5. Диспансеризація — активна форма медичного спостереження за станом здоров’я населення.

- Масове обстеження населення, його роль у виявленні та ранній діагностиці захворювань.

- Диспансерне спостереження за окремим групами населення.

- Види спеціалізованих диспансерів, їх організація, форми й методи роботи.

- Активне раннє виявлення хворих, їх облік, диспансеризація, надання систематичної кваліфікованої медичної допомоги.

- Патронаж. Роль фельдшера в системі диспансерного спостереження.

Диспансеризація – активний метод динамічного спостереження за здоровим особами, об’єднаними загальними фізіологічними особливостями або умовами праці; хворими із хронічними захворюваннями, що найчастіше призводять до тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності або особами, які перенесли деякі гострі захворювання; особами, які мають чинники ризику, спрямовані на попередження захворювань, активне їх виявлення в ранніх стадіях і своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Мета диспансеризації:

• збереження і зміцнення здоров’я населення;

• збільшення тривалості життя і підвищення продуктивності праці шляхом спостереження за станом їх здоров’я, вивчення й поліпшення умов праці і побуту, проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, профілактичних і лікувальних заходів.

Диспансеризація здорових повинна забезпечувати правильний фізичний розвиток, зміцнювати здоров’я, виявляти і усувати чинники ризику виникнення різних захворювань шляхом проведення суспільних та індивідуальних, соціальних і медичних заходів. Диспансеризація хворих повинна активно виявляти і лікувати початкові форми захворювань, вивчати й усувати причини, які сприяють їх виникненню, запобігати загостренню процесу і його прогресуванню на основі постійного динамічного спостереження і проведення лікувально-оздоровчих та реабілітаційних заходів.

Завдання диспансеризації:

• визначення стану здоров’я кожного індивіда шляхом щорічного огляду та оцінка здоров’я з урахуванням вікових, статевих і фахових особливостей;

• диференційоване активне динамічне спостереження за здоровими, що мають чинники ризику і хворими;

• виявлення і усунення причин, які викликають захворювання;

• своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів;

• підвищення якості й ефективності медичної допомоги.

Для ефективного і якісного проведення диспансеризації необхідно:

• активне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювання;

• систематичне спостереження за станом здоров’я хворих;

• своєчасне проведення лікувальних і профілактичних заходів;

• вивчення зовнішнього середовища, виробничих і побутових умов, проведення заходів щодо їх поліпшення;

• систематичне підвищення кваліфікації лікарів;

• участь у диспансеризації адміністрації підприємств, профспілкових організацій та інших громадських організацій.

Категорії населення, які підлягають диспансерному спостереженню:

• працівники головних галузей промисловості і професій із шкідливими і важкими умовами праці;

• учні, студенти та підлітки, які працюють, незалежно від характеру виробництв і галузей промисловості;

• інваліди і ветерани Великої Вітчизняної війни;

• інваліди та учасники аварії на Чорнобильській АЕС;

• жінки дітородного віку, хворі по основних групах захворювань, які визначають рівень тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності населення;

• особи з підвищеним ризиком захворіти — з підвищеним артеріальним тиском, з передпухлинними станами, переддіабетом ти іншими станами; особи з надлишковою масою тіла та ін.

Рівні установ за ступеням участі в диспансеризації:

І – амбулаторно-поліклінічні заклади.

ІІ – спеціалізовані диспансери (онкологічний, шкірно-венеричний, протитуберкульозний, психоневрологічний, наркологічний та ін.), стаціонари лікарень, консультативно-діагностичні центри.

ІІІ – обласні і республіканські лікарні, спеціалізовані центри, клініки медичних і науково-дослідних інститутів.

Типи диспансерів:

• Лікувально-фізкультурний.

• Кардіологічний.

• Наркологічний.

• Онкологічний.

• Протитуберкульозний.

• Психоневрологічний.

• Ендокринологічний.

Диспансер містить поліклініку і стаціонар. Основні завдання диспан­серів:

• виявлення хворих на ранніх стадіях захворювань;

• обстеження і лікування виявлених хворих;

• активне динамічне спостереження та профілактика захворювань;

• проведення оздоровчих заходів;

• вивчення захворюваності, причин і умов виникнення захворювань;

• організаційно-методична та санітарно-освітня робота;

• розробка заходів для оздоровлення умов праці й побуту.

Диспансеризацію здійснюють за такими фазами:

а) облік і обстеження всього населення з метою ак­тивного виявлення захворювань на ранніх стадіях, а також чинни­ків ризику;

б) проведення необхідних профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів;

в) динамічні спостереження за станом здоров’я кожного індивіда та оцінка ефективності проведених за­ходів.

Функції середніх медичних працівників в системі диспансерного спостереження:

• проводять облік чисельності населення на дільниці і заповнюють паспортну частину картки диспансерного обліку;

• визначають віковий, статевий та соціальний склад населення;

• виділяють осіб, що спостерігаються в інших закладах;

• інформують населення про медичні огляди;

• проводять антропомет­рію, термометрію, вимірюють артеріальний тиск, внутрішньоочний тиск, гостроту зору і слуху;

• проводять забір біоматеріалів для лабора­торних досліджень тощо;

• запрошують осіб диспансерної групи на прийом до лікаря;

• ведуть картотеку взятих на облік, в якій фіксують своєчасність відвідування;

• беруть участь у періодичних оглядах;

• щомісячно ін­формують лікаря і поповнюють картотеку на осіб, які перебувають під спостереженням лікарів різних спеціальностей та в інших закладах.

Перспективним напрямом диспансеризації є використання автоматизованих систем для спостереження стану здоров’я населення.