3. Джерела формування позикових інвестиційних ресурсів підприємства

Основні види джерел формування позикових інвестиційних ресурсівпредставлені на рис. 3.3. Кредитне фінансування зазвичай виступає у двохформах: у вигляді отримання довгострокових банківських позик на реалізаціюконкретних проектів та облігаційних позик. Довгострокові кредитикомерційних банків залучаються зараз у реальні і бистрореалізуемиепроекти з високою нормою прибутковості (прибутковості) інвестицій. [2, с.142]

На відміну від бюджетних коштів залучення довгострокових кредитів банківна капіталовкладення підвищує відповідальність позичальників за їх раціональневикористання завдяки зворотності і платності позикових коштів.  Конкретні строки надання довгострокового кредиту і терміни його погашеннявизначаються договором між позичальником та комерційним банком. Однакдовгостроковим кредитуванням капіталовкладень здатні займатися заразтільки великі комерційні банки, але за умови надання їмподаткових пільг, тому що при високій інфляції відсутні критеріїдоцільності кредитуються заходів.

Важливим джерелом фінансування є кредит, що надаєтьсяінвесторам, незалежно від форми власності, для здійснення реальнихінвестицій. Як правило, це довгостроковий (на термін більше 1 року) кредит.  Такий кредит може надаватися комерційними банками на договірнихзасадах, державою (національний кредит) із коштів держбюджету і Національним банком за рахунок центральних кредитних ресурсів, комерційногокредиту, іпотечних позик, лізингових операцій.

Рис. 3.4 Основні види джерел формування позикових інвестиційних ресурсів

Основою взаємин інвестора і банку (іншого кредитодавця)являегся кредитний договір, де обумовлюється розмір наданогокредиту, його забезпеченість, гарантії повернення, терміни його використання іспособи погашення, процентні ставки за користування, майновавідповідальність сторін.

Укладенню кредитного договору передує подання позичальникомряду документів, у яких обгрунтовується потреба в кредиті підінвестиційний проект. Зазвичай потребав кредиті визначається якрізниця між загальним обсягом інвестицій і власними і залученимиресурсами. Але можливо і повне фінансове забезпечення проекту за рахуноккредиту. Надання кредиту передує оцінка банкомкредитоспроможності позичальника або самостійно, або, за його дорученням,аудиторською фірмою.

Державний кредит використовується інвесторами тільки дляфінансування реконструкції, технічного переозброєння і новогобудівництва виробничих об'єктів під гарантію міністерств тавідомств. Кредити за рахунок централізованих ресурсів Національного банкунадаються на підставі рішення Верховної Ради України тількидержавним підприємствам і тільки на цільові програми з впровадженнянових технологій, модернізації виробництва, розширення випуску товарівнародного споживання.

Облігаційні позики можуть випускатися тільки відомими акціонернимикомпаніями (корпораціями або фінансово-промисловими групами),платоспроможність яких не викликає сумніву в інвесторів (кредиторів).

Лізинг та інвестиційний селенга використовуються при нестачі власнихкоштів для реальних інвестицій, а також при капітальних вкладеннях впроекти з невеликим періодом експлуатації або з високим ступенемзмінності технології.

Лізинг є одним з перспективних методів залучення позиковихкоштів. Він розглядається як один з різновидів довгостроковогокредиту, що надається лізинговою компанією (банком)лізингоодержувачу в натуральній формі і погашається в розстрочку. Данийметод дозволяє підприємству-лізингоодержувачу швидко набуватинеобхідне йому обладнання, не відволікаючи одноразово з свого обігузначні фінансові ресурси.

Селенга являє собою специфічну форму зобов'язання,що складається в передачі власником (юридичною особою абогромадянином) прав на користування і розпорядження його майном на термінза певну плату. В якості такого майна можуть виступати якнеоборотні активи (будівлі, споруди, обладнання), так і оборотніактиви (грошові кошти, цінні папери та ін.) При цьому власникзалишається власником переданого в найм майна і може на першійвимогу повернути його. Селенга-компанія залучає і вільно використовуєна свій розсуд майно та окремі майнові права юридичнихосіб і громадян.

