2. Суспільство як процес.

Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпочинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів.

Первинною якістю соціального є його докорінна відмінність від природно-тваринного світу.

Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших сучасників. Вона постійно підкреслюється в художній літературі, публіцистиці, історичних, етносоціальних та інших науковим дослідженнях.

Характерно, що в біологічному аспекті принципової різниці між людиною і тваринним світом немає: тварина і людина "зроблені" з одного й того ж "матеріалу", за однаковою "технологією" та аналогічними зразками: голова, кінцівки, внутрішні органи тощо.

Проте різниця між ними принципова.

Людина і тварина - це зовсім різні істоти. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конституцією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей.

Однак головна відмінність полягає в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське - суспільним, соціальним - як життєдіяльність.

Суспільне життя - це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретних історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.

Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності - такий рівень свідомості притаманний навіть тваринному світу, - а й у здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.Ортега-і-Гасет) з метою усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі.

Саме "здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить", - на думку Х.Ортеги-і-Гасета, постають у якості тих фундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від живого світу. (Див.: Юртега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства. - С.233).

Людська властивість самозаглиблення - саморефлексії, як усвідомлення свого відмінного, особливого існування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення.

Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунктом розбудови нею власного світу - соціального.

Зміст і характер людського життя визначається засобом людської діяльності, одним з головних чинників якого є засоби виробництва - знаряддя діяльності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усвідомлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.

Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот - людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до утворення відмінного від природного предметно-духовного світу культури.

Соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою, головною ознакою соціуму є предметність.

Соціум - це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі.

Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу, у цьому вимірі вона є продовженням природи. В предметах, що оточують людину як роди, оточують людину як культурне середовище, немає нічого надприродного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу.

У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного.

У спілкуванні і через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюють згуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя.

Діяльність і спілкування взаємообумовлюють, детермінують якісну своєрідність одне одного.

Спілкування людей завжди має діяльний характер, і навпаки, - людська діяльність можлива лише на засадах спілкування.

В яких би умовах і формах не відбувалася діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її слід розглядати в єдності з суспільними відносинами, із життям суспільства.

При всій своєрідності діяльність людини - це система, що входить до системи суспільних відносин. Поза цими відносинами людської діяльності взагалі не існує.

Підкреслюючи специфіку людського способу життя як принципово відмінного від тваринного існування, слід наголосити на його соціально-спадкоємному і тому історичному характері.

Тварина не набуває досвіду спадково, а здобуває його самостійно. Вона успадковує лише інстинкт. Людина ж багата досвідом поколінь. Кожне нове покоління стоїть на плечах попереднього, спадкоємно переймаючи в нього історичний досвід; соціальність має історичний характер. Тваринне ж життя - позаісторичне. Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю. Людське життя продовжується в наступних поколіннях.

Таким чином, соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя - створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей у людині.

Історія характеризується просторово-часовими вимірами, підлягає визначеності в системі категорій прогресу, постає як суспільно-природний процес взаємодії людини з природою, предметним світом культури, з іншими людьми.

Матеріальне в суспільстві – це люди, природні умови їхнього життя, способи виробництва матеріальних благ, продуктивні сили й виробничі відносини. До матеріальних утворень відносять велику групу соціальних (суспільних) відносин, державу, деякі соціальні інститути.

Хоч матеріальне є завжди об'єктивним, зв'язок між ним і ідеальним у суспільстві більш складний, ніж здається на перший погляд. Наприклад, куди віднести людину? Звичайно ж, до матеріального. Але як бути з її свідомістю, почуттями, пристрастями, прагненнями? Хіба вони завжди є об'єктивними ?

Ці роздуми наводять на думку про те, що в суспільстві не можна раз і назавжди "відфільтрувати" матеріальне від ідеального, а об'єктивне від

суб'єктивного. Вони часто міняються місцями, що вимагає ширшого підходу до соціальної проблематики.

Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, з повним правом можна зробити ряд висновків:

- суспільство - це складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання;

- визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буття;

- суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми, складається з певних соціальних інститутів;

- у суспільстві реалізуються різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей;

- суспільство – це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.

Таким чином суспільство - це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.