1.2.3. Освітянський рух за національну свідомість.

- у кількох університетах, зокрема Львівському та Чернівецькому, було відкрито українські кафедри, які займались вивченням мови, літератури, історії України;

- культурно-просвітницьку роботу серед населення проводили Харківське та Київське товариства письменності, Одеське слов'янське товариство, львівська "Просвіта", чернівецька "Руська бесіда";

- "Руське педагогічне товариство" у Львові організувало українське приватне шкільництво (1881 р.), що давало змогу молоді виховуватись у національному дусі;

- від 1905 р. створюється мережа "Просвіт" на Наддніпрянщині, які друкували книжки українською мовою;

- "Українські клуби" влаштовували концерти, театральні вистави, читання книжок.;

- активно працювали студентські громади.

- формою поширення національного духу були публічні події:

Їх прикаладами є багатолюдні маніфестації на честь ювілею М. Лисенка у Києві, похорон Б. Грінченка, Л. Українки, протест проти заборони святкування 100-річчя народження Т. Шевченка тощо.

Єдиний орган української думки на східній Україні - журнал "Киевская старина" (до 1907 р. виходив російською мовою) вмістив на своїх шпальтах численні праці з питань історії, археології, етнографії, літератури.

- у Львові 1892 р. виникло Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ), завданням якого була організація систематичних досліджень в галузі українознавства (діє й сьогодні за кордоном);

З товариством співпрацювали видатні українські вчені (І. Франко, етнограф В. Гнатюк, географ С. Рудницький). Членами НТШ були обрані М. Планк та А. Ейнштейн. Під головуванням М. Грушевського (1897- 1913) єдналися наукові сили, збиралися фонди, створювалася бібліотека.

- у 1890-ті - 1910-ті рр. вийшли у світ такі праці, як "Історія запорізьких козаків" Д. Яворницького, "Історія українського народу" О.Єфименко, "Історія України-Руси" М. Грушевського;

- організовуються фольклорні експедиції, публікуються їх матеріали;

За безпосередньою участю І. Франка та В. Гнатюка видано 46 томів "Етнографічного збірника" і 22 томи "Матеріалів до українсько-руської етнології".

1.2.4. Фольклорна хвиля у музичній творчості.

- формується новий підхід до народної пісні як самобутнього явища;

Це відобразилося у збірках Ф. Колесси "Галицько-руські народні пісні з мелодіями" (1902), Лесі Українки та К. Квітки "Мелодії українських народних дум" (1910, 1913).

- популярними стали обробки народних пісень;

Композитори зберігали лише фольклорний словесний текст, музику ж складали відповідно сучасному їм настрою (славетні "Щедрик" та "Дударик" С. Леонтовича, "Колискова" В. Барвінського та О. Кошиця, "Гагілка" С. Людкевича).

1.2.5. Фольклорні мотиви у літературі.

- зв'язок з фольклором виявляється через відтворення особливостей народного світобачення, побудову творів за канонами народного мелосу, фольклорну символіку.

М. Коцюбинський (1864-1913) у повісті "Тіні забутих предків", спираючись на народні вірування гуцулів, створив окремий світ з мавками, "чугайстром", "мольфаром", "щезником".

- у поезії формується оригінальний стиль на основі сполучення фольклорної образності та ритмомелодики тогочасних європейських поетів;

Прикладами є цикл "На позиченій скрипці" Б. Лепкого, вірші В. Пачовського зі збірки "Розсипані перли", П. Карманського зі збірки "Ой, люлі, смутку".