4. Економічне самовизначення молоді

Перехід молоді від навчання до роботи, від дитинства до дорослого життя становить зміст економічного самовизначення молоді. Особливості інтеграції молодого покоління України в економічні відносини вимагають з’ясування таких аспектів:

1. процесу формування молодої робочої сили, її якісних характеристик, які відповідають ринковому векторові розвитку економіки;

2. врахування стартових можливостей молодих громадян на ринку праці;

3. визначення сфер, обсягів й напрямів їх продуктивної зайнятості;

4. з’ясування рівня вимушеної незайнятості;

5. дослідження особливостей підприємницької діяльності молоді;

6. аналізу трудової міграції та її особливостей;

7. вивчення економічної ментальності молоді і т.д.

Понад 53,8% від загальної кількості молоді віком 15—34 років належали до робочої сили; з них 80% працювали, а 20% — шукали роботу, тобто були безробітними. Решта молоді (близько 46% від усієї її кількості) становила частку економічно неактивного населення, а саме: здобувала освіту, була зайнята лише в домашньому господарстві, не працювала через інвалідність або з інших причин.

Мета молодіжної політики у цій сфері — вирівнювання стартових позицій молоді, подолання дискримінації окремих груп молодих людей, в тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організація служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги та консультування юнаків і дівчат. Молодіжна політика держави повинна також збільшувати можливості для посадового, професійно-кваліфікаційного, освітнього, наукового зростання молоді, забезпечувати вільний вибір шляхів і засобів соціального просування. Подолання матеріальної та інших видів залежності від батьків і суспільства може здійснюватися через розширення можливостей самостійного забезпечення власних потреб, удосконалення законодавчої практики та законодавчої ініціативи, створення гарантій для отримання молоддю освіти і фахової перепідготовки.

До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім’ї та інші, причому всі вони пов’язані з погіршенням становища молоді у цих сферах порівняно з минулим. Розв’язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою.

Таким чином, соціологія молоді — одна з важливих спеціально соціологічних галузей знання, яка переживає в нашій країні своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методик дослідження залежатиме своєчасність і ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності. Вивчення основних положень цієї теорії майбутніми спеціалістами сприятиме осмисленню місця й ролі молодого покоління в будівництві оновленого суспільства.

3. Основні проблеми сучасної української сільської молоді

Молодь не є однорідною, й поділяється на низку вікових когорт, груп за формою зайнятості, загонів за поселенською належністю.

Одним із таких загонів молоді є сільська молодь, вивчення якої впродовж тривалого часу було позбавлене системного характеру, не враховувало цілої низки необхідних, іманентно властивих їй ознак, нарешті, не охоплювало належною мірою представників її головних груп за родом занять і вікових когорт, в яких по-різному відбуваються процеси соціалізації та професіоналізації.

Ще зовсім недавно молодь ділили на «робітничу», «колгоспну», «учнівську». Але такий поділ ми вважаємо доволі штучним. Він не віддзеркалює усієї складності якісної структури молоді. Візьмемо як приклад сільську молодь. Так, у загальних рисах можна було б і обмежитись констатацією того, що сільська молодь мешкає у поселеннях сільського типу й підрозділяється на працюючу та учнівську. Але цього замало. Перш за все, слід констатувати, що сільська молодь представлена практично в усіх соціально-професійних групах працівників, безпосередньо зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Представники молоді є серед керівників, спеціалістів різних рівнів, службовців виконавської праці, працівників механізованої і немеханізованої кваліфікованої фізичної праці, а також серед осіб некваліфікованої фізичної праці.

По-перше, сільську молодь можна визначити як великий загін молоді певного суспільства, об’єднаний за ознаками поселенської належності.

По-друге, сільська молодь є частиною відносно сталого сільського соціуму, яка в процесі соціалізації та професіоналізації сприймає головні його суспільно-історичні й культурні риси, водночас збагачуючи їх новими особливостями, притаманними певному конкретному етапу розвитку суспільства.

