1.4.2. Загальне знеболювання

Загальне знеболювання (наркоз; від грецького inarcao - ціпеніти) - стан глибокого штучного сну (заціпеніння), який характеризується тимчасовою втратою притомності, больової чутливості та деяких рефлекторних реакцій, здійснюється за допомогою різних, наркотичних речовин. Існує декілька теорій механізму виникнення наркозу.

1. Ліпідна теорія побудована на тому, що наркотичні речовини розчиня­ють жири і жироподібні речовини в мозковій тканині, завдяки чому проника­ють у клітини центральної нервової системи і гальмують її діяльність. Однак не всі наркотичні речовини та гази розчиняють жири.

2. Адсорбційна теорія, згідно якої наркотичні речовини адсорбуються на поверхні нервових клітин і змінюють їх фізико-хімічні властивості (порушуються ферментативні обмінні процеси та ін). Сила дії наркотичних речовин прямо пропорційна поверхні клітин, що адсорбували наркотик.

3. Теорія порушення окисно-відновних процесів - наркотична дія виникає внаслідок порушення окисно-відновних процесів у мозковій тканині. Тканини втрачають здатність засвоювати кисень.

4. Неврогенна теорія - наркотичний ефект пов'язаний із гальмівною дією на кору головного мозку і її підкірки. Процес гальмування розвивається рефлекторно під впливом імпульсів, що йдуть із різних рецепторів.

5. Мембранна теорія ґрунтується на дії наркозу на субклітинному моле­кулярному рівні. Наркотичні речовини викликають деполяризацію клітинних мембран, погіршують проникність іонів натрію, тим самим порушують гене­рацію збудження і потенціал дії.

Залежно від шляхів введення наркотичних речовин в організм розрізняють інгаляційний і неінгаляційний наркоз. Для забезпечення інгаляційного наркозу наркотичні засоби вводять через дихальні шляхи. Неінгаляційний наркоз здійснюють внутрішньовенно, внутрішньом'язово, через пряму кишку (ректальний наркоз). Залежно від глибини знеболювання розрізняють такі види наркозу, як поверхневий і глибокий. Залежно від методики проведення розрізняють: 1) мононаркоз, коли використовується одна речовина (ефір, фторотан, пентрон тощо);

2) змішаний наркоз, коли застосовують суміш препаратів, близьких за своєю дією;

3) комбінований наркоз, при якому використовують не тільки суміш медикаментозних препаратів, але й різні шляхи їх введення (внутрішньовенний + інгаляційний шлях тощо). Комбінований наркоз складається з вступного, головного (підтримуючого), додаткового і базисного.

Вступний наркоз застосовують для швидкого введення хворого в стан сну. Головний (підтримуючий) наркоз проводять на всьому етапі операції (ефір, фторотан тощо). Додатковий наркоз використовують для поглиблення головного. Базисний наркоз застосовують для початку або одночасно з головним (інгаляційний наркоз + НЛА) наркозом.

За тривалістю дії розрізняють повний наркоз (при травмах і великих опе­раціях) і неповний, або (рауш-наркоз, при короткочасних втручаннях - роз­критті гнійників, вправленні вивихів тощо).

Інгаляційний наркоз (леткі і газоподібні наркотичні засоби)

Для проведення інгаляційного наркозу використовують леткі (ті що випа­ровуються) і газоподібні наркотичні засоби.

А. Леткі наркотичні речовини.

Ефір (Aether pronarcosi) - прозора летюча рідина зі своєрідним запахом і пекучим смаком. Легко займається. Його випускають у флаконах оранжевого кольору по 100 мл. Зберігають у захищеному від світла місці, подалі від вогню. При використанні ефіру сон настає через 10-20 хв і триває 30-40 хв після припи­нення інгаляції. Ефір є препаратом, що викликає пригнічення діяльності нерво­вих клітин, довгастого мозку, печінки, нирок. Ефір під впливом сонця і повітря стає непридатним. Для перевірки чистоти ефіру використовують різні проби: 1) після випаровування з фільтрувального паперу не повинно бути запаху; 2) після випаровування зі скельця не повинно бути осаду; 3) лакмусовий папір не пови­нен синіти (не дає кислої реакції); 4) при змішуванні 10 мл ефіру з 1 мл 10 % йоди­ду калію і експозиції протягом

1 год. не повинно бути забарвлення.

