2. Теорії навчання

2.1Асоціативна, біхевіристична гештальтпсихологічна теорії навчання.

Значний вплив на загальну теорію навчання мають асоціативна, біхевіористична та генетична теорії навчання. Суть цих напрямків розкрита в історії психології. Про зв'язок їх з напрямками навчання пише І.А.Зимня. Поняття асоціації вперше запровадив Арістотель. Він поділяв асоціації на чотири види — за схожістю, контрастом, суміжністю у просторі, у часі. Поняття асоціації уявлень вперше ввів Дж. Локк (1632— 1704). Ідея про те, що уявлення та ідеї викликаються первинними відчуттями та асоціаціями належить Д. Гартлі (1747). Для Гарт-лі основою навчальності є пам'ять, яка є загальною функціо­нальною властивістю нервової системи. Причини утворення асоціацій, уявлень, та ідей розглядались Дж. Ст. Міллем. На його думку, уявлення, ідеї є копіями відчуттів. Причинами асоціацій ідей є швидкість асоціативних відчуттів та повторен­ня асоціацій. Асоціативна психологія розглядала і мислення як своєрідну репродуктивну функцію пам'яті. Основним законом репродуктивного мислення є закон зміцнення сили асоціацій в залежності від частоти їх повторення. Підкреслення асоціаністами значущості частоти повторення для утворення і зміцнення асоціацій зумовило виникнення такого основного принципу засвоєння навчального матеріалу, як багаторазове механічне повторення. Експериментально доведені Еббінгаузом основні закономірності запам'ятовування ще більше підсилили роль пам'яті у навчальному процесі. Представник гештальтпсихології К. Коффка відмічав, що повторення без розуміння дії, її схеми, структури не приведе до якісного научіння. Такий підхід до організації навчання людини не підходить. К. Коффка велику роль у навчанні відводив наслідуванню. Він розглядає два можливих варіанти його використання: наслідування без розуміння, а потім осмислення — або ж розуміння зразка передує наслідуванню. Він робить акцент на другому варіанті наслідування у навчанні, вважає, що наслідування полегшує процес учіння, але при цьому потрібно бути вимогливими до зразків наслідування. К. Коффка правильно показує залежність між розумінням дії та її виконанням, але великого значення надає наслідуванню. Отже, до кінця XIX ст. визначала характер навчання асоціативна теорія, на початку XX ст. дві теорії — біхевіоризм та гештальтизм. Ці теорії зумовили виникнення двох напрямків у навчанні. Один з них мав на меті розвивати у дитини здібності, необхідні для того, щоб здобувати знання, другий — засвоєння певної суми знань.

2.2Теорія зв'язків Торндайка

На осмислення навчального процесу великий вплив мали ідеї Е. Торндайка, асоціаніські за суттю та біхевіористичні за методами та підходами у своїй творчості. Під впливом ідей цього вченого відбулось повне злиття таких понять, як «пам'ять» та “научіння”. Е. Торндайк на початку XX ст. є автором однієї з теорій научіння — теорії «спроб та помилок». Перший закон Б. Торндайка, який називається законом ефекта. Другий закон — закон вправлянь полягає в тому, що реакція на дію стимула залежить від кількості повторень, сили та від довготривалості дії стимульного матеріалу. Третій закон — закон готовності до реакції полягає у підготовленості до виконання дії. На думку Е. Торндайка, є й інші фактори впливу на научіння, як результат навчання, наприклад, «фактор ідентичних елементів». Пізніше це положення співвідно­ситься з принципом перенесення навичок. Засновник теорії навчання Э.Торндайк розглядав свідомість як систему зв'язків, об'єднуючу ідеї з асоціації. Чим вище інтелект, тим більше число зв'язків він може встановити. Як двох основних законів навчання Торндайк запропонував закон вправи і закон ефекту. Згідно з першим, чим частіше якесь дію повторюється, тим глибше вона відбивається у свідомості. Закон ефекту свідчить, що у зв'язку свідомості встановлюються більш успішно, якщо реакція на стимул супроводжується заохоченням. Для опису значущих асоціацій Торндайк використав термін «приналежність»: зв'язку легше встановлюються, коли об'єкти як би належать один одному, тобто взаємозалежні. Научение полегшується, якщо заучиваемый матеріал осмислений. Торндайк сформулював також концепцію «поширення ефекту» - готовність засвоїти відомості з областей, суміжних з цими областями, які вже знайомі. Торндайк експериментально вивчав поширення ефекту з метою визначити, чи впливає навчання якого-то предмету на засвоєння іншого - наприклад, чи допомагає знання давньогрецької класики при підготовці майбутніх інженерів. Виявилося, що позитивний перенесення спостерігається лише у випадках, коли області знання стикаються. Научение одного виду діяльності може навіть перешкоджати оволодіння іншим («проактивне гальмування»), а знову освоєний матеріал здатний іноді руйнувати що-то вже вивчене («ретроактивне гальмування»). Ці два види гальмування є предметом теорії інтерференції у запам'ятовуванні. Забування якого-то матеріалу пов'язано не лише з плином часу, але і з впливом інших видів діяльності Отже, ранній біхевіоризм полягає в тому, що психічну діяльність людини описує, як і поведінку тварини у термінах «научіння» — «навичка». Дж. Уотсон ототожнює ці два поняття, вважаючи, що «научіння» — це набуття індивідуального досвіду, а «навчання» —як закріплений зв'язок між стимулом і реакцією.