5.2.Ліцензійні угоди: види, зміст, особливості ліцензійних платежів.

Ліцензія (licence) - оформлений письмовим договором дозвіл, який видається власником винаходу (ліцензіаром), захищеного чи незахищеного патентом, зацікавленій особі (ліцензіату) на промислове та комерційне використання винаходу протягом обумовленого строку за певну винагороду.

У практиці торгівлі винаходами та ноу-хау ліцензії можна поділити на два види:

• 1) чисті (самостійні) ліцензії - продаються за самостійними договорами, які передбачають передачу прав на використання винаходів та ноу-хау. Якщо продаж чистих ліцензій супроводжується поставкою зразків обладнання та наданням інжинірингових послуг з їх освоєння, то у ліцензійні угоди, крім основних ліцензійних зобов’язань, включають додаткові зобов’язання з поставки та надання послуг;

• 2) супутні ліцензії - продаються шляхом включення їх у контракти з поставки товарів, зокрема, машин, обладнання, приладів, причому ціни та умови платежу за такі ліцензії можуть бути виділені окремо або включені у загальні суми контрактів;

Держателі патентів та ноу-хау подають про них відомості у національні та міжнародні електронні інформаційні системи, проводять рекламні компанії та укладають із зацікавленими юридичними та фізичними особами ліцензійні угоди. Перед продажем ліцензії на винахід за кордон, патентодержатель зазвичай прагне запатентувати його через патентних повірених у тих країнах, куди він збирається продати ліцензію.

Лiцензiйнi угоди (licensing agreement)– це угоди про передачу лiцензiаром лiцензiату прав на промислове i комерцiйне використання у певних межах винаходів, "ноу-хау", товарних знакiв тощо на обумовлений термiн за певну винагороду. Ці угоди, крім надання права на використання винаходів, включають комплекс додаткових зобов’язань ліцензіарів з надання допомоги лiцензіатам у використанні предмета угоди.

Ліцензійна угода встановлює вид ліцензії (патентна, безпатентна), характер та обсяг прав на використання винаходу (проста, виключна, повна), виробничу сферу та територіальні межі використання об’єкта ліцензії.

Патентна ліцензія - це документ, який підтверджує передачу права використання патента без відповідного ноу-хау.

Безпатентна ліцензія - це документ, який підтверджує право використовувати незапатентоване ноу-хау на винахід.

Невиключна (проста) ліцензія - це ліцензія, яка дає ліцезіару право самостійного використання винаходу та ноу-хау та видачі ліцензій на них будь-яким зацікавленим особам.

Виключна ліцензія (ексклюзивна) - це ліцензія, яка передбачає монопольне право ліцензіата використовувати винахід або секрет виробництва на даній території, при цьому ліцензіар відмовляється від самостійного використання винаходу та ноу-хау та продажу ліцензій на них іншим особам на цій території. На практиці ліцензіар надає виключну ліцензію з чисельними застереженнями, які суттєво обмежують комерційну діяльність ліцензіата: збут продукції через збутову мережу ліцензіата; заборона експорта продукції; встановлення максимального обсягу виробництва та мінімального обсягу оборота; зобов’язання закуповувати у ліцензіара сировину, матеріали, комплектувальні вироби, необхідні для виробництва продукції за ліцензією.

Повна ліцензія - це ліцензія, яка надає ліцензіату виключне право на використання патента або ноу-хау протягом строку дії угоди, і яка передбачає відмову ліцензіара від самостійного використання об’єкта ліцензії протягом цього строка.

Ліцензіат може передати надане йому право використовувати винахід третім особам від свого імені шляхом надання їм субліцензії, але лише з письмового дозволу ліцензіара.

Оскільки конфіденційність ноу-хау не захищена патентом, то існує небезпека, що покупець після переговорів не укладе контракт на придбання ліцензії, а отримані під час переговорів відомості використає з комерційними цілями. Тому перед переговорами про продаж ліцензії на ноу-хау укладають з можливим покупцем опціонну угоду про нерозголошення суті ноу-хау та невикористанні його у своїх цілях, якщо не буде укладена угода на продаж ліцензії.

Угоди на продаж ноу-хау мають певні особливості:

• сторони повинні чітко визначити зміст ноу-хау, його корисність, конфіденційність або секретність, причому інтереси експортерів та імпортерів тут протилежні: імпортери прагнуть звуження змісту ноу-хау;

• більш докладно викладається весь комплекс зобов’язань з передачі знань;

• особливо пропрацьовуються гарнтійні зобов’язання експортерів щодо завершеності розробок, які передаються, їх сучасного технічного рівня та патентної чистоти використаних рішень;

• серйозна увага звертається на зобов’язання імпортера зі збереження конфіденційності або секретності ноу-хау, що передається.