Хлороформ (Chloroforneum) - прозора легка рідина, що розкладається під дією світла. Його випускають у флаконах з оранжевого скла по 50 мл і зберігають у прохолодному темному місці. За механізмом дії хлороформ набагато сильніший від ефіру. Препарат токсичний, виводиться з організму нирками. Для проведення перевірки чистоти застосовують такі проби:

1) після випаровування з фільтрувального паперу не повинно бути запаху;

2) змочений лакмусовий папір не повинен червоніти.

Фторотан (Phthorothanum), флюотан, наркотан - прозора рідина з приємним запахом. Не горить і не вибухає. Значно сильніший за ефір, але й більш токсичний. Через 1-2хв від початку наркозу хворий втрачає притомність, а хірургічна стадія настає через 3-5 хв і супроводжується розслабленням поперечно-смугастої мускулатури. Його часто застосовують у суміші із закисом азоту при оперативних втручаннях на легенях, органах черевної порожнини.

Пентран (Pentran), метоксилфлуран, інгалан - прозора рідина з характерним фруктовим запахом, не займається і не вибухає. Має властивість проникати в гумові вироби наркозних апаратів із наступною дифузією, а тому його подачу слід припиняти за 10-20 хв. до кінця операції. За своєю дією значно сильніший, ніж ефір чи хлороформ. Пентран випускають по 50 мл і зберігають у темній оранжевій герметичній посудині.

Трихлоретилен (Trichlorethylenum), трилен - наркотична прозора летка рідина із своєрідним запахом. Його зберігають у пляшечках у прохолодному затемненому місці. Має виражену аналгезуючу наркотичну дію. Його використовують в основному при короткочасних операціях, в стоматологічній і акушерській практиці.

Етран (Etran), пенфлуран - за своєю дією подібний до фторотану. Забезпечує швидку індукцію в наркоз без вираженого збудження. Може поєднуватись із внутрішньовенними анестетиками, закисом азоту. Випускають і зберігають в темних скляних посудинах по 50 мл (Список Б).

Б. Газоподібні наркотичні засоби.

Закис азоту (Nitrogenium oxydulatum) - звеселяючий газ без запаху, не вибухає, але в поєднанні з ефіром і киснем підтримує горіння. Газ зберігають у сірих металевих балонах у рідкому стані під тиском 50 атм. Закис азоту -інертний газ, в організмі не вступає у хімічні реакції і виділяється легенями у незміненому стані. Для наркозу використовують у поєднанні з киснем у співвідношеннях 1:1; 2:1; 3:1; 4:1 (70-80% закису азоту і 20-30% кисню). Без кисню закис азоту токсичний. А тому зменшення об'єму кисню в суміші менше 20 % не допустиме.

Циклопропан (Cyclopropanum) - вогненебезпечний газ. Може вибухати. Його застосовують у комбінаціях із киснем, закисом азоту, ефіром тощо. Наркозна дія швидка. Циклопропан не має токсичного впливу на печінку, нирки, серцево-судинну систему. У зв'язку з позитивним впливом на гемодинаміку, його часто застосовують при травматичному шоці.

Основною метою інгаляційного наркозу є забезпечення не тільки надійної анестезії, виключення свідомості, а і надійне розслаблення мускулатури (релаксація). Розслаблення мускулатури здійснюють за допомогою м'язових релаксантів (міорелаксантів).

Міорелаксанти

Міорелаксанти (курареподібні препарати). М'язовими релаксантами називають препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м'язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. За типом дії їх поділяють на:

1. Недеполяризуючі (d-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум тощо) - ці препарати є антагоністами ацетилхоліну, вони паралізують нервово-м'язову передачу і відносяться до справжніх курареподібних речовин.

Ардуан (Arduanum) - білий кристалічний порошок в ампулах по 4 мг, його використовують при різних хірургічних втручаннях із розрахунку 0,04-0,06 мг кг; у цих дозах препарат викликає через 2-3 хв повну релаксацію, що триває до 50 хв. Залишкова дія ардуану знімається прозерином.

Тракріум (Trakrium) - розчин для ін'єкцій в ампулах по 2,5-5 мл. Тракріум вводять внутрішньовенно струминно в дозі 0,3-0,6 мг/кг, що викликає тимчасове (протягом 15-35 хв.) розслаблення дихальної і скелетної мускулатури Повна нервово-мязова блокада проходить самостійно через 35 хв.

