Іі. Сценарій

Сценарій – це детальна літературна розробка змісту театралізованого дійства, у якій в логічній послідовності викладаються окремі елементи дії, розкривається тема, показані авторські переходи від однієї до іншої частини дії, проводиться орієнтовне спрямування публіцистичних виступів, вносяться використовувані художні твори чи уривки з них, оформлення і спеціальне обладнання.

На титульному аркуші сценарію пишемо жанр та його назву. Назва сценарію у лапки береться лише у окремих випадках [3, с. 87 – 89].

Сценарій починається переліком дійових осіб. Послідовність перелічування дійових осіб та додаткова інформація про них, будуть залежати від того, що автор сценарію вважає найважливішим, що він має за ціль [там само, с. 51 – 54].

Формою літературної фіксації сценарію є пряма мова персонажів, а також ремарки. Драматургічна робота виконується за усіма існуючими правилами запису сценарної драматургії.

Сценарій повинен бути надрукований на папері формату A-4, шрифт New Times Roman: розмір 14, інтервал 1,5 та може займати приблизно 10-15 сторінок другованого тексту на комп’ютері [3, с. 90 – 93]

Ііі. Режисерський аналіз сценарію

Режисерський аналіз – це складний творчий процес пізнання драматургічного матеріалу, розбір його основних елементів. Це перш за все ідейно-тематичний аналіз сценарію, визначення головного конфлікту, композиції, визначення жанру і т. д.

Майбутньому режисеру особливу увагу необхідно звернути на пізнання і вивчення життєвих колізій в їх історичній конкретності. Після глибокого, скрупульозного вивчення історичного, етнографічного і художнього матеріалу, майбутньому режисеру необхідно написати, створити характеристику епохи, яка відображується у драматургічному матеріалі, в її соціально-політичному аспекті. Аналіз матеріалу дає можливість глибше розібратися в ідейно-художніх особливостях сценарію, чітко поставити завдання перед виконавцями.

1. Аналіз сценарію:

1.1. обгрунтовування вибору теми;

1.2. літературний і документальний матеріал сценарію.

2. Ідейно тематичний аналіз:

2.1. тема;

2.2. ідея;

2.3. головний конфлікт.

3. Дієвий аналіз:

3.1. головні епізоди сценарію (подієвий ряд);

4. Композиційна побудова :

– експозиція;

– зав’язка;

– розвиток дії;

– кульмінація;

– розв’язка.

5. Жанр.

6. Характеристика основних дійових осіб (провідних і інших персонажів).

Методичні рекомендації щодо виконання завдання

Обґрунтування вибору теми

Важливо розкрити в ньому власні мотиви вибору проблеми і драматургічного матеріалу. Які думки, асоціації, відчуття виникають при зіткненні з проблемою, темою, чим вони близькі режисеру?

З якою метою втілюватиметься даний театралізований захід, яка основна ідея проходитиме через все дійство.

Студент повинен чітко визначити для себе: основну проблему, яка турбує його, як художника, в чому її актуальність; наскільки яскраві і життєво-правдиві образи, створені в сценарії; наскільки виразно зображується середовище, в якому проходить дія; історія масового заходу; в чому виховне значення сценарію, його відповідність попитам глядача.

Сценарій кожного масового театралізованого заходу завжди повинен бути спрямований на певну конкретну аудиторію, тобто він особливим чином «прив’язується» до цієї аудиторії. «Прив’язкою» масового театралізованого заходу, є так званий місцевий матеріал, проте не будь-який, а тільки той, який має безпосереднє відношення до певної конкретної людини, підприємства, міста і т. п.

Прив’язка буває трьох видів: вікова, професійна і географічна.

«Процес «прив’язування» сценарного матеріалу до конкретної глядацької аудиторії відбувається за допомогою тематичного підбору потрібних фактів, документів, елементів художнього оформлення, концертних номерів, уривків з прозових та віршованих творів, коментарів Ведучих тощо. Має велике значення і безпомилковість у виборі вигаданих персонажів та запрошення до участі у масовому театралізованому заході реальних учасників подій, про які йдеться у сценарії. Тому успішне використання «прив’язки» цілком залежить від професійного рівня сценариста» [3, с. 79].