По-третє, сільська молодь є важливою частиною селянства як суб’єкта аграрних відносин, яка саме забезпечує його відтворення та розвиток.

За своїми віковими характеристиками сільська молодь за сучасних умов, на відміну від Середньовіччя й Нового часу, ідентична молоді взагалі й містить у своєму складі головні вікові когорти з властивими їм особливостями етапів самовизначення. За якісними характеристиками процесів соціалізації та професіоналізації, що їх проходить молодь у будь-якому суспільстві, сільська молодь відрізняється від міської обмеженішими стартовими умовами соціальної та професійної мобільності; зазвичай більш раннім залученням до продуктивної виробничої діяльності, нижчим за якісними показниками рівнем освіти тощо. Сільська молодь як складно організований об’єкт розподіляється також на підзагони за типом основної зайнятості (учнівська та працююча молодь) і професійні групи.

Крім того, маючи низку спільних ознак та рис, характерних для молоді загалом, підпорядковуючись переважно загальним закономірностям її розвитку та функціонування, сільська молодь має чимало особливостей, що дає підстави виокремити її як великий самостійний загін молоді.

Ознаками, що надають цій групі якісної визначеності, зокрема, є:

а) належність до сталої поселенської структури сільського типу, до сільського соціуму, які створюють умови формування специфічного, якісно визначеного способу життя;

б) участь, безпосередня або потенційна, в особливому різновиді діяльності, який узагальнено визначається як “сільськогосподарське виробництво”, або в інших різновидах діяльності, що прямо чи опосередковано забезпечують процес виробництва сільськогосподарської продукції;

в) включенiсть до системи економічних відносин, характерних для аграрного сектору економіки та його конкретних об’єктів;

г) особливості процесів соціалізації та професіоналізації, і, таким чином, особливості набуття відповідного соціального статусу.

Сільська молодь поділяється на наступні частини:

Працююча молодь.

По-перше, працюючу сільську молодь неправомірно відносити, як це робили окремі дослідники, до “колгоспної”, “радгоспної” чи “фермерської”. Останні соціологічні дані свідчать, що ця група сільської молоді вкрай неоднорідна за своєю професійною та освітньою структурою, а форма власності поки що має другорядне значення.

По-друге, професійні відмінності в середовищі працюючої молоді, безперечно, зумовлюють її внутрішню соціально-економічну стратифікованість і, таким чином, породжують певні відмінності у способі життя різних верств молоді села.

По-третє, загальною тенденцією, що визначає місце сільської молоді в соціально-професійній структурі села, є її зсув у бік тієї частини населення, яка має досить низький соціальний статус.

По-четверте, соціально-професійний склад сільської молоді не є однорідним і в територіальному плані. Ця неоднорідність зумовлена як відмінностями демографічної ситуації у кожному конкретному регіоні, так і соціокультурними відмінностями, характерними для регіонів України.

По-п’яте, демографічна, освітня і професійна структура сільської молоді України значною мірою залежить від системи розселення та типології сільських поселень, яких українські дослідники на підставі репрезентативних обстежень налічують 12 – від вимираючих сіл до великих поселень з населенням понад 500 осіб, переважна частина якого не зайнята у агросфері. Так, 35% сільських населених пунктів України становлять так звані малі села з чисельністю населення до 200 чоловік, причому 84% з цих сіл знаходяться на межі вимирання. Малі ж села з задовільною демографічною ситуацією становлять усього 5,6%. Чверть сільських поселень – це села з населенням здебільшого 300-350 чоловік, але вони підрозділяються на три групи за рівнем зайнятості у сільськогосподарському виробництві, рівнем розвитку соціальної інфраструктури та рівнем міграції, який у своїй масі не перевищує 30%. Нарешті великі села з населенням 1100-1600 чол. Саме у них мешкає 80% сільського населення України. Понад ¾ населення зайнято у агросфері, соціальна інфраструктура, хоча й знаходиться у поганому стані, все ж формально має по 13-17 об’єктів на поселення. Міграція (здебільшого маятникова) залежить від розташування відносно великих і малих міст.