2. Деполяризуючі препарати, викликають розслаблення мускулатури з рахунок деполяризації, подібно до дії надлишкової кількості ацетилхоліну, що призводить до порушення провідності збудження з нерва на м'яз. Препарати

цієї групи швидко розкладаються і викликають короткочасний ефект. Найбільш поширеним препаратом є дитилін.

Дитилін (Dithlinum) використовують у 1-2% розчині із розрахунку 1-2мг/кг. Через 10-15 секунд після введення дитилину з'являються фібрилярні посмикування м'язів обличчя, шиї, кінцівок, які тривають упродовж 10-15 с, а потім настає повне розслаблення мускулатури протягом 5-7 хв.

3. Змішані препарати можуть викликати антидеполяризуючу і деполяризуючу дію. Із них найбільш часто використовують імбретил.

Імбретил (Imbrethil) випускається в ампулах по 2 мл 0,2 % розчину. Після внутрішньовенного введення препарату (0,04-0,07 мг/кг) настає повне роз­слаблення скелетної мускулатури, що триває 30-40 хв. Препарат погано виводиться з організму, тому повторні дози його слід значно зменшувати.

За механізмом дії міорелаксантів розрізняють: короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м'язові релаксації. Короткочасну релаксацію, як правило, використовують у період інтубації, під час ендоскопії, вправлянні вивихів і переломів.

Періодичну релаксацію здійснюють міорелаксантами з коротким періодом дії, коли потрібно створити найбільше розслаблення мускулатури під час операції.

Часткову релаксацію використовують тоді, коли потрібно розслабити мускулатуру, не виключаючи дихання. З цією метою використовують малі дози тубокурарину-хлориду або диплацину.

Тотальну релаксацію здійснюють за допомогою недеполяризуючих релаксантів тривалої дії і використовують при великих операціях на органах грудної і черевної порожнин.

На сьогодні під інгаляційним наркозом виконуються всі складні операції.

Протипоказання до інгаляційного наркозу

Протипоказання до інгаляційного наркозу поділяються на абсолютні і відносні.

Абсолютними протипоказаннями є: відсутність кисню, непереносимість препаратів, несправна апаратура, а також наявність супутніх захворювань та станів, від яких може настати смерть:

1) захворювань серцево-судинної системи в стадії декомпенсації; гіпертонічної хвороби, що не піддається медикаментозній терапії; гіпотонії, пов'язаної з анемією, інтоксикації;

2) захворювань органів дихання з вираженою легеневою недостатністю - гострої пневмонії;

3) захворювань печінки з вираженою її функціональною недостатністю;

4) захворювань нирок із порушенням функції;

5) важкого ступеня анемії;

6) захворювань із вираженим підвищеним внутрішньочерепним тиском (пухлин, кіст тощо).

Відносними протипоказаннями є вище перераховані захворювання, але з менш вираженими функціональними порушеннями.

Підготовка хворого до наркозу

Підготовка хворого до наркозу співпадає з загальною підготовкою до операції. Перед операцією кожному хворому слід: перевірити стан ротової порож­нини (наявні в

ній вставні протези видаляють); виміряти температуру і вагу тіла; оглянути очі (визначити їх форму, розміри зіниць, реакцію їх на світло); перевірити прохідність дихальних шляхів (носових ходів); виявити рухомість нижньої щелепи, шиї; порахувати пульс і виміряти артеріальний тиск; зібрати анамнез (алергологічний, гемотрансфузійний) ; визначити групу крові, резус-фактор; відмити шлунок; вставити катетер у сечовий міхур і випустити сечу. Після цього проводять премедикацію, суть якої полягає у введенні за 30-40 хв до оперативного втручання 0,1%-розчину атропіну сульфату з розра­хунку 0,01 мг/кг, наркотичного аналгетика (1% розчину - 1 мл промедолу або 2% розчину - 1 мл омнопону тощо) і антигістамінних препаратів ( димедролу, супрастину, діазоліну та ін.).

Масковий інгаляційний наркоз.

Для проведення маскового інгаляційного наркозу сьогодні використовують тільки гумові і пластикові маски із надувними обтураторами, які щільно облягають рот і носові отвори. Для проведення маскового наркозу слід приготувати шпатель, роторозширювачі, язикотримач (рис. 1.4.1), електровідсмоктувач, балон із киснем. Наркоз проводять краплинним способом. Проте такий вид наркозу сьогодні проводять рідко, в основному використовують для виконання малих оперативних втручань, вправлення вивихів, репозиції кісток.

