3. Урок як основна організаційна форма навчання

Досвід століть показав, що найкращі успіхи в оволодінні учнями системою знань, умінь і навичок досягаються у тих педагогів, які в якості основної форми навчальної роботи застосовували урок.

За тлумачним словником С.І. Ожегова, урок – це навчальна година в навчальних закладах, яка присвячена окремому предмету [10, с. 862].

В навчальному посібнику «Педагогіка», автором якого є Н.П. Волкова термін урок має наступне визначення: урок – це логічно закінчена, цілісна, визначена в часі частина навчально-виховного процесу, за якої вчитель займається з групою учнів (у постійному складі) за певним розкладом [4, с. 203].

У навчальних посібниках «Педагогіка» Н.П. Волкової , «Педагогіка. Педагогічні теорії.» С.А. Смирнова, а також у працях таких авторів як В.А. Онищук та М.Н. Скаткін урок має наступні особливості: — є завершеною та обмеженою в часі частиною нав­чального процесу, під час якого розв'язуються певні нав­чально-виховні завдання; — кожен урок включається в розклад і регламентуєть­ся в часі; — на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєн­ня учнями знань, умінь і навичок; — відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, то­му вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці; — є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фрон­тальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність уч­нів; — спільна діяльність учителя й учнів, а також спілку­вання великої сталої групи учнів (класу) створює можли­вості для згуртування колективу дітей; — сприяє формуванню пізнавальних якостей особи­стості (активності, самостійності, інтересу до знань), а та­кож розумовому розвитку учнів [4, 6, 14].

Тривалість уроків у загальноосвітньому навчальному закладі становить: у 1 класі – 35 хвилин, у 2 – 40 хвилин., у 5 – 12 становить 45 хвилин. Зміна тривалості уроків допускається за по­годженням з відповідними органами управління освітою та державної санітарно-епідеміологічної служби. Трива­лість перерв між уроками визначають з урахуванням потреб в організації активного відпочинку і харчування учнів, але не менше 10 хвилин., великої перерви (після друго­го або третього уроку) – 20 хвилин [4, 8].

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, вчителя й учнів.

3. Типи і структура уроків

З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття “тип”.

Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак. Необхідність об’єднати уроки в певні групи виникла в педагогіці досить давно. На сьогодні проблема типології уроків ні у світовій, ні у вітчизняній науці остаточно не розв’язана. В педагогічній науці існує більше десяти типологій, які пояснюються різноманітністю ознак, за якими дослідники класифікують уроки. Тому єдиної загальноприйнятої класифікації не існує.

Наприклад, С.В. Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу й характер діяльності, виділяє уроки:

- вступні (увідні);

- первинного ознайомлення з матеріалом;

- формування понять, установлення закономірностей і правил;

- повторення та узагальнення;

- застосування здобутих знань на практиці;

- формування навичок (тренувальні);

- контрольні;

- комбіновані [1, с. 108].

І.Н. Казанцев класифікує уроки за основним способом їх проведення й виділяє такі типи:

- урок-лекція;

- урок-бесіда;

- урок-екскурсія;

- кіноурок;

- урок із різними видами занять;

- урок самостійної роботи учнів;

- лабораторні та практичні уроки [1, с. 109 – 110].

В основі типології, яку розробили М.І. Махмутов, Б.А. Онищук, Н.А. Сорокін, І.Ф. Харламов, Г.І. Щукіна та ін. лежить дидактична мета. Узагальнено класифікація, запропонована даними авторами, має такий вигляд:

- урок формування (засвоєння) знань;

- урок формування (засвоєння) й удосконалення навичок та вмінь;

- урок застосування (закріплення) знань, умінь та навичок;

- урок узагальнення та систематизації знань;

- урок контролю та коригування знань, умінь, навичок;

- комбінований урок [1, 8, 11].

Саме ця типологія уроків є найбільш вживаною.

Урок має структуру, яку створює набір кон­кретних елементів. Всі автори-дослідники, педагоги та методисти, які працювали над питанням розробки структури уроку сходяться на тому, що будь-який урок теоретичного навчання має наступну структуру:

1.  Організаційна частина. До неї належать привітан­ня, перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи. Мета її — мобілі­зувати дітей до праці, активізувати їх увагу, створити робо­чу атмосферу на уроці.