За допомогою селенга подають фінансову допомогу компаніям, що зазнаютьгострий дефіцит у різних видах ресурсів, включаючи і кошти.  Тому в зарубіжній практиці селенга перетворився в один з важливих методівфінансування інвестицій у різних сферах підприємницькоїдіяльності.

Змішане фінансування засноване на різних комбінаціях зазначенихметодів і може бути реалізовано в усіх формах інвестування.

Висновок

У даному рефераті визначені основні джерела формуванняінвестиційних ресурсів підприємства, а також фактори, що впливають наконкретний вибір джерел фінансування для конкретного інвестиційногопроекту. Однак навіть при врахуванні цих факторів необхідно врахувати, що вположенні, в якому перебуває нині економіка України необхідно прагнути створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземнихінвесторів, але і для своїх власних. І мова не про те, щоб знайти їмкошти на здійснення інвестицій. Приватному капіталу також потрібнігарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхуваннявід некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи приздійсненні довгострокових капіталовкладень.

Список літератури  1. Беренс В. Хавранек П.М. Керівництво з оцінки ефективності інвестицій.

- М.: АОЗТ «Интерэксперт», «Инфра-М», 1995. - 528с.  2. Бланк І.А. Управління інвестиційними підприємствами. - К.: Ніка-Центр,

Ельга, 2003. - 480с.  3. Книш М.І., перекати Б.А., Тютіков Ю.П. Стратегічне планування інвестиційної діяльності: Навчальний посібник - Видавничий дім «Бізнес-преса», 1998. - 315с.  4. Пересада А.А. Основи інвестиційної діяльності. - К.: «Видавництво

Либра» ООО, 1996. - 344с.  5. Пересада А.А. та ін. Інвестування: навчально-методичний посібник. - К.:

КНЕУ, 2001. - 251с.  6. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник. - К.: МАУП, 2000. - 408с.  7. Янковський К.П., Мухарь І.Ф. Організація інвестиційної та інноваційної діяльності. - СПб Питер, 2001. - 488с.

-----------------------

Внутрішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства

реінвестованого частина чистого прибутку

Амортизаційні відрахування

Кошти від продажу вибувають необоротних активів

Інші зовнішні джерела

Цільові асигнування недержавних фондів та інститутів на безповоротнійоснові

Асигнування з бюджетів різних рівнів на безповоротній основі

Залучення додаткового пайового капіталу

Інвестиції в основний капітал

Портфельні (фондові) інвестиції

Резервний (страховий) капітал

Інвестиції в оборотний капітал

Іммобілізуемая в інвестиції зайва сума власних оборотних активів

Інші внутрішні джерела

Емісія акцій

Зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства

Організації фінансового менеджменту на підприємстві

Сьогодні управління фінансами на підприємстві здійснюється за двома напрямками:

1) управління активами (як розпорядитися наявними фінансовими ресурсами);

2) управління пасивами (як залучити необхідні фінансові ресурси на підприємство).

Фінансовий менеджмент дозволяє відповісти на питання: якими мають бути структура активів, співвідношення товарно-матеріальних цінностей і грошових ресурсів, як організувати рух оборотних коштів з метою найбільш ефективного їх використання на всіх стадіях кругообігу. Управління пасивами означає не лише пошук можливих джерел отримання коштів, але і формування їх оптимальної структури, що забезпечує максимальну віддачу на кожну вкладену грошову одиницю в розвиток діяльності підприємства.

Мистецтво фінансового управління полягає в поєднанні дій і рішень по забезпеченню стійкого поточного фінансового становища підприємства, його платоспроможності і ліквідності, а також перспектив розвитку, підкріплених довгостроковими джерелами фінансування, що формують структуру активів. Оперативне реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів, особливо в умовах становлення ринку, - обов' язкова вимога для ефективного фінансового управління.

Таким чином, фінансовий менеджмент як наука є системою знань щодо ефективного управління грошовими фондами і фінансовими ресурсами підприємств для досягнення стратегічних цілей і вирішення тактичних завдань.

