Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦІЯ No.1 (готова).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
206 Кб
Скачать
☆

Зміни в українському правопису в наш час

З 1992 року постановою Кабінету Міністрів правописні норми третього видання “Українського правопису” були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо й телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.

Одночасно продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Отже про деякі зміни в правописі.

Ряд змін і уточнень внесено до розділу “Правопис слів іншомовного походження”. До прикладів, які ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою г, додано такі географічні назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом із тим у цьому параграфі наведено кілька винятків із цього правила у яких на місці англійського h виступає х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Але: гандбол, гінді (мова), Гарвард, Йоганнесбург і т. ін.

В загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються. Кількість винятків із загального правила, у яких зберігається подвоєння н, л, значно скоротилась. Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна, мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра. З винятків вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч Ватт), гун (гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.

До прикладів, у яких початкові іе (hіе) слід передавати через є, додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен і Єна, а до прикладів, які ілюструють положення про те, що іншомовні і, у (а також и німецького дифтонга еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах не передаються окремим знаком, додано й такі, як конвеєр, параноя, секвоя, феєрверк; але майя (народність), фойє.

Після префікса дез- пишеться і, а не и, як це було в попередньому виданні Правопису; отже, слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як після інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейний, міжіригаційний.

У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Англійське w у власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th - через т: Ворт, Мередіт, Агата, але: Голсуорсі, Резерфорд.

Тепер правило, що и пишеться після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р (т. зв. дев'ятка) перед наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зиґзаґ, система, цистерна, джинси, чичероне, шифр, риф. поширено й на низку власних назв, зокрема и пишеться: 1) в географічних назвах із кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок; 3) у географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюрих та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних назв після д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Слов'янські чоловічі імена та прізвища на -о, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшко — Костюшка, Тіто, — Тіта, Цветко — Цветка.

Значно розширено розділ “Правопис власних назв”. Сформульовані правила про відмінювання українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ.

Правило вживання апострофа в прізвищах поширено й на такі російські прізвища, як В'яземський, В'яльцева, Луб'янцев, Пом'яловський, Рум'янцев. Таким чином, зменшено кількість необгрунтованих. винятків із цього правила.

Тепер правило, що географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань — Голої Пристані, Кривий Ріг — Кривого Рогу, Єлисейські Поля — Єлисейських Полів поширено й на назви, які складаються з іменника та прикметника: Асканія Нова — Асканії-Нової, Асканії-Новій; Кам'янець-Подільський — Кам'янця-Подільського, Кам'янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.

Зовсім новим є правило про те, що географічні назви, які складаються з короткої форми прикметника, прийменника на та іменника, що вказує на місце розташування населеного пункту, відмінюються в першій частині: Ростов-на-Дону — Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону; Франкфурт-на-Майні — Франкфурта-на-Майні, у Франкфурті-на-Майні.

При творенні прикметників за допомогою суфікса -ський від географічних назв і назв народів, що закінчуються на приголосний, чергування приголосних відбувається як в українських, так і в іншомовних словах:

а) г, ж, з (дз) + -ський ® -зький (-дзький): Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг — виборзький;

б) к, ц, ч + -ський ® -цький: Баскунчак — баскунчацький, Великі Луки — великолуцький, Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький;

Але: Дамаск— дамаський, Мекка — меккський, тюрки — тюркський,баски – баскський;

в) с, х, ш + -ський ® -ський: Арзамас — арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, Сиваш — сиваський, талиш — талиський, чуваш — чуваський.

Але: казах – казахський, Цюріх – цюріхський, Ла-Манш – ла-маншський.

У новому правописі подано список слів з літерою Ґ(ґроно, ґудзик, ґринджоли ).

Ряд змін відбулося також і пунктуації.

Типи мовних норм

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі типи норм: орфоепічні, акцентуаційні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж] та [дз] в позиції на початку слова вимовляємо правильно: джерело, дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослідження, походження.

Найповніший список слів з літерою ґ подається в «Орфографічному словнику української мови», яким варто послугуватися, оскільки сьогодні ця літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців, наприклад:

біографія

монографія

організація

але

ґатунок

ґрунт

підґрунтя

Дотримання орфоепічних норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речень в цілому. Напр.: грип – це інфекційне захворювання, а гриб – нижча спорова рослина.

Акцентуаційна норма передбачає дотримання правил наголошування слів. Йдеться про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. Наголос - це неодмінний елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню значення слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово (бра́тів чи браті́в, ру́ки чи руки́). Слід пам’ятати, як правильно наголошувати: при́ятель, руко́пис, сере́дина, одина́дцять, ви́падок, книжки́, граблі́, 2 бра́ти, мого́, була́, чергови́й тощо.

Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних та просторічних слів (окей, файний, адрес проживання тощо). Лексичні норми фіксуються словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Великим тлумачним словником сучасної української мови (2001), який фіксує 170 тис. слів. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова-кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

норма

калька

навчальний

є

наступний

захід

ставитися

учбовий

являється

слідуючий

міроприємство

відноситися

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови. Наприклад, близькі за значенням дієслова оволодіти та опанувати виявлять різні синтаксичні особливості – оволодіти (ким? чим?), а опанувати (кого? що?). У СУЛМ обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов замінюються прикметниками або іменниками.

українські відповідники

російські дієприкметники

службовець

завідувач

вступник

наступний

вирішальний

служащий

заведующий

поступающий

последующий

решающий

Порушенням граматичної норми вважається вживання прийменника по у ряді словосполучень, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками.

українські відповідники

російські конструкції

у напрямку до міста

курси для вивчення іноземної мови

у службових справах

у вихідні дні

через хворобу

після одержання

по направлению к городу

курсы по изучению иностранного языка

по делам службы

по выходным дням

по болезни

по получении

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Для офіційно-ділового стилю, наприклад, характерні мовні штампи, що зазнають викривлення внаслідок впливу російської мови.

норма

порушення норми

обіймати посаду

витяг із протоколу

чинне законодавство

укладати угоду

займати посаду

виписка із протоколу

діюче законодавство

заключати угоду

Для наукового стилю притаманне вживання терміні з різних галузей знань, напр.: ринкові відносини, суб’єкти господарювання.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1. фонетичним (пишуться так, як і вимовляється): книга, товариство, бульйон;

2. морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): зчитувати, снишся, укладається;

3. історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): меншості, ясний, черговий;

4. смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають не однакове значення): проте, про те, вдень, в день, Кривий Ріг, кривий ріг.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок… Вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматичному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов’язковими, бо зумовлені граматичною структурою речення. Наприклад, крапка чи інші знаки у кінці речення, певні розділові знаки між частинами складного речення, при вставних конструкціях, між однорідними членами речення тощо.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. А правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий і чоловічий вовняний одяг. Це типовий приклад порушення смислового принципу вживання розділових знаків та пунктуаційної норми при однорідних членах речення.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.