Поради пацієнтам ,які переживають горе
Дати вихід хвилюванню ,не стримувати почуттів ,не соромитись плакати .
Поговорити про своє горе з друзями .Не приховувати того,що сталося .Попросити поради ,але не переобтяжувати друзів скаргами .
Зосередитись на сьогоденні .Намагатися не думати про щастя ,яке сталося .Дивитися у майбутнє з надією .
Не намагатись вирішувати всі труднощі одночасно.
Не залишатись на самоті .Будь-яке заняття піде на користь .
Не зганяти зла на інших . Стримувати у собі злість і ворожість ,особливо на членів сім ї .
Дотримуватися розпорядку дня .Звичайний уклад життя (регулярний прийом їжі ,робота в домі )приносить відчуття захищеності .Не засиджуватись допізна і намагатися перед сном не думати про своє горе .
Повідомлення про нещастя
Лікар або офіцер міліції повинен повідомити родичів особисто ,а не телефоном
Розмову з родичами необхідно проводити в окремій кімнаті .
Родичам необхідно детально і зрозуміло викласти причину і обставини смерті хворого ,не треба приховувати від них результати патологоанатомічного обстеження .
Дати родичам можливість :усвідомити те,що сталося ,відреагувати ,вільно висловити емоції ,побути в тиші ,задати запитання ,побачити померлого.
Уникати :поспіху ,різкості ,дезінформації.
Помираючий пацієнт
Лікування помираючого хворого - важке випробування для кожного медичного працівника ,тому що важко зрозуміти своє безсилля .в цей період життя він стає для хворого найближчою людиною ,допомагає жити ,не втрачаючи людської гідності ,задовольняти свої фізичні ,емоційні та духовні потреби . Пацієнт хоче відчувати себе захищеним ,чекає щоб його заспокоїли . Йому важливо знати ,що робиться все можливе ,не повинен відчувати ,що від нього щось приховують .
Основні складники допомоги помираючому пацієнту:
Емоційна ,соціальна та духовна підтримка
Симптоматичне лікування .
Психотерапія
Як правило ,у безнадійних ,неоперабельних і помираючих пацієнтів свідомість збережена протягом дуже довгого часу аж до самої смерті . Більша частина пацієнтів не усвідомлює і не хоче усвідомлювати ,що настає смерть ,відчуває жалість до себе ,злість до оточуючих ,самотність .
Медична сестра ,здійснюючи догляд за помираючим ,повинна вміти дати відповіді на такі запитання пацієнта :
В чому суть хвороби ?
Що можна зробити для поліпшення загального стану ?
Чи будуть у мене страждання ?
Скільки я проживу ?
Чи зможу я залишитись вдома ,чи помру у лікарні ?
Працюючи з помираючим пацієнтом та його родичами ,медична сестра повинна керуватися такими принципами :
Надавати емоційну підтримку .
Спілкуватись з пацієнтом відкрито ,довірливо .Дати можливість виговоритись.
Чесно відповідати на питання ,не подавати надій,які збудуться .
Уникати недоречного оптимізму .
Давати можливість запитувати .
Спокійно ставитись до гніву.
Розуміти потреби пацієнта та намагатись їх задовольнити .
Порадити членам сім ї бути разом .
Допомога таким хворим повинна бути спрямована на створення фізичного і емоційного комфорту . Всі маніпуляції ,пов’ язані з неможливістю (або небажанням )само догляду ,повинні виконуватись медичною сестрою особливо делікатно .
В тому випадку ,якщо в палаті у пацієнта знаходяться рідні ,слід переконувати їх триматися спокійно ,попередити про недоцільність вести розмови про передсмертні розпорядження (якщо про них не заговорить пацієнт з власної ініціативи )
Припинення життя відбувається поступово ,навіть при,здалось б,миттєвій смерті . Отже смерть є процесом ,і в цьому процесі можна виділити певні стадії : пре агонія , агонія ,клінічна смерть ,біологічна смерть . Вмирання – це розпад цілісності організму . Організм перестає бути саморегулюючоюся системою – руйнуються ті елементи ,які об єднають організм в єдине ціле . Це ,насамперед ,нервова система . Найбільш чутлива структура нервової системи – кора великих півкуль головного мозку . Спочатку виникає активація клітин головного мозку ,яка спричиняє рухове збудження ,прискорення дихання і пульсу ,підвищення артеріального тиску ,після того настає гальмування .