Осібно в середовищі сільської молоді стоїть група учнів та студентів — вихідців із села, які саме з ним пов’язують свою майбутню трудову діяльність та життя.

Слід виокремити чотири підгрупи учнівської молоді села — старшокласники сільських загальноосвітніх шкіл, учні професійно-технічних училищ аграрного профілю, студенти технікумів і коледжів, а також вищих навчальних закладів, які готують фахівців для сільського господарства.

Стисло характеризуючи статус учнівської сільської молоді, можна наголосити, що:

а) соціальний статус сільських старшокласників є гранично невизначеним, ціннісні та соціально-професійні орієнтації здебільшого не сформовані, поселенські орієнтації неоднозначні;

б) достатньо високий рівень формування суто професійних орієнтацій є спільним для учнів професійно-технічних навчальних закладів і для студентів технікумів та коледжів відповідного профілю за також спільного недостатнього рівня соціалізації, а розмежовує їх у перспективі різний соціальний статус, розуміння якого в цій віковій групі розмите;

в) студенти вищих навчальних закладів, майбутні фахівці сільського господарства ще в недалекому минулому були потенційною елітою села, хоча сьогодні таке твердження суперечило б реальності. Втім, нові економічні умови вступу до ВНЗ, а також атрибут вищої освіти дає їм підстави покладати певні надії на швидке набуття сталого і досить високого соціального статусу.

Завершуючи характеристику ролі та місця сільської молоді в суспільстві, не можна обійти увагою таку її групу, як молоді працівники невиробничої сфери села — лікарі, педагоги, працівники культури тощо.

Проте зазначимо, що частка осіб, зайнятих у цій сфері, досить мала у загальній масі сільського населення, що молодь у цій групі не становить постійної більшості, що рівень підготовки майже половини молодих працівників невиробничої сфери села не відповідає соціальним вимогам часу, нарешті, регіонально об’єкти цієї сфери розміщені в Україні дуже нерівномірно.

Низьким є й рівень заробітної платні більшості категорій працівників невиробничої сфери села, і особливо — молоді, оскільки умови фінансування освіти, охорони здоров’я, культури нестабільні. Крім того, рівень заробітної платні у цих сферах залежить від категорії, стажу роботи, чого молоді поки що бракує.

Таким чином, група сільської молоді, зайнятої в невиробничій сфері села, хоча й порівняно невелика і внутрішньо та регіонально неоднорідна, становить з точки зору соціології неабиякий інтерес і, на нашу думку, є предметом спеціального дослідження. Ми ж на підставі аналізу результатів наших досліджень і праць інших авторів визначимо деякі особливості цієї частини сільської молоді.

1. Група молодих працівників невиробничої сфери села виконує важливі функції, що сприяють збереженню й розвитку його соціальної інфраструктури, оскільки села, де відсутні необхідні елементи соціальної інфраструктури, як правило, приречені на поступове вимирання. За останні 20 років в Україні припинили існування 3 тисячі сільських поселень, що становить близько 10% загальної кількості сіл країни.

2. Соціальний статус цієї групи сільської молоді поки що достатньо високий, хоча його не можна вважати однорідним унаслідок внутрішньої диференціації цієї групи. Проте за умов формування ринкових відносин можна прогнозувати падіння цього статусу, оскільки злиденне матеріальне становище працівників нематеріальної сфери не може не впливати на процес його формування.

3. Попри характерні особливості соціально-професійного характеру, ця група сільської молоді зазнає впливу загальних чинників, що зумовлюють також роль і місце інших її груп, — соціально-економічного, демографічного, регіонального тощо.

13