Ендотрахеальний наркоз

Ендотрахеальний наркоз набув найбільшого поширення в хірургії при операціях на органах грудної та черевної порожнин, в урології, травматології, нейрохірургії, судинній хірургії. Інтубаційний наркоз здійснюють із допомогою трубок, які вводять у дихальні шляхи (рис. 1.4.2).

Для наркозу використовують ларингоскоп (рис. 1.4.3) (інструмент для огляду глотки і входу в гортань), ендотрахеальні трубки з провідниками, електровідсмоктувач для видалення слизу, слини, шприци з голками для вступного наркозу, системи для внутрішньовенного введення лікувальних засобів. Схема інтубації трахеї представлена на рисунку 1.4.4. Методика інтубації хворих на операційному столі - на рисунку 1.4.5.

а б

Рис. 1.4.2. Бндотрахеальні трубки:

а - без манжетки;

б - з манжеткою.

Рис. 1.4.1. Інструментарій для наркозу:

а, б - шпателі;

в, г - роторозширювачі;

д - язикотримач.

.Рис. 1.4.3. Види ларингоскопів Рис. 1.4.5. Інтубація хворої на операційному столі

Рис. 1.4.4. Схема інтубації трахеї:

а - ларингоскопія;

б - введення інтубаційної трубки.

Апарати для інгаляційного наркозу

Для проведення інгаляційного наркозу використовують декілька видів нар-козних апаратів (АН-4, УНА-1, РО-5, РО-6, "Полінаркон"). Незважаючи на різні конструктивні особливості, всі сучасні наркозні апарати складаються з чотирьох основних блоків: балона з редуктором, випаровувача, дозиметра і системи підведення газів. Балони призначені для газів. Для розпізнавання балонів їх зафарбовують в різні кольори: синій - кисень, сірий - закис азоту, червоний -циклопропан. Кожний балон має регулятор тиску - спеціальний редуктор. Дозиметр - пристрій, що контролює розхід газу, який вимірюється в літрах за хвилину, для наркозу. Випаровувач - пристрій, що використовують для різних нарко-тичних речовин (ефір, фторотан, етрон тощо), кількість яких дозується спе-ціальним регулятором в об'ємних процентах (рис. 1.4.6, 1.4.7).

Дихальний контур призначений для забезпечення хворого киснем і наркотичною речовиною. Він складається з гофрованих трубок, системи клапанів, адсорбера (поглинача вуглекислоти), дихального мішка, маски, ендотрахеальної трубки.

Залежно від способу проведення наркозу розрізняють:

1) відкритий спосіб, коли наркотична речовина змішується з атмосферним повітрям і видихається теж у повітря, забруднюючи операційну;

2)напіввідкритий спосіб, коли наркотична речовина подається в суміш із киснем і видих відбувається в повітря. Відмінність цього способу від попереднього в тому, що наркотичну речовину можна додавати;

Рис. 1.4.6. Схема наркозного апарата:

1 –редуктор; 2 -дозиметр;

3 - випаровувач (для летких інгаля ційних засобів);

4-дихальний контур; 5 - маска

Рис. 1.4.7. Зовнішній вигляд наркозного

РО-6

3)напівзакритий спосіб - вдих із балона, видих частково в адсорбер, частково в атмосферу;

4)закритий спосіб - вдих і видих повністю ізольовані від оточуючого середовища. Газонаркотична суміш, що видихається, після звільнення від вуглекислоти в адсорбері знову поступає до хворого.

Клінічний перебіг інгаляційного наркозу

Найбільш типовим є клінічний перебіг інгаляційного ефірного наркозу, в якому виділяють стадії знеболювання. Стадією називається певний період наркозу, який має характерні клінічні особливості, що залежать від ступеня пригнічення центральної нервової системи. Розрізняють 4 стадії наркозу (за Гведелом):

1. Стадія аналгезії характеризується поступово наростаючим розлитим гальмуванням кори, що проявляється затьмаренням свідомості, незв'язною мовою на фоні різко ослабленої больової чутливості, зіниці розширені, добре реагують на світло, обличчя червоне, тонус скелетної мускулатури збережений. Тактильна і температурна чутливість збережені. У цій стадії можна проводити малі хірургічні операції, перев'язки.