Визначення цін ліцензійних угод є складною проблемою, оскільки технічна суть ліцензії, яка визначає її споживчі властивості, суворо індивідуалізована, надзвичайно рідко можна знайти конкурентні матеріали на аналогічні винаходи та ноу-хау. Проблема ускладнюється тим, що споживча вартість ліцензій визначається індивідуальною корисністю для кожного споживача. Ціни ліцензій, на відміну від цін на товари, не визначаються їх вартістю, кількістю витраченої праці, а формуються на базі оцінки можливого прибутку від використання права продукувати продукцію в результаті впровадження винаходу, ноу-хау. В залежності від можливого прибутку сторони визначають, в якій пропорції вона буде розподілятись між ліцензіаром та ліцензіатом. Фактично розподіл прибутку здійснюється у вигляді певної суми або певного відсотка від прибутку. У міжнародній практиці торгівлі ліцензіями частка, яка йде на винагороду ліцензіарам, становить 20 - 40% від суми додаткового прибутку. Розрахунок ціни ліцензії враховує ряд факторів технічного, економічного та правового характеру, які можуть вплинути на рівень ціни.

Ліцензіат, оцінюючи доцільність купівлі ліцензії, перед усім калькулює свої затрати на освоєння виробництва, прогнозує можливе зниження витрат виробництва, збільшення цін на новий для ринка товар, збільшення обсягів реалізації, розмір очікуваного прибутку, цінність використання товарного знака. Ліцензіат може також використати порівняння своїх затрат на альтернативні рішення для досягнення тих же результатів, які можуть бути отримані при використанні ліцензій.

Ліцензіар оцінює обсяг, новизну, значимість, комерційну привабливість права використовувати винахід, ноу-хау, а також попит, життєвий цикл продукції та розмір очікуваного прибутку від впровадження

Якшо об’єктом ліцензії є унікальний винахід, використання якого дає значний ефект, який поєднує різке покращення якості продукції зі значною економією у виробництві, то продавець ліцензії на такий винахід, здійснивши широку рекламу, може відкрити торги між покупцями, що дозволить йому визначити оптимальнц світову ціну, уточнити території для патентування та продпти максимальну кількість ліцензій.

Якщо можливість використаня винаходу та ноу-хау обмежена та очікуваний ефект не дуже перспективний, то для визначення цін ліцензій використовуютьнепрямі методи, серед яких можуть бути наступні:

• за допустимою ціною, яка має, як мінімум, у 1,5 - 2 рази перевищувати усі витрати продавця, які пов’язані із розробкою винаходу чи ноу-хау до стадії, на якій передбачається їх продаж, та перевіркою їх ефективності;

• за прецедентами раніше укладених ліцензійних угод на близькі за характером винаходи та ноу-хау;

• метод перевірки реакції ринка шляхом пропозиції ліцензій за заздалегідь завищеними цінами з поступовим їх зниженням до прийнятних для покупців значень.

Вартість ліцензій залежить від стцпеня їх технічної проробки та патентного захисту. Вартість безпатентних ліцензій у середньому на 10 -20 % нижче, ніж на винаходи, захищені патентами; ціни на виключні ліцензії зазвичай більш ніж у 2 рази перевищують ціни простих ліцензій.

Ліцензійні угоди можуть передбачати декілька основних видів ліцензійних платежів:

• роялті (royalty) - періодичні, поточні відрахування, які встановлюються у вигляді фіксованих ставок у процентах та виплачуються через погоджені проміжки часу (щороку, раз на півроку, квартал, щомісяця або на певну дату). Роялті можуть нараховуватись у погоджених пропорціях до таких показників: додаткового прибутку ліцензіата від використання ліцензії; загального прибутка ліцензіата; загальній вартості реалізації продукції, яка вироблена за ліцензією; одиниці реалізованої продукції у вигляді процента до ціни або собівартості; фізичному обсягу випущеної продукції; вартості або потужності виготовленого за ліцензією обладнання, вартості переробленої сировини. Для визначення розмірів роялті у ліцензійні угоди включають зобов’язання ліцензіатів передавати ліцензіарам підтверджені аудиторськими звітами відомості про ті показники діяльності, які покладені в основу підрахунків роялті. Сторони можуть передбачати як незмінні за розміром поточні відрахування на весь строк дії угоди, так і змінні, які враховують моральне старіння або збільшення обсягів виробництва. Наприклад, ставка роялті знижується на 25% при збільшенні обсягу виробництва у 2 рази та на 50% - при збільшенні у 3 рази. Рівень ставок роялті коливається від 2 до 10%, в середньому він становить 3 - 5%; він залежить від: галузі економіки, вида ліцензії, строка дії угоди, обсяга виробництва, внутрішніх та експортних цін на продукцію, яка виготовлена за ліцензією, ступеня ризиків у діяльності при освоєнні ліцензії. Більш високі ставки використовуються при продажу виключної ліцензії на перші роки угоди та експортної орієнтації продукції; більш низькі - при невиключній, простій, ліцензії та продажу на внутрішньому ринку. Для виключення ризику невиплати роялті у наміченому обсягу через те, що у ліцензіара може не вистачити фінансових ресурсів при освоєнні ліцензії, ліцензіар включає в угоду застереження про мінімально гарантовану суму винагороди (75% передбаченої суми) протягом певного строка та зобов’язання виплатити у подальшому різницю між фактично виплаченою та гарантованою сумами. Оскільки роялті, зазвичай, оплачуються банківськими переказами, ліцензійні угоди повинні містити банківські гарантії на частку або усю суму платежів з можливим поетапним зменшенням гарантованої суми;

