Мал. 1.1. Бортник вибирає мед з борті

Поступово бортництво з хаотичного перетворювалося на стійлове, що зумовило виділення його в окрему галузь, якою займалися уже певні прошарки людей. Цей період розвитку бортного бджільництва характеризувався відповідним вдосконаленням борті (через розширення природних дупел, у яких гніздилися бджоли, або вирубування гнізд), поступовим “прирученням” бджіл (заманювання їх у борті), появою спеціальних знарядь праці (“лазива”, по якому піднімалися до борті, кресла та ін.). Для полегшення праці власники бортних дерев нерідко кооперувалися, а вихід їх із села до лісу приурочувався до певних свят і супроводжувався відповідними ритуалами для успіху справи. У ХІV ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер – у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. Їх виготовляли із соснових кругляків, видовбуючи чи, випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду – праобраз майбутнього вулика – прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.

Отже, бортництво в Україні у своєму розвитку пройшло такі три етапи: використання диких бджіл у природних дуплах дерев, ущелинах; планомірне утримання лісових бджіл у природних дуплах, розведення бджіл у спеціально видовбаних дуплах (колодах). Усі ці форми бортництва були відомі повсюдно в лісовій частині України, але особливого поширення набули на Поліссі. Унаслідок інтенсивного освоєння лісових угідь під ріллю, а також промислової заготівлі поташу зменшувалася кількість лісів, а отже, і число бортних дерев, що спричинювало занепад бортництва.

Першим вітчизняним літописним свідченням щодо бортництва є наше найдавніше джерело “Повість врем’яних літ ”. Вона розповідає про походи Олега та Ігоря на удільні князівства за “подимним”. Себто збором данини хутром, медом та воском. Один з таких походів на древлянську землю закінчився для Ігоря трагічно, оскільки він вимагав повторного податку. Роком пізніше його дружина Ольга, як мовиться в “Повісті”, помстилася гордовитим древлянам, “наклавши на них дань тяжку”, насамперед медову.

Колодна форма розведення і утримання бджіл, стала новим етапом розвитку бджільництва став період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер – у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. Так започаткувався наступний етап розвитку – вуликове бджільництво. Удосконалювався спосіб збирання меду. Бджолині гнізда вже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду. [ 27;29 ].

Колода – нерозбірне житло бджіл, штучно виготовлене у відрізку товстого дерева завдовжки близько 1,5 м. Порожнину колоди бджоли забудовували стільниками. Колоди спочатку розмішували на деревах, а з часом почали використовувати для цього пні на просіках. Спеціально вибрані й захищені від несприятливих погодних умов ділянки землі для утримання бджіл дістали назву пасіки. Одні з них влаштовували біля осель, інші – поблизу медоносів у лісах.

Досвідчений пасічник, послідовник П.Прокоповича, засновник пасічницької школи в Перемишлянах (1850), автор підручника «Докладна практична наука для пасічників» (Львів, 1871-1872. — Т. 1-3) та багатьох інших статей та книг з бджільництва Ю.Любінецький, констатуючи зменшення кормової бази, все ж основну перешкоду для розвою селянського бджолярування вбачав у існуванні очкового. [1; 9].

Наприкінці ХІV – на початку ХV ст. колоди-дуплянки уже не підвішували на деревах, а розміщували на розчищеній ділянці. Так виникли присадибні пасіки, хоча ще довго інструментарій, способи догляду за бджолами і навіть форми колод майже не відрізнялися від тих, що побутували у традиційному бортництві. Процес витіснення традиційного бортництва відбувався дуже повільно і був майже остаточно завершений у ХVІІІ ст. З виникненням колод–вуликів, які розміщували уже не на деревах, а на землі, географія бджільництва значно розширилась і сягнула не тільки лісостепових, а й степових районів України [4;20].

На думку В. Скуратівського основним показником при визначенні періодизації (етапів розвитку бджільництва) має, бути еволюція бджолиного гнізда. Від його функціональної зміни, тобто вдосконалення, можна простежити такі періоди: початковий, або дикий, хаотичний, бортницький або стійловий, одомашнення (пасічницький), раціональний та рамково-вуликовий. В окремий період слід виділити сучасний стан пасічництва – промисловий [5; 17; 29].

В епоху Київської Русі бджільництво стає суттєвим важелем національної економіки. Для зміцнення могутності Київської держави було необхідно надходження дорогоцінних металів – золота і срібла із-за кордону. Роль валюти в міжнародній торгівлі на той час відігравали мед і віск. Важливим споживачем меду і воску була Візантійська імперія. Обумовлювалось це перш за все розвитком православної Візантійської церкви з її обрядами, святковими церемоніями і суворими вимогами до якості церковних свічок. В 912 році Київський князь Олег заключив перший мирний договір з греками, в якому вказувалось на мінову торгівлю, головними предметами якої були мед і віск. Більш докладний договір був укладений з греками князем Ігорем в 945 році, в якому вказано, що ввіз меду і воскує вільнимвід податку. Цим важливим юридичним документом була покладена основа довготривалої і дуже вигідної торгівлі з Візантією. В Х ст. в свиті Ольги, яка управляла державою після смерті свого чоловіка князя Ігоря, караван складався з 44 суден, завантажених медом, воском, хутром. Їх обмінювали на золото, срібло, дорогоцінний посуд, прикраси, одяг та ін.

