1) Консруктивний (формально-граматичний)
2) Комунікативний
На конструктивному рівні сутність багатьох неповних речень пояснюється зсередини, у відриві від контексту, оскільки такі рчення є автономні, самодостатні, як от: Уже сонце на небі (Ю.Яновський). На міст!- Крикнув він до вершників.- Через Десну! (О.Копиленко).
У комунікативному плані більшість неповних речень залежить від ситуації, в якій вони побутують, використовуються. Наприклад: Та ні, - заперечила несміливо (І.Вільде). У наведеному прикладі попередні речення не записано, тому зміст діалогу незрозумілий.
Утворенню неповних речень сприяють повні форми позамовного і власне мовного характеру, зокрема в діалогічному мовленні, коли за певних комунікативних ситуацій немає потреби вживати повне речення. До того ж, часто під час спілкування наявні предмети, про які мовиться, у безпосередньому зоровому сприйманні.
Наприклад: Потримай.(Співрозмовник подає сумку).
Реченнєва структура може набути чіткої модальності (прохання, перестороги, вимоги, запрошення), завдяки використанню крім слів, інтонації, виразної міміки, жестів, руху.
Інша річ, коли конкретна ситуація відтворюється графічно, тобто записується текст. Зрозумілим кожне з неповних речень стає тільки завдяки змістовим зв'язкам з навколишніми реченнями, найчастіше з попередніми. Наприклад: Я р о с л а в: -Ти, каменщик, коли будуєш церкву, Єдиний кут свій бачиш. Я ж усю від самого підмурку до хреста (бачу церкву) (І.Кочерга).
Отже, на формування неповних речень впливають внутрішньосинтаксичні і зовнішньосинтаксичні чинники.
Зовнішньосинтаксичні чинники формування неповних речень належать до позамовних явищ: конкретність ситуації, життєве середовище, обставини, за яких стає можливим функціонування будь-якої речннєвої конструкції.
І внутрішньо- і зовнішньосинтаксичні чинники дають мовцям змогу зберігати у свідомості пропущену в неповному реченні словоформу, слово.
Пропуск (опущення, випущення, неназивання, еліпсис) окремих частин реченя не тільки узгоджується з комунікативною метою речення, а й допомагає осягнути її найбільш природним і зручним способом, еконмно, без повторення вищесказаного і відомого (у власне неповних реченнях), без називання зрозумілого.
Неповні речення конструюються з урахуванням типової повних речень.
Вони можливі тільки тому, що відповідні думки можна передати граматично повною формою. Це паралельні, синтаксично синонімічні засоби виразу того самого змісту, і тому, як і повні речення, їх треба поділяти на двоскладні і односкладні. Пропущені члени (член) речення в будь-якому двоскладному і одоноскладному реченні встановлюються:
1) з попередніх чи подальших речень: Дзигарі в столовій пробили другу.Голосно, різко(М.Коцюбинський);
2) з конкретної ситуації, обстановки,розмови: Яке ж велике!( море)(О.Гончар);
3) із змісту самого неповного (еліптичного) речення: З приїздом вас! - трохи подумавши, додав учитель (А.Тесленко); вітаю,вітаємо.
Неповні речення широко вживаються у розмовно-побутовому мовленні,а також у художньо-літературних текстах, переважно в діалогах.