватної власності на землю та її націоналізація, вилучення землі з грошового обігу та заборона використовувати найману працю, розподіл великих землеволодінь і створення дрібного селянського землекористування, при збереженні від розподілу частини великих т. зв. культурних і промислових господарств, що передавалися хліборобським спілкам чи іншим земельним установам

Землі сільськогосподарського призначення перебували у підпорядкуванні народного міністерства земельних справ та підпорядкованих йому місцевих земельних установ - сільських, волосних, повітових та губернських земельних управ, створених відповідно до розпорядження Директорії (15 грудня 1918 р.) і затвердженого Директорією Статуту земельних управ (18 січня 1919 p.).

Землекористування дозволялося у двох формах: загально-громадській та приватнотрудовій. Суб'єктами користування земель сільськогосподарського призначення визнавалися держава (в особі земельних установ), сільська громада, окрема особа, сім'я та спіш товариство. Правом землекористування наділялися усі громадяни і УНР незалежно від статі, віри та національності, однак передусім ті громадяни, які обробляли землю власною працею. Користувач землі міг передати своє право на землекористування наділом у спадок, повідомивши про це у повітову земельну управу. Але без письмової згоди усіх дорослих членів сім'ї, поданої до повітової земельної управи, власник господарства не мав права залишити земельну ділянку або передати її іншій особі

Конкретизувати норми земельного закону була покликана ухвалена Радою Народних Міністрів постанова "Про тимчасове користування землею у 1919 р." (15 березня 1919 р.)..

аграрний Закон Директорії від 8 січня 1919 р. не вичерпував усі заходи в галузі аграрних перетворень. Було прийнято згаданий вище Закон "Про додаткове наділення землею козаків народної республіканської армії" (18 січня 1919 р.),

правова регламентація землекористування в УНР доби Директорії, що в основному відбувалася у надзвичайних умовах воєнної інтервенції, здійснювалася на основі базового нормативно-правового акта - "Основний земельний закон для всіх земель Української народної республіки" (8 січня 1919 р.). Він закріплював скасування приватної власності на землю, ліси та надра, перехід їх у власність держави. Замість земельних комісій, які діяли за часів Гетьманату, питаннями проведення аграрної реформи на місцях займалися земельні управи.