Літературний і документальний матеріал сценарію

Важливим в роботі над сценарною драматургією є підбір матеріалу. Для того, щоб сценарій відповідав вимогам сучасності, викликав інтерес у глядачів, він не повинен бути «відірваним» від життя.

Емоційно наситити сценарій допоможе літературний матеріал. Слід зауважити, що сухий виклад фактів не схвилює глядачів.

Необхідно дбайливо відноситися до всього відібраного літературного, документального, іконографічного, фольклорного матеріалу; відібравши, слід проаналізувати з погляду художньої цінності і відповідності темі і ідеї театралізованого дійства. Обов’язково студент повинен вказати, яким чином будувалася драматургічна структура (оригінальним способом або методом компіляції). У цьому розділі студент повинен вказати метод створення сценарної драматургії: оригінальний, компілятивний, змішаний (використання першого і другого ).

Ідейно-тематичний аналіз сценарію:

Тема сценарію

Тема – ряд життєвих явищ, фактів, характерів, проблем, відібраних і зображених сценаристом у творі. Тема тісно пов’язана з проблемою, тому при виборі теми, проблема стає головною думкою. Режисер черпає проблеми з життя людей, суспільства. Проблема – теоретичне і практичне питання, що вимагає вирішення конфлікту. При визначенні теми, важлива її конкретність. Необхідно конкретизувати тему, визначити головне життєве питання, яке через обставини, що склалися, хвилює режисера як громадянина і як художника сьогодні. Основною умовою при створенні будь-якого виду театралізованої вистави є визначеність і ясність теми.

Наприклад, тема – «Байдужість лікарів місцевої лікарні по відношенню

до пацієнтів», то проблема тут – «Байдужість».

Якщо тема театралізованого заходу не розкривається через перепетії людських доль, то створити цікавий твір неможливо. Адже і тема космосу, і тема війни, і усі інші цікаві нам тоді, коли вони розкриваються через життя людини. Персоніфікація теми – найважливіший принцип драматургії в цілому, а на естраді особливо.

Ідея сценарію

Ідея – основна думка твору, яка виникає за задумом сценариста або об’єктивна з матеріалом твору. Якщо тема задана із самого початку, то до ідеї сценарист повинен вести виконавців і глядачів театралізованого заходу. Потрібно точно визначити, що сценарист стверджує своїм твором, до чого закликає. Пізнати ідею твору, це значить пізнати «больову» точку автора, його цивільну позицію.

Існують два шляхи вираження ідеї – це пряме декларування ідеї, прямий заклик до глядача; або приховання ідеї у канві твору, з її яскравим вираженням у кульмінації, як висновок з того, про що йшлося у сценарії.

Вірно висловлена ідея – це вже короткий опис змісту сценарію. Наприклад: ідея – «Егоїзм призводить до втрати друзів», тоді «егоїзм» – це проблема і характер дійових осіб, «призводить до» – це конфлікт, «втрата друзів» – це завершення, кінцівка твору; висновок і заклик – «Будьте відкритими до своїх друзів». Приклади ідей (узагальнені): «Кохання допомагає здолати перешкоди», «Байдуже ставлення до природи викликає жахливі екологічні наслідки», «Байдужість батьків по відношенню до дітей штовхає підростаюче покоління на шлях шкідливих звичок та злочинності», «Віра рятує життя», «Спільний інтерес об’єднує людей», «Дурний характер призводить до самотності», «Нерозуміння особливостей жіночої та чоловічої психології призводить до розривів стосунків», «Щоб зрозуміти іншого, треба подивитися на світ «його» очима, стати на його бік» і т. п.

Гостра соціальна ідея притаманна художньо – публіцистичним

виставам, тематичним вечорам та театралізованим програмам, присвяченим

визначним датам та подіям в житті суспільства чи окремої соціальної групи,

що викликають живу дискусію (наприклад: День Чорнобильської трагедії,

Всесвітній день боротьби зі СНІДом, День Пам’яті жертв голодомору тощо).