2. Стадія збудження виникає через 5-6 хв. після початку наркозу. Внаслідок розлитого гальмування у корі головного мозку і розгальмовування підкіркових центрів виникає так званий "бунт підкірки". Свідомість пацієнта затьмарена, настає різко виражене рухове збудження, підвищується тонус скелетних м'язів. Хворі поводяться, як у стані алкогольного сп'яніння, роблять спроби зіскочити зі столу. Обличчя у них гіперемоване, зіниці розширені, щелепи зціплені, дихання прискорене, артеріальний тиск підвищений, пульс прискорений. Оперувати таких хворих у даній стадії не можна. Слід продовжувати інгаляцію анестетика.

3.Стадія наркотичного (хірургічного) сну наступає, коли гальмівні процеси охоплюють кору і підкіркові центри мозку. Хворий заспокоюється, лице набирає нормального забарвлення, зіниці звужуються, дихання стає рівним, зникають всі види чутливості, розслаблюються м'язи і пригнічуються рефлекси.

Для зручності спостереження за хворими цю стадію наркозу поділяють на чотири рівні:

а) перший рівень - поверхневий наркоз (рівень руху очних яблук), який характеризується збереженням рогівкового рефлексу, зникненням поверхневих рефлексів та зниженням тонусу скелетної мускулатури. У цій фазі можна виконувати невеликі операції;

б) другий рівень - наркоз середньої глибини (рівень зникнення рогівкового рефлексу). При цьому зіниці звужені, не реагують на світло. Дихання сповільнене, тонус скелетної мускулатури знижений. Цей рівень є оптимальним для проведення різноманітних хірургічних операцій без міорелаксантів, окрім оперативних втручань на органах верхнього відділу черевної порожнини і грудної клітки;

в) третій рівень - глибокий наркоз {рівень розширення зіниць), характеризується початком розширення зіниць, обличчя бліде, тонус м'язів різко знижений, переважає діафрагмальний тип дихання, видих довший за вдих, артеріальний тиск знижується. Такий рівень наркозу допустимий на недовгий час (не більше30хв) у поєднанні з штучним диханням та інгаляцією кисню;

г) четвертий рівень - надзвичайно глибокий наркоз, характеризується тим, що стан хворого погіршується, зіниці розширюються, рогівка стає тьмяною, зіниці перестають реагувати на світло. Пульс стає частим, слабкого наповнення. Артеріальний тиск швидко знижується. Настає параліч сфінктерів, дихального і судинного центрів, що призводить до смерті. Цей рівень не допустимий.

У сучасній анестезіології зі застосуванням м'язових релаксантів операції виконуються у третій стадії на 1-2 рівнях.

4. Стадія пробудження, або виходу з наркозу, характеризується розгальмовуванням підкіркових центрів і кори. Всі ознаки наркозу зникають, відновлюються рефлекси, чутливість, м'язовий тонус і свідомість. Після повного відновлення самостійного дихання і свідомості анестезіолог проводить екстубацію (видалення інтубаційної трубки). До появи ковтального рефлексу голову хворого повертають набік, періодично очищають порожнину рота серветками і відсмоктувачем. Щоб запобігти западанню язика, в ротоглотку вставляють повітропровід. У післяопераційному періоді для зняття болю періодично вводять аналгетики.

Ускладнення інгаляційного наркозу

Найбільш небезпечним є порушення дихання, яке призводить до гіпоксії. Основними причинами гіпоксії є: порушення прохідності дихальних шляхів, пригнічення дихального центру внаслідок передозування наркотичних речовин, неполадки в апаратурі.

Порушення прохідності дихальних шляхів може виникати внаслідок: западання язика і надгортанника; ларинго- та бронхоспазму; механічної закупорки дихальних шляхів (блювотними масами, серветками тощо).

Основними ознаками порушення прохідності дихальних шляхів є шумне дихання, напруження м'язів тулуба, посиніння губ, шкіри обличчя, тулуба.

При западанні язика або надгортанника необхідно:

1. Висунути вперед нижню щелепу, використавши потрійний прийом Сафара (рис. 1.4.8).

2. При неефективності цього методу слід позаду кореня язика ввести повітровід, довжина якого має дорівнювати відстані від кута рота до кута

Рис. 1.4.8. Прийоми Сафара:

а - западання язика б -запрокидування голови; в-г - висунення вперед нижньої щелепи.

