Зовнішня політика Польщі.

У січні 1934 р. Польща уклала з Німеччиною пакт про ненапад строком на 10 років. 17 березня 1938 р. трапився прикордонний конфлікт з Литвою. Польща виступила з ультимативною вимогою за 24 години відновити дипломатичні відносини, перервані у 1920 р. у зв'язку з польською окупацією Вільна. 50-тисячна польська армія готова була перейти литовський кордон. Але радянський уряд демонстративно виявив своє невдоволення такими намірами. У листопаді 1938 р., в результаті мюнхенської змови, Польща приєднала до себе Тешинську область Чехословаччини. Правлячі кола нацистської Німеччини посилювали тиск на Польщу. Наприкінці березня 1939 р. вони почали вимагати від неї Гданськ та права на побудову через польську територію двох автострад, які б з'єднали Німеччину зі Східною Пруссією. Використовуючи німців, котрі проживали у Польщі, німецькі урядовці організовували підривну роботу. Вони вели агітацію за перегляд західних кордонів Польщі, провокуючи ворожі, антидержавні настрої серед німецького населення Польщі. Все це призвело до нового загострення польсько-німецьких відносин. Польща знову почала шукати захисту й гарантій безпеки в Англії та Франції. На початку квітня 1939 р. вона уклала з Англією договір про взаємну допомогу. 1 вересня 1939 р. Німеччина, а 17-го- СРСР напали на Польщу, швидко розгромили її збройні сили й окупували її територію. Польський уряд покинув країну.

2.Відмова Німечинни від виконання умови Версальского договору.

Версальсько-Вашингтонська система договорів та ухвал мала на меті встановлення таких норм міжнародного життя, котрі б гарантували вирішення міжнародних конфліктів без застосування сили. Вона мала збалансувати інтереси її учасників, забезпечити всезагальний мир і міжнародну безпеку. Однак гострі суперечності між європейськими державами уже на початку 20-х років почали розхитувати її. Майже відразу складові частини Версальського договору перестали діяти або були скасовані. Найбільше в цьому була зацікавлена Німеччина, яка прагнула ліквідації військових обмежень, встановлених Версальським договором. Німецькі націонал-соціалісти виступали за приєднання до Німеччини Австрії, окремих районів Чехословаччини і Польщі. Націонал-соціалістичний рух мав чимало прихильників у Європі, оскільки він здавався силою, здатною протистояти комунізму. Ось чому ігнорування Німеччиною версальських обмежень зустрічало мовчазну підтримку європейських держав. Після запровадження загальної військової повинності, виходу із Ліги Націй, Німеччина не брала до уваги найголовніші постанови, прийняті у Версалі, і звільнила собі шлях до повної відмови від дотримання Версальського договору. У свою чергу Радянський Союз виступив із проектом декларації про визнання агресії, що розглядалось як спроба ревізії деяких положень Версальської системи. Західні держави і США погоджувалися на встановлення з СРСР дипломатичних відносин на основі двосторонніх домовленостей. Франція разом із СРСР висувала ідею створення так званого Східного пакту, який гарантував би непорушність кордонів його учасників. Натомість Німеччина запропонувала двосторонні договори як гарантію непорушності кордонів. У 1934 р. вона підписала такий договір з Польщею. Польсько-німецький пакт ослабив систему колективної безпеки у Європі, розколов ряди її прихильників. 2 травня 1935 р. в Парижі між Францією і СРСР було підписано договір про взаємодопомогу, а через два тижні такий же договір підписали Чехословаччина і СРСР. Ця система двосторонніх пактів викликала тривогу в Лондоні, де побоювалися послаблення впливу Англії на Європейському континенті. Двосторонні угоди 30-х років не лише погіршували франко-англійські відносини, а й сприяли зруйнуванню Версальської системи.