Головний конфлікт

Визначаючи тему сценарію, студент неминуче стикається з тим, що тема виражає якесь зіткнення, конфлікт. Тому що проблема, хвилююча автора викликана тим, що містить важко вирішувану суперечність. Конфліктом називається зіткнення протилежних сил, подолання труднощів, перешкод, відкриття нового, невідомого. Студент при аналізі сценарію, повинен визначити головний конфлікт. «Різний життєвий матеріал (...) породжує і різні по своїй природі конфлікти» [14, с. 99]. Потрібно враховувати той факт, що в безсюжетних сценаріях відсутній персоніфікований конфлікт.

Але конфлікт театралізованого заходу – це не завжди зіткнення антогоністичних сил, він може виявлятися в подоланні труднощів, перепон при здісненні тих чи інших добрих намірів, у зіткненні людини з навколишнім середовищем. Конфлікт може проявлятися і в монтажних співставленнях старого і нового, миру і війни, тощо. У таких випадках конфлікт менш персоніфікований і висловлює в загальному вигляді боротьбу ідей.

У сюжетному естрадному номері, разом з традиційним конфліктом сюжету, є присутнім паралельно інший тип конфлікту (трюковий конфлікт), який виражається в подоланні людиною як власних фізичних можливостей, так і фізичних законів тяжіння і простору.

Дієвий аналіз сценарію:

Головні епізоди сценарію (подієвий ряд)

Спочатку необхідно поділити весь сценарій на епізоди. Кожний епізод повинен бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою його частиною, яка має самостійну композиційну побудову. Всі епізоди повинні бути між собою тематично пов’язані і мати в своїй структурі подію. Крім того, в епізоді завжди зберігається єдність місця і часу дії.

«Епізод має в мініатюрі ту саму схему, що й сюжет сценарію в цілому, тому що в кожному більш-менш тривалому моменті дія має певний стан, супроводжується певними обставинами. Отож, ті обставини і ситуації, які виникають і змінюються в процесі дії, і є чинниками утворення епізодів» [9, с. 71].

Подія – це якісна зміна дієвої лінії персонажа або групи дійових осіб. Боротьба, що відбувається в драматургічному творі, завжди виражається в подіях.

Структура події в естрадному номері складніша і різноманітніша, ніж в драматичному театрі. Подія в цьому випадку може грунтуватися не лише на фабульній, але і на трюковій складовій, на специфічних естрадних діях, які знаходять відображення у виразних засобах жанру.

Аналізуючи сценарій, студенти повинні послідовно виписати події. В епізоді може бути декілька подій. Студенти, повині пом’ятати, що подія за своєю структурою і змістом менша від епізоду.

У деяких сценаріях, які побудовані на документальному матеріалі, головна подія епізоду іноді співпадає за формою і змістом з формулюванням теми, тобто автор повинен у такому разі зафіксувати в певних позиціях дві однакові дефініції.

Композиційна побудова

Композиція – це більш чітке розкриття ідейно-тематичної спрямованості твору, а також його структурної побудови, подієвого ряду. Композиція – ця побудова і співвідношення окремих частин драматургічної дії в сценічному просторі і часі, що і складає його єдине ціле.

Складові частини композиції.

Пролог – введення в сценічну дію. В ньому розповідається про події, які передували основним драматургічним діям сценарію, в образній художній формі узагальнюються думка про що йдеться у всій постановці.

У драматургії театралізованого концерту, пролог грає особливо важливу роль. Він задає не лише тематизм, проблематику, образність програми, але і стиль, жанр, міру умовності, визначає спосіб існування артистів і міру залучення елементів власне театральної виразності.

Пролог великої естрадної програми – це завжди атака: звукова, музична, світлова, зорова. Треба відразу дати зрозуміти присутнім – ось, почалося! Пролог естрадної програми подібний до правильно зіграного дебюту в шаховій партії і часто визначає усю подальшу течію зустрічі.