нижньої щелепи. Кінець повітроводу направити спочатку в бік піднебіння, щоб відтіснити язик, а потім повернути до кореня язика.

3. При відсутності повітроводу можна скористатися роторозширювачем, який заводять за кореня зубів і за допомогою язикотримача захоплюють язик.

Ларингоспазм виникає наслідок гіпоксії, подразнень слизової оболонки анестетиками, кров'ю, блювотними масами. З метою профілактики не слід допускати гіпоксії під час операції, а потрібно забезпечувати ефективне знеболювання. У разі виникнення ларингоспазму, бронхоспазму необхідно ввести 1 мл 0,1% розчину сульфату атропіну, еуфілін, димедрол, глюкокортикоїди, при відсутності ефекту після введення релаксантів слід провести інтубацію трахеї, штучну вентиляцію легень.

Механічна закупорка дихальних шляхів: виникає внаслідок попадання в просвіт дихальних шляхів шлункового вмісту (регургітації та аспірації), зубних протезів, крові тощо.

Профілактика цього ускладнення полягає в ретельній підготовці до операції травного тракту.

Зупинка серця є найбільш небезпечним ускладненням під час проведення наркозу. Ознаками цієї загрози є: блідість шкіри, ниткоподібний пульс, різке зниження артеріального тиску, розширення зіниць, відсутність їх реакції на світло.

Профілактика цього ускладнення полягає у введенні атропіну сульфату, правильному проведенні наркозу, постійному нагляді за частотою пульсу, рівнем артеріального тиску.

При зупинці серця одразу проводять закритий масаж серця; під час операцій на органах черевної порожнини можна виконати через діафрагму непрямий масаж серця; в окремих випадках здійснюють торакотомію, перикардотомію і відкритий масаж: серця. Поряд з цим необхідно проводити і штучну вентиляцію легень.

Для профілактики ускладнень інгаляційного наркозу необхідно:

1) ретельно готувати хворого до операції;

2) уважно стежити за станом хворого під час проведення наркозу і операції;

3) своєчасно виявляти і надавати адекватну медичну допомогу (уведення медикаментозних засобів, штучна вентиляція легень, переливання кровозамінників гемодинамічної дії тощо).

Особливості догляду за хворими після інгаляційного наркозу

Після закінчення операції і виведення хворого з наркозу його поміщають в окрему палату або відділення інтенсивної терапії. Спочатку готують функціональне ліжко, надають йому відповідного положення. Готують грілки, апарат подачі зволоженого кисню, систему для внутрішньовенних вливань, аспіратор, тонометр із фонендоскопом, стерильні шприци, набір медикаментозних засобів, необхідних для інтенсивної терапії. Поряд з цим для проведення реанімаційних заходів готують серветки, роторозширювач, язикотримач, повітропровід, ларингоскоп, інтубаційні трубки, апарат для штучної вентиляції легень, набір інструментів для накладання трахеостоми, дефібрилятор тощо. Після звичайних операцій хворого вкладають на спину без подушки. До ніг кладуть грілки, налагоджують подачу зволоженого кисню, проводять внутрішньовенну інфузійну терапію. Спостерігають за пульсом, диханням, кольором шкірних покривів, вимірюють артеріальний тиск. Всі ці дані записують у карту індивідуального спостереження. Залежно від стану хворого ці дані фіксують через 15,30 або 60 хв.

Слід пам'ятати, що після наркозу, який проводився із застосуванням міорелаксантів тривалої дії, може настати пізня зупинка дихання, якій, як правило, передує в'ялість, м'язове безсилля, поверхневе дихання або рекураризація - повне розслаблення скелетної мускулатури. У цих випадках слід терміново налагодити ШВЛ, ввести прозерин (антидот міорелаксантів), атропін. Причинами різкого зниження артеріального тиску, що супроводжується колапсом, можуть бути больовий шок, крововтрата, гостра серцева недостатність, надниркова недостатність. Залежно від причини, що викликала зниження артеріального тиску застосовуються різні засоби інтенсивної терапії. Після використання інгаля­ційного наркозу, внаслідок закупорки бронха слизом або кров'ю, може виник­нути ателектаз легень. Ателектована ділянка легені схильна до запалення. Для усунення ателектазу проводять бронхоскопію, дихальну гімнастику (черевну і грудну), відкашлювання, надування гумових іграшок або камери з м'яча (підви­щення тиску повітря в легені сприяє її розправленню).