Капіталізація Росії, яка почалася в ХVІІ віці, створила умови для більш інтенсивного розвитку всіх галузей господарства. Будівництво великих промислових підприємств, російського морського флоту, розширення міст і робітничих поселень вимагало більшої кількості лісу. Вирубка лісу інтенсивно почалася на початку ХVІІІ століття. Ліс, як раніше мед і віск, стали одним з важливих джерел доходу землевласників. Поміщики активно продавали його як для будівництва так і для парусних суден. На великих площах ліс вирубали. Йшов активний процес збезлісення. Нові соціально-економічні зрушення не могли не вплинути на лісове бджільництво. Вони невідворотно вели його до занепаду. Бортєвий промисел майже повсемістно скорочувався. Все менше ставало пущ і бортєвих угідь, котрі недавно слугували багатими джерелами меду. Лісосіки розорювали під хліб, залишаючи на них лише поодинокі дерева з бортями – унікальні пам'ятники природи. Лісоруби, смолокури, поташники та інші “пришлі люди” разом з могутніми соснами, дубами  не щадили і бортні дерева, розоряли борті. Закони продовжували захищати бортництво, вимагали не руйнувати борті і бортні дерева, але дотримуватись їх ставало все складніше. Багато бортників, віддані своєму промислу, йшли в глибину незаселених ні ким лісів і там створювали бортні угіддя. Інші залишали бортництво і заводили домашні пасіки. Ділянки з бортями приходили взанепад. Знизився рівень вивозу меду і воску за кордон. Знизилось економічне значення бджільництва. Криза бортєвої системи, викликана новими суспільно-історичними умовами, не могли не привести до пошуків більш інтенсивних форм бджільництва. Такою системою стало пасічне, домашнє, вуликове бджільництво.

Бажання спасти борті і дупла з бджолами від розорення і знищення, під які вони потрапляли при інтенсивних лісорозробках і лісоповалах, призвело бортників до думки перенести їх з лісів поближче до свого житла, сконцентрувати на меншій території ліса, щоб можна було легше зберігати. З повалених лісорубами бортних дерев вони випилювали куски з бортями і перевозили їх на нові, завчасно підготовлені місця. Так само вчиняли і з дуплами, в яких жили бджоли. Такі відділені від живих дерев обрубки стали називати колодами, пеньками. З’явилось нове поняття – вулики. Однак при цьому бортники за звичай розміщували колоди на деревах, використовуючи різноманітні пристосування для її закріплення. Догляд за колодами залишався той самий, що й за бортями.

Однак згодом з’являються нові форми догляду. Зокрема, пасічники-промисловики для збільшення числа сімей і для продажу пусті колоди незадовго перед роїнням розміщували на деревах в самих кращих місцях лісу. При цьому вони стихійно заселялись роями. Восени, після відбору меду, колоди з молодими бджолиними сім’ями везли додому. Весною їх продавали або знову повертали на дерева і отримували від них мед. Цю систему можна назвати вулико-бортєвою, перехідною від бортництва до колодного, вуликового бджільництва, до домашнього бортництва.

Однак така система ведення бджільництва була доволі трудомісткою і згодом колоди почали розміщувати в лісіна землі, без підняття їх на дерева. Для цього вибирали галявини, або вирубували ділянки лісу. З’явились пасіки, які почали розміщувати також безпосередньо біля житла. Цьому сприяло збільшення насаджень плодових дерев та ентомофільних сільськогосподарських культур.

Зазвичай появу перших пасік на Русі відносять до ХІV-ХV століть, а в лісовій зоні до більш пізнього часу – ХVІІ століття. Однак згідно деяких свідчень можна стверджувати, що в безлісих місцях вони почали виникати значно раніше. В Х столітті арабський письменник Ібн-Даст повідомив, що східні слов’яни із дерева виробляють житло для бджіл і отримують від них мед. Масове розповсюдження пасік на Русі характерно для розвиненого феодалізму, в середовищі якого складались капіталістичні відносини. Організація великих княжих, монастирських і царських пасік в декілька сотень і навіть тисяч бджолиних сімей в середині ХVІІ століття. [6; 17; 21; 26].

За даними Київсько-Печерської літописі (945 р.), в Київській Русі в ІХ-ХV ст. бортництво було розвинене настільки сильно, що вона в надзвичайно великих кількостях експортувала мед і віск в Центральну і Західну Європу, Візантію, східні держави, Золоту Орду.

В ХVІ ст. розвиток бортного, колодного і дупляночного бджільництва досягло свого апогею. За розрахунками Н.М. Вітвицького на початку ХVІ ст. на територіях, що в подальшому утворили Російську імперію, налічувалось декілька сот мільйонів бджолиних сімей, а виробництво товарного меду досягало 6000 млн. пудів (96 00 тис. т ) в рік. Ця цифра вказує про надзвичайно широкі масштаби розвитку бджільництва та його роль в економіці [2;19]