Завдання прологів – це вираження ідей, які надалі, в процесі розвитку конфлікту, втіляться в образну форму. Це може бути легенда, про появу якогось явища (наприклад, на День міста – це може бути легенда про походження його назви; на День професії – легенда про Богів, що подарували людям майстерність; в театралізованому концерті до Дня Перемоги – це може бути масове епічне дійство, в якому в сконцентрованому вигляді будуть відображені всі головні події війни).

У сюжетних виставах, що тяжіють до театральної драматургії у пролога є важлива мета – показати авторське ставлення до того, що відбувається на очах у глядача. Для цього використовуються два прийоми – персоніфікація (уособлення) та конкретизація. У першому випадку пролог виконується особливим персонажем, що не входить до кола героїв – персонажів (наприклад, слова від автора, від казкаря, який написав цю казку, слова від свідка подій чи навіть самого «Бога», голоси «Совісті, Пам’яті, Серця», монолог ще ненародженої дитини, навколо появи якої і будуть розгортатися наступні події тощо).

У пролозі другого типу, де послуговуються прийомом конкретизації, ми зустрічаємося з самими героями. Або це монолог головного героя, або показ подій, що передували початку драматичної дії, також це може бути масова сцена зі всіма учасниками – героями, які виражають своє ставлення до того, що надалі відбуватиметься на сцені – своєрідний анонс подій.

Експозиція – тут відбувається знайомство з основними персонажами, історичними умовами, в яких протікає дія. Експозиція буває двох видів: пряма і непряма. Пряма – в якій головний герой з’являється відразу. Непряма – коли вихід головного героя готується другорядними персонажами.

«Найчастіше експозицією у святі виступають художнє оформлення території свята (воно об’єднує його частини і диктує ритм, слово); театралізована процесія, урочисті ритуали, марші-паради і т. п.» [9, 124]

Зав’язка – перша головна подія, з якої і починається розвиток боротьби.

Розвиток дії – це наростання боротьби, він характеризується наступними умовами: дія йде по наростаючій; головний масив дії складається з окремих циклів. Для наростання дії сценаристи користуються: введенням нових фабульних (сюжетних) дій; введення нових персонажів або перехід персонажа з одного табору в іншій, розрядка дії.

Кульмінація – головна подія, де боротьба досягає найвищого напруження і в її розвитку відбуваються корінні зміни. В обряді кульмінацією є ритуальна частина, заради якої здійснюється сам обряд; в тематичному вечорі кульмінацією є епізод з реальним героєм; в святі – театралізована вистава, яка розкриє його єство, тощо.

Розв’язка – остання подія, яка і завершує драматичну боротьбу. Це ідейно-смисловий підсумок твору, вона показує істинну цінність ідей, вона буває об’єктивною і випадковою. Об’єктивна – визначається у тому випадку, коли результат дії диктується обставинами і характерами героїв. Випадкова – зустрічається тоді, коли вона диктується волею сценариста.

Фінал – завершення боротьби. Фінали бувають дієві і бездіяльні. Дієві фінали – які продовжують дію, закладену в сценарії, бездіяльні – моменти зупинки дії.

Фінал до естрадної програми має бути як і пролог барвистим. При цьому бажано, щоб за формою, по сенсу і за характером він узгоджувався з прологом. Поширеною формою фіналу в масовому заході є об’єднаний виступ на сцені всіх виконавців, колективний масовий спів, прийняття звернення (листа), клятви.

Епілог – завершальна частина, де розказується про події, які відбудуться через деякий час. Це підсумок боротьби.

«Пролог та епілог – не є обов’язковими елементами сценарної структури, вони з’являються лише за бажанням сценариста, коли матеріал сценарію та творчий задум драматурга вимагають саме такого рішення» [3, 48].

Необхідно пам’ятати, що кожний сценарій має свої специфічні композиційні особливості: іноді немає прологу, іноді на початку сценарію йде фінал, іноді кульмінація логічно співпадає з розв’язкою і фіналом, тощо.