Як система управління, фінансовий менеджмент організовує взаємини всередині підприємства і за його межами. Всередині підприємства формується відповідна мотивація співробітників, що поєднує цілі підприємства і суб' єкта управління - фінансового менеджера на основі особистої зацікавленості в збільшені прибутковості, а також можливості кар'єрного зростання.

Дієвість фінансового менеджменту розкривається у виконуваних ним функціях. Будучи складовою частиною загальної системи управління, він покликаний вирішувати завдання з організації, планування, мотивації і контролю.

Водночас, фінансовий менеджмент має виражену специфіку - управління грошовими потоками, тому його функції значною мірою зумовлені завданнями фінансів підприємств. Виконання розподільної функції зосереджене на забезпеченні ефективної структури капіталу підприємства та формуванні фондів фінансових ресурсів. Будучи пріоритетною системою в загальній структурі управління, фінансовий менеджмент покликаний організувати фінансові потоки таким чином, щоб забезпечити ефективний і безперебійний відтворювальний процес на підприємстві. Забезпечення достатності грошових коштів для нормального функціонування підприємства, збалансованість матеріальних і фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу досягаються завдяки відтворювальній функції фінансового менеджменту.

Друга функція фінансового менеджменту - організаційна. Її реалізація забезпечує системний підхід до організації управління грошовими потоками і фондами, взаємодії функціональних структур підприємства з метою досягнення наміченого фінансового результату. Організаційна функція передбачає взаємозв'язок ресурсів у просторі та часі.

Фінансове планування як функція фінансового менеджменту визначає кількісну оцінку передбачуваних процесів і заходів. Базуючись на аналізі господарської діяльності підприємства, фінансове планування формує конкретні показники, задає економічні пропорції розвитку завдяки розподілу фінансових ресурсів. Це дуже дієвий інструмент забезпечення стійкого розвитку, за допомогою якого можна визначити, скільки і яких ресурсів слід залучити, щоб забезпечити відповідні обсяги виробництва і продажу для задоволення платоспроможного попиту споживачів.

Як самостійну функцію фінансового менеджменту можна назвати прогнозування. Довгостроковий прогноз показників фінансової діяльності підприємства і кінцевих результатів заходів, що проводяться, дозволяє виявити певні тенденції, що складаються на ринку. Екстраполюючи їх на тривалий період, можна розробити варіанти стратегії й тактики для досягнення наміченої мети підприємства.

Стимулююча функція фінансового менеджменту забезпечує необхідну мотивацію як власникам, так і колективу підприємства загалом. Зацікавленість у високій результативності власної праці забезпечується відповідною організацією системи оплати. Використання ресурсів стає ефективним, якщо особистий внесок працівника в нарощування капіталу забезпечується помітним його заохоченням.

Контрольна функція фінансового менеджменту відображає стан кругообігу ресурсів, ефективність господарювання, забезпечує контроль за управлінськими рішеннями в галузі фінансів, передбачаючи аналіз чинників, що стали причиною відхилення від запланованих параметрів. Контроль і аналіз дозволяють визначити закономірності і тенденції в динаміці натуральних і вартісних показників, розкрити наявні внутрішні резерви. Таким чином, контрольна функція є зв'язуючим елементом всіх сторін фінансового менеджменту, забезпечуючи їх взаємодію на підприємстві: регулювання процесу, організацію виробництва з реальною структурою управління, планування і прогнозування, зацікавленість в результатах ефективного господарювання. Формами відповідальності за наслідками фінансового контролю можуть бути штрафи, пені, неустойки, що стягуються при порушенні договірних зобов' язань, несвоєчасному погашенні кредитів, виникаючих неплатежах. Крайнім заходом щодо неефективно працюючого підприємства може стати процедура оголошення його банкрутом.

Ефективність фінансового менеджменту залежить від правильного використання функцій, знання прийомів управління, стандартів обліку і регулюючих актів діяльності підприємства, уміння і навиків оцінки конкретних фінансових ситуацій, використання сучасних інформаційних систем та їх програмного забезпечення.