Преагонія триває від кількох годин до кількох діб . Спостерігається затьмарення свідомості ,задишка ,тахікардія ,зниження артеріального тиску .У разі розвитку у пацієнта термінального стану необхідно терміново повідомити про це родичів .
Агонія ( від грецького agonia – боротьба ). Ця стадія характеризується поступовим припиненням функціональної активності організму і водночас надзвичайним напруженням захисних пристосувань ,що вже втрачає свою доцільність . Спочатку спостерігається деяке підвищення артеріального тиску ,збільшення частоти серцевих скорочень,іноді короткочасне (кілька хвилин )відновлення свідомості . Потім артеріальний тиск прогресивно знижується ,сповільнюється ЧСС,дихання стає поверхневим ,періодичним ,потім зовсім припиняється . Зіниці розширюються . Спостерігаються загальні тонічні судоми ,мимовільне сечовипускання та дефекація . Тривалість атонального періоду у пацієнтів ,які помирають від хронічних захворювань – декілька годин .
Клінічна смерть – це стан ,в якому перебуває організм протягом декількох хвилин після припинення кровообігу та дихання ,коли повністю зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності ,але в тканинах ще не настали незворотні зміни . Клінічна смерть характеризується такими ознаками:
Відсутність свідомості .
Розширення зіниць ,відсутності їхньої реакції на світло .
Відсутність дихання .
Відсутність серцебиття та пульсу на магістральних артеріях.
Клінічна смерть триває 5-6 хвилин . На цьому етапі життя не може бути відновлено за допомогою проведення реанімаційних заходів .
Біологічна смерть – це не зворотне припинення життєдіяльності організму ,яке настає після клінічної смерті . Ознаки біологічної смерті:
Відсутність дихання .
Відсутність серцебиття та пульсу на магістральних артеріях.
Мертвотна блідість шкіри .
Розслаблення м’язів .
Зникнення блиску очей .
Розширення зіниць ,відсутності їхньої реакції на світло .
Поступове охолодження тіла до температури оточуючого середовища .
Достовірність ознаки біологічної смерті
Зниження температури тіла нижче 20 0 С.
Наявність трупних плям .
Поява трупної закляклості .
Ознака «кошачого ока» - при стисканні с боків очного яблука зіниця набуває овальної форми ,що нагадує звужену зіницю ока кішки .
Лікар констатує факт смерті пацієнта і реєструє в карті стаціонарного хворого точній час ,коли вона настала . Після того,як лікар зареєстрував факт смерті ,необхідно:
Поставити ширму біля ліжка померлого або відвезти ліжко в інше приміщення .
Забрати подушку .
Роздягти труп ,покласти його на спину і розігнути кінцівки , підв’язати нижню щелепу ,закрити очі .
Накрити тіло простирадлом .
Залишити у такому положенні на 2 години.
Після утворення трупних плям написати на стегні його прізвище ,ім’я, по батькові ,номер карти стаціонарного хворого.
Труп у супроводі медичної сестри на спеціальній каталці доставити в патологоанатомічне відділення із супровідним документом ,який формулює лікар.
Смерть ,яка настала вдома ,констатується дільничим лікарем ,який видає довідку ,в якій вказується діагноз і причини смерті . Безнадійні ,неоперабельні та помираючі пацієнти можуть знаходитись як в лікувальних закладах ,так і в домашніх умовах .
На сучасному етапи в Україні створюються особливі лікувальні закладі хоспіси – для перебування в них безнадійних, неоперабельних, пацієнтів. У хоспісі працюють спеціально підготовлені медичні сестри, яким доводиться вирішувати не стільки фізичні проблеми пацієнта, скільки психологічні, соціальні, духовні. Досить важко і делікатною є проблема підготовки рідних і близьких пацієнта до його смерті.