3.Правоохоронні органи

Відповідно до статей 101 і 112 Кримінально-процесуального кодексу України, боротьба з контрабандою віднесена до компетенції митних органів, як органів дізнання в справах про контрабанду та Служби безпеки України, і частково – підрозділів податкової міліції Державної податкової адміністрації України.  Широке поле діяльності у цій сфері припадає на підрозділи Служби безпеки України, серед яких особливо слід визначити спец підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю (підрозділи «К») та слідчі підрозділи.  Крім того, органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням законності під час провадження досудового слідства (дізнання) у справах про контрабанду і таким чином також приймають участь у вирішенні проблем боротьби із зазначеними злочинами.  Правом на проведення заходів по боротьбі з контрабандою володіють також підрозділи Державної прикордонної служби України та органів внутрішніх справ (міліції), у тому числі спец підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС.  Але діяльність цих органів може здійснюватися тільки з метою забезпечення окремих напрямів боротьби з контрабандою і не повинна втручатися в компетенцію перерахованих вище державних органів.

Згідно з п.10, ч.2, ст.11, боротьба з контрабандою та ПМП входить до завдань митних органів України.  З початку створення митних органів України, в їхньому складі були створені спеціальні підрозділи по боротьбі з контрабандою та ПМП – відділи та служби, які протягом останніх років зазнали певного розвитку та удосконалення.  На даний час у митницях існують служби по боротьбі з контрабандою. Структурними підрозділами служби відповідно до основних напрямів роботи можуть бути такі відділи (сектори):  - дізнання та провадження у справах про порушення митних правил;  - організаційної та інформаційно-аналітичної роботи;  - оперативного реагування та проведення спеціальних операцій;  - боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї;  - охорони митних об’єктів і супроводження вантажів;  - сектор взаємодії з митними органами зарубіжних країн. 

4. Правоохоронна діяльність

Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної.

Правоохоронна діяльність – багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.

Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:

• діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

• діяльність органів прокуратури;

• діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

• діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.

Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки.

Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами. Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави.

Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону.

Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахово підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно – перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі.

Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку.

Таким чином, правоохоронна діяльність – це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.