Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу

Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобо­в'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обста­новки в ряді регіонів, розпад господарських зв'язків, зни­ження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються й на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення до­ставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобо­в'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови); а) протиправну поведінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для по­кладення майнової відповідальності за невиконання або не­належне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажів1).

Головні обов'язки перевізника за договором про переве­зення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обу­мовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті при­значення. Порушення цього обов'язку призводить до відпо­відальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втра­ченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому водно­му транспорті протягом 30 днів, на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — після закін­чення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення почат­ковим транспортним підприємством.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а по­шкодження — механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшен­ня ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у порушенні тем­пературного режиму при перевезенні вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

2) Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договорів

2. Зобов'язання за договором мають виконуватися належним чином і у встановлений термін.Одностороння відмова від виконання зобов'язань, так само як і одностороння зміна умов договору, не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Невиконання договірних зобов'язань може виявлятися у різноманітних формах. Наприклад, можливі варіанти невиконання (неналежного виконання) договору постачання можуть бути такі:

♦ непоставка;

♦ прострочення поставки;

♦ недопоставка в строк;

♦ недостача товару;

♦ постачання товару неналежної якості або комплектності. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за

договором порушник несе відповідальність, яка в загальному випадку полягає в тому, що він:

1) відшкодовує збитки та моральну шкоду;

2) сплачує штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню);

3) оплачує судові витрати.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржником він зобов'язаний відшкодувати кредитору заподіяні цим збитки. Під збитками розуміють витрати, здійснені кредитором, втрата або ушкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи" які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (упущена вигода).

Таким чином, до збитків кредитора належать:

♦ втрата або ушкодження майна;

♦ витрати, зроблені ним у зв'язку з неналежним виконанням договору;

♦ неотримані ним доходи, які можна було б одержати, якби зобов'язання було виконано.

Крім того, законодавством передбачене також відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій стороні (втрата репутації, клієнтури тощо).

Розрахунок збитків провадиться за визначеною методикою, виходячи з характеру наслідків порушення, а не змісту самого порушення. Розмір збитків розраховується на основі визначених у встановленому порядку і діючих у потерпілої сторони норм, нормативів, цін, тарифів тощо. Витрати, що перевищують зазначені норми, нормативи, ціни і тарифи, відшкодуванню не підлягають. При втраті майна визначається вартість утраченого майна за відрахуванням зносу. При ушкодженні майна визначається сума уцінки або витрати на усунення ушкодження. До витрат потерпілої сторони відносять фактичні витрати, понесені нею до дня пред'явлення претензії. До таких витрат, зокрема, відносять витрати:

♦ у зв'язку з простоєм виробництва;

♦ на усунення недоліків одержаної продукції (виконаних робіт);

♦ по сплаті санкцій (включаючи відшкодування збитків) третій стороні тощо.

До неодержаних доходів (упущеної вигоди) належать всі доходи, які одержала б потерпіла сторона, якби зобов'язання було виконано (наприклад, прибуток, не отриманий внаслідок зменшення обсягу виробництва або реалізації продукції, зміна асортименту продукції, зниження її якості тощо).

Штрафні санкції- це майнова відповідальність сторін. Вони встановлюються за невиконання зобов'язань, прийнятих у даному договорі.

Санкції можуть бути встановлені законом, що діють незалежно від дії договору, й обумовлені договором. Розмір штрафних санкцій, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру санкцій, що встановлений актом законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір санкцій може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розрізняють штрафні санкції трьох видів:

♦ неустойки;

♦ штрафи;

♦ пені.

При цьому словом "неустойка" позначаються як усі штрафні санкції в цілому, так і певний вид цих санкцій.

Неустойкою є визначена законом або договором грошова сума чи інше майно, що боржник зобов'язаний передати кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Наприклад, за прострочення терміну постачання продукції постачальник виплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості непоставленої у строк продукції.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Відповідно до Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань " пеня сплачується в розмірі, встановленому угодою сторін, наприклад, 1, 2, 5, 10 і т.д. відсотків за кожний день прострочення платежу. Розмір пені, встановленої за згодою сторін, розраховується від суми простроченого платежу. Проте при цьому загальна сума пені (у грошовому обчисленні) не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Це правило поширюється на всі установи, організації і підприємства незалежно від форм власності.

Угода про неустойку (штраф, пеню) має бути оформлена в письмовій формі. Недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Варто мати на увазі, що коли за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

♦ припускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків - виняткова неустойка;

♦ збитки можуть бути стягнені в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню) - штрафна неустойка;

♦ на вибір кредитора можуть бути стягнені або неустойка (штраф, пеня), або збитки - альтернативна неустойка;

♦ кредитор може стягнути неустойку, а потім зажадати відшкодування збитків у частині, не покритій неустойкою - залікова неустойка.

Застосування того чи іншого виду неустойки визначається у встановленому законодавством порядку.

Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес, або передання відступного боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

У разі розгляду спору в судовому порядку потерпіла сторона має право стягнути з винної сторони також суму судових витрат.

Судові витрати складаються з суми державного мита, сум, що підлягають виплаті за проведення експертизи, призначеної судом, а також інших витрат, пов'язаних із розглядом справи про відшкодування збитків у суді.

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено Господарським кодексом та іншими законами.

При цьому засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника також додаткова, так звана субсидиарна відповідальність іншої особи.

До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову - подати до суду клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, що він мав проти кредитора.

До суб'єктів господарювання можуть застосовуватися також оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

♦ одностороння відмова від виконання свого зобов'язання потерпілою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

♦ відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

♦ відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитиву платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

♦ відмова потерпілої сторони від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунка боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

♦ встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

♦ відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.