Для композиції сценарної драматургії характерна стислість подій, прискорений темпоритм розвитку дії і вибуховий характер кожної події.

При визначенні композиції сценарію необхідно розібратися в її структурі, зрозуміти її значення для даного масового театралізованого дійства.

Жанр

Товстоногов Г. А. пише, що «… на шляху до знаходження режисерського задуму і його конкретного сценічного втілення необхідно подолати етап жанрового розуміння драматургічного твору» [12, с. 127].

Жанр дуже тісно пов’язаний з відношенням режисера і сценариста до дійсності, життєвих фактів і обставин, конфліктів і боротьби: форма і характер боротьби і створюють різні сценічні жанри. А кожний жанр вимагає відповідного сценічного вирішення.

Що допоможе режисеру визначити жанр? Перш за все необхідно звернути увагу на те, як будується діалог дійових осіб, на їх мову, на зіткнення угрупувань у головному конфлікті, на його вирішення. Ремарки у сценарній драматіргії допоможуть режисеру в сукупності зі сказаним раніше визначити жанрове забарвлення сценарію.

Жанр сценарію визначається низкою художніх ознак, найважливішими серед яких є: 1) характер конфлікту; 2) засоби побудови характеристик дійових осіб; 3) міра умовності (співвідношення особистого і загального, конкретного і абстрактного, історичного, етнографічного, образотворчого і виразного); 4) емоційна установка (відношення до боротьби, що зображається).

Жанр – не тільки «кут зору», який може бути «широким», або «вузьким», але і «точка зору». Це не тільки художня, але і історична категорія. «В ній заховані визначення і характер поведінки дійових осіб, аспект, точка зору митця на обрану тему, явище, характер, ситуацію, що відтворюється в постановці. Тобто жанр містить оцінку явища, елемент світовідчуття режисера, актора, художника» [15, с. 14]. Якщо режисер пізнає природу жанру, то можна з впевненістю сказати, що він знайде розуміння у глядачів.

Існують такі різновиди сценаріїв за жанром:

– літературного монтажу;

– літературно-музичної композиції;

– театралізованого концерту;

– тематичного концерту;

– конкурсно-розважальної програми;

– театралізованої ігрової програми;

– свята, що проводиться просто неба;

– фольклорно-етнографічного свята;

– народно-календарного свята;

– тематичного вечора;

– художньо-публіцистичної вистави;

– естрадної вистави, тощо.

Характеристика основних дійових осіб

Необхідно визначити місце основних дійових осіб у заході, їх відношення до наскрізної дії і надзавдання дійства. Необхідно також описати внутрішню і зовнішню характеристику провідних дійових осіб, визначити їх темпо-ритм дії, зовнішній вигляд і дати режисерську трактовку персонажам.

Список дійових осіб необхідно розділити на три основні групи.

Перша – група персонажів, яку придумав сценарист (тобто це ті персонажі, яких реально не існує, наприклад: Пам’ять, Урожай, Пані Заметіль, Літо і т. д., і персонажі частіше за все збірні, алегоричні і символічні) чи драматург, уривок з твору якого використовується у сценарній драматургії.

Друга – група персонажів, які є реальними учасниками тих подій, які відображені автором в сценарії. Всі ці персонажі діють від свого особистого імені.

Третю групу складають дійові особи, які є учасниками концертних номерів. До цієї групи відносяться виконавці конкретної програми.

Слід пям’ятати, що «вибір персонажа сценарію завжди повинен бути мотивованим, зв’язаним з тематикою того чи іншого конкретного сценарію. Випадковість, невмотивованість вибору персонажів є однією з вірних ознак непрофесійності сценариста» [3, с. 54]. Для полегшення запису характеристики дійових осіб масового театралізованого заходу, студенту слід відповісти на деякі питання (що про персонажа говорять інші герої, автор і сам персонаж про себе; які звички властиві йому, що відбувається з персонажем у момент основних подій, його мовні особливості, зовнішній вигляд; біографічні факти; що персонаж робить впродовж всього сценарію і т. п.). У театральній драматургії ми це називаємо «досьє ролі».