• паушальний платіж -платіж заздалегіь обумовленої, твердо зафіксованої в угоді суми, яка не підлягає зміні протягом усього строку дії угоди. Він не зв’язаний у часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюється на підставі експертних оцінок. Цей тип платежу використовується: при поставках комплектів обладнання, якщо вартість технології включається у вартість обладнання; у випадку, коли ліцензіат хоче уникнути контроля ліцензіара за наступним використанням технології; коли існують побоювання відносно можливості переказу періодичних платежів за кордон.; при видачі ліцензії маловідомій фірмі, коли важко проконтролювати показники її діяльності; при видачі ліцензії на використання ноу-хау, щл є своєрідною гарантією від розголошенн секретів виробництва. Паушальний платіж може виплачуватись: а) одноразово авансом; б) одноразово проти передачі ліцензіату передбачених угодою комплектів наукової, технічної, конструкторської або технологічної документації разом зі зразками машин та приладів; такий платіж здійснюється з безвідзивного документарного акредитива проти документів, передбачених у ліцензійній угоді; в) поетапно, наприклад, за такою схемою: 20% паушальної суми авансом шляхом банківського переказу протягом тижня після підписання ліцензійної угоди, 20% - проти документів ліцензіара з безвідзивного документарного акредитива, 60% - одноразово або періодичними рівними частинами протягом встановлленого у договорі строка; виплата періодичних платежів має бути гарантована, наприклад, шляхом поверненя ліцензіару виписаних ним перевідних векселів (тратт), акцептованих ліцензіатом та авальованих його банком. Розмір паушальної суми можна визначити складанням погоджених сторонами середніх розрахованих величин роялті за встановлений період;

• комбінований, або змішаний, платіж - це платіж, який поєднує виплати твердо зафіксованої паушальної суми та роялті. Цей платіж використовується, коли в обсяг зобов’язань ліцензіара входить: а) продаж винаходу та/або ноу-хау; б) поставка технологічного обладнання; в) надання інжинірингових послуг. У цьому випадку повний платіж може передбачати комбінацію із трьох частин: 1) одноразовий або у розстрочку платіж за поставлене обладнання з безвідзивного документарного акредитива проти документів, які підтверджують поставку та (у разі розстрочки) з комплектом акцептованих та авальованих банком ліцензіата таратт; 2) щомісячні або щоквартальні платежі за надання інжинірингових послуг за встановленими в угоді ставками з наданням гарантії платежу на 20 - 30% їх передбачуваної загальної суми; 3) поточні відрахування платежів роялті або паушальний платіж за власне ліцензію з відповідними гарантіями;

• участь у прибутках - відрахування на користь ліцензіара частини прибутка, отриманого ліцензіатом від комерційного використання об’єкта ліцензії. Зазвичай, участь ліцензіара у прибутку ліцензіата фіксується на рівні до 30% при наданні виключної та 10% принаданні невиключної ліцензії.; цей платіж інколи вважають різновидом роялті;

• участь у власності - передача ліцензіатом ліцензіару частини акцій своїх підприємству та інших цінних паперів, які допускають участь ліцензіара у структурі капітала ліцензіата, в якості платежу за надану ліцензію. Цей вид платежу використовують ТНК, які прагнуть встановити контроль над власністю за тими іноземними підприємствами, які використовують їх технологію.

В Україні діє дозволяючий порядок продажу ліцензій, згідно якого держава дає дозвіл на продаж за кордон кожної конкретної ліцензії. При пiдготовцi лiцензiйної угоди повинна бути пiдтверджена патентна чистота об'єкта лiцензії.

Торгiвля лiцензiями може здiйснюватись безпосередньо мiж власниками i споживачами патентiв i "ноу-хау" або через посередникiв. Посередниками виступають, як правило, спецiалiзованi брокерськi фiрми. якi виконують комплекс послуг патентування i захисту винаходiв, укладання угод i забезпечення умов їх дотримання. Окремi спецiалiзованi фiрми купляють за свiй рахунок лiцензії, розробляють технології для промислового використання i передають їх у комплексi з обладнанням та послугами.

На практиці передача науково-технічних знань та досвіду здійснюється також у рамках операцій з надання управлінських та інженерно-технічних послуг (інжинірингу), зовнішньоторгових операцій при продажу наукоемного обладнання, угод про промислове співробітництво, про наукову-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво.