- •Методична розробка
- •Рекомендована література Основна
- •Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці
- •1. Стан безпеки праці в світі
- •2. Міжнародне співробітництво
- •3. Цілі міжнародного законодавства з охорони праці
- •4. Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україна
- •5. Стандарт sа 8000 «Соціальна відповідальність»
- •6. Міжнародний стандарт iso 2600 «Настанова по соціальній дповідальності»
- •7. Основні принципи та впровадження соціальної відповідальності
- •10 Принципів Глобального Договору
- •8. Міжнародні організації з питань охорони праці
- •9. Організація об’єднаних націй (оон)
- •10. Всесвітня організація охорони здоров’я (вооз)
- •11. Міжнародне агентство з атомної енергії (магате)
- •12. Міжнародна організація праці (моп)
- •13. Європейський Союз і законодавство з охорони праці
- •Співдружність незалежних держав (снд)
- •Соціальний діалог в Україні
- •1.15. Безпека праці в Україні
- •Законодавство України про охорону праці
- •Основні законодавчі та нормативно-правові акти про охорону праці
- •Контрольні питання
8. Міжнародні організації з питань охорони праці
Одним із міжнародних прав людини є право на працю і не просто на працю, а на безпечну працю.
На перше місце завжди ставиться право на життя як найважливіше право, без забезпечення якого стає безглуздою постановка питання про дотримання решти прав і свобод. Проте дотримання лише одного права на життя є недостатнім для повноцінного існування та розвитку особистості в суспільстві. Для цього потрібні повага та забезпечення інших прав і свобод. Міжнародні контрольні механізми й процедури в галузі прав людини не завжди можуть упоратися із завданнями, що стоять перед ними. Вони іноді дублюють одне одного, вимагають надлишкових фінансових витрат, приймають необ’єктивні рішення. Але їх створення і збільшення кількості - відображення об’єктивної тенденції міжнародного життя. Тому на перший план висувається необхідність їх раціоналізації й удосконалення.
Система міжнародних органів, що опікуються правами людини.
Ряд всесвітніх і регіональних міжнародних організацій займаються різними аспектами міждержавного співробітництва в галузі прав людини. Серед всесвітніх можна назвати ООН, ЮНЕСКО, МОП.
9. Організація об’єднаних націй (оон)
До компетенції ООН, згідно з її статутом, входить всебічний розгляд проблем у галузі прав людини. Генеральна Асамблея ООН приймає з цих питань резолюції (серед них особливо важливе значення мають декларації) і договори. Звичайно питання, які стосуються прав людини, включаються в її порядок денний за рекомендацією Економічної і Соціальної ради (ЕКОСОС) або за пропозицією держав-членів. Більшість таких питань Генеральна Асамблея передає на розгляд у свій Третій комітет (з соціальних, гуманітарних і культурних питань), який готує щодо них проекти резолюцій, що приймаються Генеральною Асамблеєю у кінці її сесії. Вона створює також додаткові органи з тих чи інших проблем у галузі прав людини (наприклад, Спеціальний комітет по деколонізації, Спеціальний комітет проти апартеїду, Комітет з здійснення невід’ємних прав палестинського народу та ін.).
Економічна і Соціальна Рада ООН приймає з питань прав людини резолюції або проекти резолюцій (у тому числі декларацій) і договорів, які передає для ухвалення до створених при ЕКОСОС Комісії з прав людини й Комісії з положення жінок.
Комісія з прав людини складається з 53 держав-членів, які вибираються ЕКОСОС. Комісія приймає резолюції і проекти резолюцій або спеціальних доповідей для розгляду окремих проблем (наприклад, щодо смертної кари, релігійної терпимості тощо) і вивчення ситуацій у конкретних країнах (наприклад, в Афганістані, Ірані), створює робочі групи (щодо права на розвиток, з вивчення випадків постійного грубого порушення прав людини та ін.). Із суверенітету держави витікає, що вся сфера її взаємовідношень із власним населенням - питання, в принципі, внутрішнє, яке регулюється на національному рівні. На цьому ґрунтуються закладені в практиці Організації Об’єднаних Націй положення про те, що під порушенням принципу захисту прав людини треба розуміти насамперед загальну політичну і правову ситуацію у державі, яка свідчить про те, що ця держава ігнорує свої зобов’язання поважати права людини, масово і грубо порушуючи основні права людини внаслідок, наприклад, апартеїду, расизму, колоніалізму, іноземної окупації тощо. Багато років вважалося, що окремі порушення прав конкретних осіб (індивідуальні випадки) звичайно належать до внутрішньої компетенції держави і не можуть бути через це предметом розгляду в ООН чи інших міжнародних організаціях. Самі по собі вони можуть і не бути ознакою того, що в державі склалися обставини, які дають змогу говорити про порушення цією державою своїх зобов’язань відповідно до Статуту ООН.
За останні роки погляди на цю проблему змінилися. Створені нові міжнародні організації такі як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).
