3.2. Символічний інтеракціонізм

Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості.Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.

3.3.Феноменологія

 Феноменологія як новий напрям теоретизування (на відміну від структурних функціоналістів і емпіриків) в соціології почала заявляти про себе в 60-і рр. XX ст. Головними моментами позиції соціологів — феноменологів є такі:

• негативне ставлення до методології як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;

• відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;

• сугубо природниче ставлення до аналізу особистості і її діяльності;

• уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утвореної самими діючими індивідами;

• наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;

• об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з її уявленнями про ці об'єкти, які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

Як різновид "розуміючої соціології" феноменологічна соціологія бере свій початок ще з М. Вебера. Він пов'язаний з Е. Гуссерльом, Ч. Кулі, Дж. Мідом та ін. Але засновником феноменологічної соціології як самостійного напрямку в соціології є австрійський, а згодом американський соціолог А. Шюц (1899 — 1959 рр.). В 50-х роках, аналізуючи структуру повсякденного мислення, Шюц розробив концепцію інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя. За допомогою такого підходу до аналізу структури соціального світу соціологи — феноменологи уточнили зміст понять, якими оперували функціоналісти, досліджуючи соціальну структуру суспільства як соціальну систему: "соціальна дія", "соціальна функція", "соціальна роль" та ін. Аналіз властивостей буденного мислення і діяльності є, мабуть, найбільш значимими досягненнями феноменологічно зорієнтованих соціологів. Шюц, а пізніше П. Бергер і Т. Лукман у своїй спільній праці "Соціальне конструювання реальності" (1967 р.) показали і довели, що найбільш повно і послідовно людська суб'єктивність реалізується у світі повсякденності. Повсякденність — одна із сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу, яка виникає на основі трудової діяльності. Феноменологічна соціологія не лише суттєво урізноманітнила спектр наявних версій соціологічного теоретизування, але й зуміла чітко позначити принципово нетрадиційні дослідницькі підходи. Вона, по суті, вперше розглядає повсякденність як основу і необхідну передумову дослідження в соціальних науках і як тему, предмет цього дослідження.