2.  Мотивація навчальної діяльності. Передбачає фо­рмування в учнів потреби вивчення конкретного навча­льного матеріалу. Містить повідомлення теми, мети та за­вдань уроку. Виникненню мотивів для навчання сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, заплановано­го результату спільної діяльності викладача й учнів.

3. Перевірка знань учнів. Означає перевірку письмово­го домашнього завдання, яку проводять різними метода­ми контролю залежно від поставленої мети: усна перевір­ка (опитування), вибіркова письмова перевірка за допо­могою карток-завдань.

4. Стимулювання навчальної діяльності. Необхідне для розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми. Може здійснюватися за допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого буде виклада­тись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних, імітаційних або ігрових ситуацій.

5. Актуалізація опорних знань. Покликана забезпечи­ти узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням, осмисленням її учнями. Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюва­тимуться нові знання.

6. Пояснення нового матеріалу. Полягає не тільки у викладанні, а й у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань. Для успішного засвоєння учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх сприйман­ня, розуміння, закріплення і застосування. Бажано щоб під час пояснення нового матеріалу між учнями і вчите­лем існував зворотний зв'язок для з'ясування незрозумі­лих моментів.

7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань. Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину неро­зуміння певного елемента змісту, невміння чи помилко­вості виконання інтелектуальної або практичної дії. Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних ко­роткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань. За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійс­нена особливо оперативно. Результати її відкривають для викладача чітку картину диференційованості учнів за рів­нем засвоєння навчального матеріалу.

8.  Закріплення нового матеріалу. Здійснюється за до­помогою вибіркового фронтального опитування учнів або за допомогою невеликої самостійної роботи. Для цього викладач повинен підібрати питання, завдання, які сприя­тимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних ра­ніше знань, умінь та навичок.

9.  Підведення підсумків уроку. Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку. Учитель аналізує, що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке значення мають ці знання для наступного вивчення предмета. У підсумках уроку має бути відображено по­зитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.

10. Повідомлення домашнього завдання. Містить пояс­нення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями — в щоденник [1, 4, 6, 11].

Тип уроку визначає особливості його структури (наяв­ність, послідовність і взаємозв'язок елементів). Слід зазначити, що одні уроки охоплюють усі елементи структури, інші — тільки деякі.

В теорії навчання виділяють організаційну та дидактичну структури уроку.

Організаційна структура включає в себе:

- організаційний момент;

- перевірку виконання домашнього завдання;

- опитування учнів пройденого матеріалу;

- надання викладачем нового матеріалу;

- самостійна робота учнів по засвоєнню нового матеріалу;

- закріплення нового матеріалу;

- підведення підсумків уроку;

- видача домашнього завдання.

Дидактична структура, в свою чергу, містить наступні елементи:

1). Актуалізація опорних знань та способів дії.

2). Формування нових понять та способів дії.

3). Використання знань, формування вмінь і навиків.

4). Контроль знань, формування вмінь і навиків.

Крім того виділяють ще наступні три підструктури уроку:

1. Логіко-психологічна підструктура, яка включає в себе психічні процеси, які послідовно змінюють один одного в процесі пізнання:

- відтворення відомих знань;

- сприйняття нових знань і способів дій;

- осмислення та запам’ятовування нового матеріалу;

- узагальнення елементів знання та способів дій;

- застосування знань і нових способів дій в ситуаціях за зразком і в змінених умовах.

2. Мотиваційна підструктура уроку складається з:

- організації та і управління увагою учнів;

- роз'яснення сенсу діяльності на уроці;

- актуалізації мотивів діяльності учнів;

- сумісну з учнями постановку мети уроку;

- забезпечення ситуацій успіху в досягненні мети;

- підтримка позитивних емоцій і стану впевненості учнів у своїх діях;

- оцінювання дій, процесу і результату навчання.

3. Методична підструктура характеризується великою варіативністю і забезпечує практичну реалізацію всіх вищеназваних структур і підструктур уроку.

Відомо, що кожний урок має не тільки навчальне, а й виховне та розвиваюче значення. Тому правильна побудова уроку сприяє не лише засвоєнню знань, а й формуванню зібраності, організованості та дисципліни учнів.